Важка атлетика

ВАЖКА́ АТЛЕ́ТИКА — вид спорту, що полягає у підніманні штанги якомога більшої ваги у спосіб, передбачений правилами змагань. Змагання відбуваються у двоборстві — ривку та поштовху. Переможців визначають і в окремих вправах, і у двоборстві. У 1998–2017 чоловіки змагалися у вагових категоріях до 56, 62, 69, 77, 85, 94, 105, понад 105 кг; жінки — до 48, 53, 58, 63, 69, 75, понад 75 кг. Нині чинними є вагові категорії: чоловіки — до 55, 61, 67, 73, 81, 89, 96, 102, 109, понад 109 кг; жінки — до 45, 49, 55, 59, 64, 71, 76, 81, 87 і понад 87 кг. Розроблено єдиний для всіх міжнародних змагань спортивний снаряд — розбірну штангу з обгумованими дисками (діаметр 45 см) та грифом (сталевим стержнем), який обертається на втулках, закріплених на його кінцях (для чоловіків довжина грифа 220 см, для жінок — 201, товщина відповідно 28 і 25 мм). Спортсмени змагаються на помості (платформа 4 × 4 м). До міжнародних змагань допускають важкоатлетів, які виконали кваліфікаційний норматив за умови проходження тестування на допінг. До 2005 рекорд в окремій вправі реєструвався, якщо перевищував попередній не менше, ніж на 500 г, у сумі двоборства — 2,5 кг; від березня 2005 реєструється, як в окремій вправі, так і у двоборстві, при збільшенні на 1 кг. Після зміни вагових категорій рекорди почали фіксувати по-новому.

Як вид спорту В. а. зародилася у 19 ст. До серед. 30-х рр. 20 ст. до В. а. уналежнювали різні види спорту силового характеру (бокс, боротьба, підіймання ваги). Від 1946 поняття «важка атлетика» отримало сучасне тлумачення. У Парижі 1825, Брюсселі 1840, Лондоні 1849, Нью-Йорку 1868, Варшаві 1873, Відні 1880, С.-Петербурзі 1885, Мюнхені 1895 проведено перші конкурси атлетів. У багатьох країнах почали діяти атлетичні гуртки, клуби, товариства, у 60-х рр. в США, у 70-х рр. у Парижі та Брюсселі відкрито школи В. а. 1-й чемпіонат світу з підіймання ваги відбувся в Лондоні 1891 (брали участь 7 атлетів із 6-ти країн), переможця визначали за кращим виконанням кожної з 8-ми вправ при підйомі двох гантелей різної ваги — від 25,4 до 50,8 кг. Чемпіоном світу тоді став Е. Леві-Лоуренс (Велика Британія). На перших 5-ти чемпіонатах світу (1891, 1898, 1899, 1903, 1904) атлети не поділялися за ваговими категоріями, лише в Берліні 1905 відбулися змагання у вагових категоріях 70, 80, понад 80 кг, переможця визначали за сумою 4-х вправ (ривок лівою та правою руками, жим і поштовх двома руками). 1-й чемпіонат Європи відбувся 1896 у Роттердамі (Нідерланди). На поч. 20 ст. припадають спроби організувати важкоатлетичний рух. Так, 1905 представники атлетичних асоціацій Німеччини, Нідерландів, Італії та Данії задекларували в м. Дуйсбурґ створення Всесвітньої асоціації важкоатлетів. 1913 у Берліні Всесвітній атлетичний конгрес проголосив створення Всесвітньої асоціації важкоатлетів і затвердив 5 вагових категорій (60, 67,5, 75, 82,5, понад 82,5 кг), програму змагань, порядок реєстрації рекордів та календар змагань 1913–16, однак із поч. 1-ї світової війни асоціація розпалася. Напередодні 7-х Олімпійських ігор в Антверпені (1920) Атлетична спілка Франції ініціювала відновлення Всесвітньої асоціації атлетів (Fédération Internationale Haltérophile — FIН; від 1972 — англ. назва International Weightlifting Federation — IWF ; станом на 15 липня 2005 об’єднувала 174 національні федерації).

Зважаючи на постійні зміни у вагових категоріях, умовах і програмі змагань, В. а. на Олімпійських іграх спершу була представлена як неофіційний вид спорту — 1896, 1904, 1920 і 1924. У 1925 МОК додав В. а. до програми Олімпійських ігор за умови виконання лише 3-х вправ — жиму, ривка і поштовху двома руками; 1973 кількість вправ скорочено до 2-х (вилучено жим). 1946 конгрес FIН зарахував у свої члени Секцію важкої атлетики СРСР. Від 1987 на чемпіонатах світу з В. а. також виступають жінки, від 2000 — на Олімпійських іграх. Серед найвидатніших важкоатлетів світу — триразові чемпіони Олімпійських ігор Н. Сулейман Оглу, Х. Мутлу (обидва — Туреччина), П. Дімас, А. Кахіашвіліс (обидва — Греція), дворазові — Л. Жаботинський (Україна), В. Алексєєв, А. Воробйов (обидва — Росія), Дж. Девіс, Т. Коно, Ч. Вінчі (усі — США), Й. Міякі (Японія), В. Башановський (Польща), Л. Остін (Франція), Н. Нурікян (Болгарія), О. Курлович (Білорусь), Чжан Сюгань (Китай), Х. Реза Заде (Іран). Нині найбільш титулований — Л. Талахадзе (Грузія)

Перший в Україні атлетичний гурток створив у лютому 1895 в Києві лікар Є. Гарнич-Гарницький. 1899 гурток реорганізовано в Атлетичне товариство, від 1901 — Атлетичне і гімнастичне товариство (АГТ), від 1909 — Гімнастичне товариство «Сокіл». Серед відвідувачів були борець І. Піддубний, письменник О. Купрін. На поч. 20 ст. завдяки зусиллям В. Питлясинського, М. Вільгальма, О. Таушева, В. Данчича, А. Філіна, І. М’ясоєдова, М. Лукіна, І. Шабельського, К. Павленка, О. Красовського, І. Харченка у різних містах України створ. атлет. гуртки, школи, арени, товариства. Від 1908 АГТ організовувало першості Пд.-Зх. краю з В. а. та ін. видів спорту. Укр. атлети брали участь у чемпіонатах Росії, де переможцем 1901 став І. М’ясоєдов, 1903 — М. Лукін. Уперше на чемпіонаті Росії 1913 введено вагові категорії — 70, 80, понад 80 кг (у останній М. Лукін посів 2-е м.). 1912 створ. Всерос. спілку важкоатлетів (голова — Л. Чаплинський). Перший світ. рекорд із В. а. у некласич. вправі встановив 1904 І. Піддубний, піднявши на груди штангу вагою 122,8 кг. Серед світ. рекордсменів також укр. атлети К. Павленко, Ф. Гриненко, С. Тонкопей. Переможцями та призерами Київської (1913) і Ризької (1914) олімпіад, першостей Південно-Західного краю, чемпіонатів Росії були О. Красовський, В. Мєрний, К. Павленко, Ф. Гриненко, М. Урицький, П. Латушкін, В. Єлисєєв, С. Габіх, Г. Чикваїдзе, С. Тонкопей. 1921 вихованець АГТ Є. Гордієнко організував і очолив Київ. важкоатлет. лігу. 1922–29 важкоатлети України встановили 54 рекорди СРСР, 34 з яких належали Д. Ехту. 30-і рр. увійшли в літопис В. а. України як «тріумфал. десятиліття».

На розвиток В. а. в Україні позитивно вплинуло створення при Держ. інституті фізичної культури України школи тренерів з відділенням В. а. (1933) і кафедри (1934, зав. — В. Бедункевич) у Харкові. 1932 в Україні відбулися перші між-нар. змагання (з участю спортсменів Німеччини, Данії, Норвегії). Від 1936 розвиток В. а. в Україні координувала Секція В. а. УРСР. Відтоді ж чемпіонати України проводять відповідно до міжнародних правил. Луганський завод спортивного устаткування почав виготовляти важкоатлетичні снаряди. У Києві, Дніпропетровську, Луганську, Одесі та ін. містах побудовано і відкрито низку спеціалізованих спорткомплексів (зокрема Республіканський палац спорту в Києві) з приміщеннями для занять В. а. Напередодні 2-ї світової війни в Україні В. а. займалися понад 10 тис. осіб. Із 35-ти рекордів СРСР, з яких 27 перевищували світові, 17 належали укр. спортсменам. 5 рекордів Г. Попова того часу перевищували світові. 1940 збірна команда Києва (у складі — О. Конкін, О. Регонян, Г. Попов, Г. Новак, Ю. Хотимський, Я. Куценко) на 2-й важкоатлет. спартакіаді України набрала у сумі 2062,5 кг, що перевищувало офіц. світ. рекорд, який належав команді Єгипту. У повоєнні роки важкоатлети України вийшли на міжнар. арену. Успішно виступили на чемпіонаті світу в Парижі Я. Куценко (2-е м.), Г. Попов (3-є м.), Ю. Хотимський (4-е м.). На чемпіонаті Європи 1947 у Гельсинкі Я. Куценко (понад 82,5 кг) став абсолютним чемпіоном, О. Донськой (56 кг) та Г. Попов (67,5 кг) — срібними, М. Лапутін (понад 82,5 кг) — бронзовий призерами. Проведення конкурсів силачів кін. 40-х — поч. 50-х рр. відкрили резерви для поширення В. а. майже в усіх регіонах України. Створено необхідну матеріал.-технічну базу, удосконалено систему підготовки та перепідготовки кадрів. Від 1959 розвиток В. а. в Україні координувала Федерація В. а. УРСР. У 50–60-х рр. укр. важкоатлети досягли знач. успіхів у СРСР, Європі, світі, на Олімпійських іграх.

Першим українським чемпіоном Олімпійських ігор став І. Рибак (67,5 кг; Мельбурн, 1956), двічі переможцем Олімпійських ігор був Л. Жаботинський (понад 90 кг; Токіо, 1964; Мехіко, 1968). Світовими рекордсменами, переможцями та призерами чемпіонатів світу, Європи, Олімпійських ігор і Всесвітніх фестивалів молоді ставали П. Кіршон, Ф. Осипа, М. Комешов, П. Матюха, М. Меркулов, М. Рудман, брати Х. і М. Ягли-Оглу, Є. Мокрий, Ц. Веславуцький, В. Бєляєв, В. Шишов, Г. Троїцький, Е. Бровко, Ю. Яблоновський, В. Крищишин, А. Гнатов, П. Король, С. Рахманов, Ю. Голубцов, В. Устюжин, В. Михайлов, С. Полторацький, Ю. Зайцев, О. Сеньшин, О. Первій, А. Писаренко, В. Кузниченко, В. Кравчук, В. Соц, Б. Рижик, С. Дідик та ін. Серед науковців у галузі В. а. — М. Лучкін, М. Михайлюк, Б. Подскоцький, Л. Соколов, М. Лапутін, М. Вакуленко, А. Горбунов, Б. Євдокимов, С. Гавацко, В. Паньков, Є. Смаглій. Збірна команда України була чемпіоном СРСР 1924, 1937, 1938, 1940, 1947, 1952, 1967, 1983, 1991 (1938, 1940 — збірна Києва).

1991 Федерація важкої атлетики України (ФВАУ; перший президент В. Драга, від 1994 — А. Писаренко) отримала статус національної, від 1992 — член IWF, від 1993 — Європейської (ЕWF). Важкоатлети України отримали право виступати окремими збірними командами на міжнародних змаганнях в усіх вікових групах (чоловіки та жінки). Серед призерів Олімпійських ігор — Т. Таймазов (100 кг, 2-е м., Барселона, 1992; 108 кг, 1-е м., Атланта, 1996), Д. Готфрід (99 кг, 3-е м., Атланта, 1996), І. Разорьонов (105 кг, 2-е м., Афіни, 2004), Н. Скакун (63 кг, 1-е м., Афіни, 2004). У 1993 на чемпіонаті Європи у Софії збірна України в команд. заліку стала бронзовий призером, О. Блищик і Т. Таймазов стали чемпіонами, А. Насібуллін і О. Левандовський здобули бронзу. Того ж року збірна України на чолі з гол. тренером В. Кулаком стала чемпіоном світу у Мельбурні, серед переможців — Т. Таймазов (108 кг, 1-е м.), Р. Савченко (76 кг, 2-е м.), І. Разорьонов (108 кг, 3-є м.). Паралельно проводився чемпіонат світу серед жінок, де Л. Григурко (понад 83 кг) завоювала бронз. медаль. 1994 збірна України на чемпіонаті Європи в м. Соколово (Чехія) також стала переможцем. Дворазовими чемпіонами світу ставали Т. Таймазов (1993, 1994), І. Разорьонов (1995, 1998) і Д. Готфрід (1999, 2002); бронзовий призерами чемпіонатів світу — О. Обухов (1997), А. Удачин (2002), О. Коробка (2003). Першою чемпіонкою світу серед укр. спортсменок стала Н. Скакун (2003). Серед чемпіонів Європи — Л. Григурко (1992, 1994), С. Рибальченко (1997), В. Руденок (2000), В. Масловська (2001), Н. Скакун, О. Зинов’єва (обидві — 2002), І. Разорьонов (2003), Ю. Довгаль (2005). У квітні 2004 в Києві уперше в історії розвитку важкої атлетики України EWF спільно з ФВАУ провела чемпіонат Європи серед чоловіків і жінок.

Значні здобутки у В. а. отримано завдяки співпраці спортсменів із науковцями П. Мироненком, О. Радзієвським, К. Ткаченком, А. Ященко, В. Олешком, Ю. Щербиною, В. Драгою, П. Кравцовим, В. Западнюком, Л. Лаврушенко, П. Карповцем, О. Пуцовим, В. Шубою, В. Мартіним, В. Мочернюком та ін. У різні роки збірні команди України з В. а. готували: Є. Гордієнко, Я. Шепелянський, Ф. Кондратьєв, Г. Попов, Я. Куценко, Г. Балашов, Я. Криницький, Ю. Айзенштадт, М. Кемель, П. Кіршон, В. Берлізов, В. Шликов, Б. Бородатов, В. Кулак, О. Довгич, О. Пуцов, М. Ратушняк (усі — Київ), Я. Раскін, В. Ільїн (обидва — Сімферополь), М. Заблоцький, А. Мельников, М. Тонян, В. Самардак, М. Калінін, В. Михайлов (усі — Луганськ), М. Світличний, Х. Ягли-Оглу, З. Архангородський, А. Шаймарданов, А. Кагал, В. Нікулін (усі — Харків), К. Калінін, М. Комешов, А. Речкіман, Б. Євдокимов, І. Василишин, В. Кононенко, О. Зімба, В. Плюта (усі — Львів), Е. Бровко, В. Нечипуренко, Г. Кривонос, О. Алексєєнко, В. Сансієв, В. Устич, І. Послушной (усі — Дніпроп. обл.), П. Алаєв, В. Аксьонов, Я. Розенфельд, О. Нохрін, В. Рожко, В. Самаров, В. Руденко, В. Гулак, В. Романчук, А. Нафанець, С. Аленін, В. Шведов (усі — Донец. обл.), О. Риков, М. Мольченко (обидва — Черніг. обл.), М. Новосадюк (Рівне), М. Авраменко, О. Ткачук (обидва — Луцьк), В. Гордійчук (Здолбунів), О. Савон, Л. Котенджі (обидва — Бердянськ), М. Мацьоха, М. Мельник (обидва — Хмельн. обл.), О. Волошин, Г. Колесник, В. Кухарський, Ю. Кучинов (всі — Одес. обл.), Ю. Майстров, М. Дубов (обидва — Запоріжжя), В. Хвуст, Л. Григурко (обидва — Івано-Франківськ), В. Федорчук (Ужгород), М. Підодвірний (Терноп. обл.), С. Сліпченко (Біла Церква) та ін.

Розвитку В. а. в Україні посприяли спортивні товариства «Україна», «Колос», «Динамо», «Спартак», спортивні клуби Міністерств освіти і науки та оборони України, Луганського, Донецького, Харківського, Херсонського, Білоцерківського і Кримського училища фізичної культури та олімпійського резерву, 184 ДЮСШ і школи вищої спортивної майстерності та ін.

Розмір шрифту

Важка атлетика

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю

Схожі статті