Важка атлетика

ВАЖКА́ АТЛЕ́ТИКА — вид спорту, що полягає у під­німан­ні штанги якомога більшої ваги у спосіб, перед­бачений правилами змагань. Змага­н­ня від­буваються у двоборстві — ривку та поштовху. Пере­можців ви­значають і в окремих вправах, і у двоборстві. У 1998–2017 чоловіки змагалися у вагових категоріях до 56, 62, 69, 77, 85, 94, 105, понад 105 кг; жінки — до 48, 53, 58, 63, 69, 75, понад 75 кг. Нині чин­ними є вагові категорії: чоловіки — до 55, 61, 67, 73, 81, 89, 96, 102, 109, понад 109 кг; жінки — до 45, 49, 55, 59, 64, 71, 76, 81, 87 і понад 87 кг. Роз­роблено єдиний для всіх між­народних змагань спортивний снаряд — роз­бірну штангу з обгумованими дисками (діаметр 45 см) та грифом (сталевим стержнем), який обертається на втулках, закріплених на його кінцях (для чоловіків довжина грифа 220 см, для жінок — 201, товщина від­повід­но 28 і 25 мм). Спортс­мени змагаються на помості (платформа 4 × 4 м). До між­народних змагань допускають важко­атлетів, які виконали кваліфікаційний норматив за умови проходже­н­ня тестува­н­ня на допінг. До 2005 рекорд в окремій вправі реєструвався, якщо пере­вищував попередній не менше, ніж на 500 г, у сумі двоборства — 2,5 кг; від березня 2005 реєструється, як в окремій вправі, так і у двоборстві, при збільшен­ні на 1 кг. Після зміни вагових категорій рекорди почали фіксувати по-новому.

Як вид спорту В. а. зародилася у 19 ст. До серед. 30-х рр. 20 ст. до В. а. уналежнювали різні види спорту силового характеру (бокс, боротьба, пі­ді­йма­н­ня ваги). Від 1946 поня­т­тя «важка атлетика» отримало сучасне тлумаче­н­ня. У Парижі 1825, Брюс­селі 1840, Лондоні 1849, Нью-Йорку 1868, Варшаві 1873, Відні 1880, С.-Петербурзі 1885, Мюнхені 1895 проведено перші конкурси атлетів. У багатьох країнах почали діяти атлетичні гуртки, клуби, товариства, у 60-х рр. в США, у 70-х рр. у Парижі та Брюс­селі від­крито школи В. а. 1-й чемпіонат світу з пі­ді­йма­н­ня ваги від­бувся в Лондоні 1891 (брали участь 7 атлетів із 6-ти країн), пере­можця ви­значали за кращим викона­н­ням кожної з 8-ми вправ при під­йомі двох гантелей різної ваги — від 25,4 до 50,8 кг. Чемпіоном світу тоді став Е. Леві-Лоуренс (Велика Британія). На перших 5-ти чемпіонатах світу (1891, 1898, 1899, 1903, 1904) атлети не поділялися за ваговими категоріями, лише в Берліні 1905 від­булися змага­н­ня у вагових категоріях 70, 80, понад 80 кг, пере­можця ви­значали за сумою 4-х вправ (ривок лівою та правою руками, жим і поштовх двома руками). 1-й чемпіонат Європи від­бувся 1896 у Рот­тердамі (Нідерланди). На поч. 20 ст. припадають спроби організувати важко­атлетичний рух. Так, 1905 пред­ставники атлетичних асоціацій Німеч­чини, Нідерландів, Італії та Данії задекларували в м. Дуйсбурґ створе­н­ня Всесвітньої асоціації важко­атлетів. 1913 у Берліні Всесвітній атлетичний кон­грес проголосив створе­н­ня Всесвітньої асоціації важко­атлетів і затвердив 5 вагових категорій (60, 67,5, 75, 82,5, понад 82,5 кг), про­граму змагань, порядок реєстрації рекордів та календар змагань 1913–16, однак із поч. 1-ї світової війни асоціація роз­палася. Напередодні 7-х Олімпійських ігор в Антверпені (1920) Атлетична спілка Франції ініціювала від­новле­н­ня Всесвітньої асоціації атлетів (Fédération Internationale Haltérophile — FIН; від 1972 — англ. назва International Weightlifting Federation — IWF ; станом на 15 липня 2005 обʼ­єд­нувала 174 національні федерації).

Зважаючи на по­стійні зміни у вагових категоріях, умовах і про­грамі змагань, В. а. на Олімпійських іграх спершу була пред­ставлена як неофіційний вид спорту — 1896, 1904, 1920 і 1924. У 1925 МОК додав В. а. до про­грами Олімпійських ігор за умови викона­н­ня лише 3-х вправ — жиму, ривка і поштовху двома руками; 1973 кількість вправ скорочено до 2-х (вилучено жим). 1946 кон­грес FIН зарахував у свої члени Секцію важкої атлетики СРСР. Від 1987 на чемпіонатах світу з В. а. також ви­ступають жінки, від 2000 — на Олімпійських іграх. Серед найвидатніших важко­атлетів світу — триразові чемпіони Олімпійських ігор Н. Суле­йман Оглу, Х. Мутлу (обидва — Туреч­чина), П. Дімас, А. Кахіашвіліс (обидва — Греція), дворазові — Л. Жаботинський (Україна), В. Алексєєв, А. Вороб­йов (обидва — Росія), Дж. Девіс, Т. Коно, Ч. Вінчі (усі — США), Й. Міякі (Японія), В. Башановський (Польща), Л. Остін (Франція), Н. Нурікян (Болгарія), О. Курлович (Білорусь), Чжан Сюгань (Китай), Х. Реза Заде (Іран). Нині найбільш титулований — Л. Талахадзе (Грузія)

Перший в Україні атлетичний гурток створив у лютому 1895 в Києві лікар Є. Гарнич-Гарницький. 1899 гурток реорганізовано в Атлетичне товариство, від 1901 — Атлетичне і гімнастичне товариство (АГТ), від 1909 — Гімнастичне товариство «Сокіл». Серед від­відувачів були борець І. Під­дубний, письмен­ник О. Ку­прін. На поч. 20 ст. завдяки зуси­л­лям В. Питлясинського, М. Вільгальма, О. Таушева, В. Данчича, А. Філіна, І. Мʼясоєдова, М. Лукіна, І. Шабельського, К. Павленка, О. Красовського, І. Харченка у різних містах України створ. атлет. гуртки, школи, арени, товариства. Від 1908 АГТ організовувало першості Пд.-Зх. краю з В. а. та ін. видів спорту. Укр. атлети брали участь у чемпіонатах Росії, де пере­можцем 1901 став І. Мʼясоєдов, 1903 — М. Лукін. Уперше на чемпіонаті Росії 1913 введено вагові категорії — 70, 80, понад 80 кг (у остан­ній М. Лукін посів 2-е м.). 1912 створ. Всерос. спілку важко­атлетів (голова — Л. Чаплинський). Перший світ. рекорд із В. а. у некласич. вправі встановив 1904 І. Під­дубний, під­нявши на груди штангу вагою 122,8 кг. Серед світ. рекордсменів також укр. атлети К. Павленко, Ф. Гриненко, С. Тонкопей. Пере­можцями та призерами Київської (1913) і Ризької (1914) олімпіад, першостей Пів­ден­но-Західного краю, чемпіонатів Росії були О. Красовський, В. Мєрний, К. Павленко, Ф. Гриненко, М. Урицький, П. Латушкін, В. Єлисєєв, С. Габіх, Г. Чикваїдзе, С. Тонкопей. 1921 вихованець АГТ Є. Гордієнко організував і очолив Київ. важко­атлет. лігу. 1922–29 важко­атлети України встановили 54 рекорди СРСР, 34 з яких належали Д. Ехту. 30-і рр. уві­йшли в літопис В. а. України як «тріумфал. десятилі­т­тя».

На роз­виток В. а. в Україні позитивно вплинуло створе­н­ня при Держ. ін­ституті фізичної культури України школи тренерів з від­діле­н­ням В. а. (1933) і кафедри (1934, зав. — В. Бедункевич) у Харкові. 1932 в Україні від­булися перші між-нар. змага­н­ня (з участю спортс­менів Німеч­чини, Данії, Норвегії). Від 1936 роз­виток В. а. в Україні координувала Секція В. а. УРСР. Від­тоді ж чемпіонати України проводять від­повід­но до між­народних правил. Луганський завод спортивного устаткува­н­ня почав виготовляти важко­атлетичні снаряди. У Києві, Дні­пропетровську, Луганську, Одесі та ін. містах побудовано і від­крито низку спеціалізованих спорт­комплексів (зокрема Республіканський палац спорту в Києві) з приміще­н­нями для занять В. а. Напередодні 2-ї світової війни в Україні В. а. за­ймалися понад 10 тис. осіб. Із 35-ти рекордів СРСР, з яких 27 пере­вищували світові, 17 належали укр. спортс­менам. 5 рекордів Г. Попова того часу пере­вищували світові. 1940 збірна команда Києва (у складі — О. Конкін, О. Регонян, Г. Попов, Г. Новак, Ю. Хотимський, Я. Куценко) на 2-й важко­атлет. спартакіаді України набрала у сумі 2062,5 кг, що пере­вищувало офіц. світ. рекорд, який належав команді Єгипту. У повоєн­ні роки важко­атлети України ви­йшли на між­нар. арену. Успішно ви­ступили на чемпіонаті світу в Парижі Я. Куценко (2-е м.), Г. Попов (3-є м.), Ю. Хотимський (4-е м.). На чемпіонаті Європи 1947 у Гельсинкі Я. Куценко (понад 82,5 кг) став абсолютним чемпіоном, О. Донськой (56 кг) та Г. Попов (67,5 кг) — срібними, М. Лапутін (понад 82,5 кг) — бронзовий призерами. Проведе­н­ня конкурсів силачів кін. 40-х — поч. 50-х рр. від­крили резерви для пошире­н­ня В. а. майже в усіх регіонах України. Створено необхідну матеріал.-технічну базу, удосконалено систему під­готовки та пере­підготовки кадрів. Від 1959 роз­виток В. а. в Україні координувала Федерація В. а. УРСР. У 50–60-х рр. укр. важко­атлети досягли знач. успіхів у СРСР, Європі, світі, на Олімпійських іграх.

Першим українським чемпіоном Олімпійських ігор став І. Рибак (67,5 кг; Мельбурн, 1956), двічі пере­можцем Олімпійських ігор був Л. Жаботинський (понад 90 кг; Токіо, 1964; Мехіко, 1968). Світовими рекордсменами, пере­можцями та призерами чемпіонатів світу, Європи, Олімпійських ігор і Всесвітніх фестивалів молоді ставали П. Кіршон, Ф. Осипа, М. Комешов, П. Матюха, М. Меркулов, М. Рудман, брати Х. і М. Ягли-Оглу, Є. Мок­рий, Ц. Веславуцький, В. Бєляєв, В. Шишов, Г. Троїцький, Е. Бровко, Ю. Яблоновський, В. Крищишин, А. Гнатов, П. Король, С. Рахманов, Ю. Голубцов, В. Устюжин, В. Михайлов, С. Полторацький, Ю. Зайцев, О. Сеньшин, О. Первій, А. Писаренко, В. Кузниченко, В. Кравчук, В. Соц, Б. Рижик, С. Дідик та ін. Серед науковців у галузі В. а. — М. Лучкін, М. Михайлюк, Б. Подскоцький, Л. Соколов, М. Лапутін, М. Вакуленко, А. Горбунов, Б. Євдокимов, С. Гавацко, В. Паньков, Є. Смаглій. Збірна команда України була чемпіоном СРСР 1924, 1937, 1938, 1940, 1947, 1952, 1967, 1983, 1991 (1938, 1940 — збірна Києва).

1991 Федерація важкої атлетики України (ФВАУ; перший президент В. Драга, від 1994 — А. Писаренко) отримала статус національної, від 1992 — член IWF, від 1993 — Європейської (ЕWF). Важко­атлети України отримали право ви­ступати окремими збірними командами на між­народних змага­н­нях в усіх вікових групах (чоловіки та жінки). Серед призерів Олімпійських ігор — Т. Та­ймазов (100 кг, 2-е м., Барселона, 1992; 108 кг, 1-е м., Атланта, 1996), Д. Готфрід (99 кг, 3-е м., Атланта, 1996), І. Разорьонов (105 кг, 2-е м., Афіни, 2004), Н. Скакун (63 кг, 1-е м., Афіни, 2004). У 1993 на чемпіонаті Європи у Софії збірна України в команд. заліку стала бронзовий призером, О. Блищик і Т. Та­ймазов стали чемпіонами, А. Насібул­лін і О. Левандовський здобули бронзу. Того ж року збірна України на чолі з гол. тренером В. Кулаком стала чемпіоном світу у Мельбурні, серед пере­можців — Т. Та­ймазов (108 кг, 1-е м.), Р. Савченко (76 кг, 2-е м.), І. Разорьонов (108 кг, 3-є м.). Паралельно проводився чемпіонат світу серед жінок, де Л. Григурко (понад 83 кг) завоювала бронз. медаль. 1994 збірна України на чемпіонаті Європи в м. Соколово (Чехія) також стала пере­можцем. Дворазовими чемпіонами світу ставали Т. Та­ймазов (1993, 1994), І. Разорьонов (1995, 1998) і Д. Готфрід (1999, 2002); бронзовий призерами чемпіонатів світу — О. Обухов (1997), А. Удачин (2002), О. Коробка (2003). Першою чемпіонкою світу серед укр. спортс­менок стала Н. Скакун (2003). Серед чемпіонів Європи — Л. Григурко (1992, 1994), С. Рибальченко (1997), В. Руденок (2000), В. Масловська (2001), Н. Скакун, О. Зиновʼєва (обидві — 2002), І. Разорьонов (2003), Ю. Довгаль (2005). У квітні 2004 в Києві уперше в історії роз­витку важкої атлетики України EWF спільно з ФВАУ провела чемпіонат Європи серед чоловіків і жінок.

Значні здобутки у В. а. отримано завдяки спів­праці спортс­менів із науковцями П. Мироненком, О. Радзієвським, К. Ткаченком, А. Ященко, В. Олешком, Ю. Щербиною, В. Драгою, П. Кравцовим, В. Западнюком, Л. Лаврушенко, П. Карповцем, О. Пуцовим, В. Шубою, В. Мартіним, В. Мочернюком та ін. У різні роки збірні команди України з В. а. готували: Є. Гордієнко, Я. Шепелянський, Ф. Кондратьєв, Г. Попов, Я. Куценко, Г. Балашов, Я. Криницький, Ю. Айзенштадт, М. Кемель, П. Кіршон, В. Берлізов, В. Шликов, Б. Бородатов, В. Кулак, О. Довгич, О. Пуцов, М. Ратушняк (усі — Київ), Я. Раскін, В. Ільїн (обидва — Сімферополь), М. Заблоцький, А. Мельников, М. Тонян, В. Самардак, М. Калінін, В. Михайлов (усі — Луганськ), М. Світличний, Х. Ягли-Оглу, З. Архангородський, А. Ша­ймар­данов, А. Кагал, В. Нікулін (усі — Харків), К. Калінін, М. Комешов, А. Речкіман, Б. Євдокимов, І. Василишин, В. Кононенко, О. Зімба, В. Плюта (усі — Львів), Е. Бровко, В. Нечипуренко, Г. Кривонос, О. Алексєєнко, В. Сансієв, В. Устич, І. Послушной (усі — Дні­проп. обл.), П. Алаєв, В. Аксьонов, Я. Ро­зенфельд, О. Нохрін, В. Рожко, В. Самаров, В. Руденко, В. Гулак, В. Романчук, А. Нафанець, С. Аленін, В. Шведов (усі — Донец. обл.), О. Риков, М. Мольченко (обидва — Черніг. обл.), М. Новосадюк (Рівне), М. Авраменко, О. Ткачук (обидва — Луцьк), В. Гордійчук (Здолбунів), О. Савон, Л. Котенджі (обидва — Бердянськ), М. Мацьоха, М. Мельник (обидва — Хмельн. обл.), О. Волошин, Г. Колесник, В. Кухарський, Ю. Кучинов (всі — Одес. обл.), Ю. Майстров, М. Дубов (обидва — Запоріж­жя), В. Хвуст, Л. Григурко (обидва — Івано-Франківськ), В. Федорчук (Ужгород), М. Пі­до­двірний (Терноп. обл.), С. Сліпченко (Біла Церква) та ін.

Роз­витку В. а. в Україні пос­прияли спортивні товариства «Україна», «Колос», «Динамо», «Спартак», спортивні клуби Міністерств освіти і науки та оборони України, Луганського, Донецького, Харківського, Херсонського, Білоцерківського і Кримського училища фізичної культури та олімпійського резерву, 184 ДЮСШ і школи вищої спортивної майстерності та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю