Манайло Федір Федорович

Визначення і загальна характеристика

МАНА́ЙЛО Федір Федорович (19. 10. 1910, с. Іванівці, нині Мукачів. р-ну Закарп. обл. — 15. 01. 1978, Ужгород) — живописець, графік, художник театру і педагог. Батько І. Манайла, дід В. Манайло-Приходько. Народний художник УРСР (1977). Член СХУ (1946). Навч. у Праз. вищій худож.-пром. школі (1928–34; викл. Е. Гофбауер, З. Кратохвіл). 1930 від­відав Францію. Працював в Ужгороді: викл. рисунка ремісн. школи (1937–45) та училища приклад. мистецтва (1945–55); водночас гол. художник Закарп. будинку нар. творчості (1947); голова Закарп. організації СХУ (1948–51); один з ініціаторів та організаторів Закарп. музею нар. архітектури та побуту; спів­працював із видавництвом «Карпати». Основні галузі — станк. і монум. живопис, станк. та книжк. графіка. Учасник обл., всеукр., зарубіж. мистецьких ви­ставок від 1933. Персон. — в Ужгороді (1961, посмертні — 1979–80, 1985, 2000), Києві (1970, посмертна — 1990). Самобут. живописець з оригін. худож. стилем. За­стосовував досягне­н­ня найновіших течій у європ. мистецтві — від ім­пресіонізму до сюр­реалізму. Ранні твори по­значені впливом екс­пресіонізму і нар. творчості (картини на етногр.-побут. теми). За­знав критики за етно­графізм і формалізм. Оформив ви­стави: «Кандидат» за А. Бобульським (1939), «Вівчар» за М. Лугошом і В. Грабарем (1939), «Буря над хатою» (1940) і «Тиса тече» (1942) за Е. Калабішком, «Освідче­н­ня» за А. Чеховим (1940), «Коваль Вакула» за М. Гоголем, «Червона Шапочка» за Ш. Перро (обидві — 1941; усі — угро-рус. театр); «Російські люди» (1945, нар. театр) і «Під каштанами Праги» (1946) К. Симонова, «Добрі люди» за Г. Показниковим (1947), «Украдене щастя» І. Франка (1954), «Трембіта» за В. Масса (1962), «Ліс гуде» за Ф. Фаркошом (1964; усі — Закарп. укр. муз.-драм. театр). Консультував під час зйомок х/ф «Тіні забутих предків» (1964, реж. С. Параджанов), «Все пере­магає любов» (1987, реж. М. Мащенко). Від­родив гравірува­н­ня декор. гарбузів (1965–75). Створював ескізи мозаїч. панно, афіш і плакатів, проектував костюми для Закарп. нар. хору і рекреац. комплекс ресторанів-колиб (1968–69), мозаїки для фасадів і фойє клубів, кінотеатрів, ресторанів, готелів, турбаз, автобус. зупинок. Окремі роботи зберігаються у музеях Києва, Ужгорода, Чернівців, Львова, Одеси, Харкова, Запоріж­жя, Праги, Будапешта. Серед учнів – Й. Бабинець, П. Бедзир, В. Габда, Н. Герц, Я. Захарчишин, І. Ілько, Ф. Коложварі, С. Мальчицький, В. Микита, В. Михайлюк, В. Приходько, М. Романишин, Й. Рущак, В. Сабов, І. Скобало, Ю. Сташко. В Ужгороді 1980 засн. Манайла Ф. Меморіальний будинок-музей. (Див. іл. на с. 405). 

Тв.: живопис — «Морозик» (1930), «Дідо-бідняк» (1932), «На Івана Купала», «Червоні гори» (обидва — 1933), «Хлопчик з ягнятком» (1937), «По селу» (1938), «Сліпий», «Гуцулка», «Пасічник» (усі — 1939), «Проща­н­ня нареченої», «Скорбота» (обидва — 1940), «Молоді» (1941), «Гуцульське весі­л­ля» (1942), «Ждемо», «Тяжке життя» (обидва — 1943), «Весі­л­ля» (1945), «Табун гуцульських коней» (1947), «Праліс» (1951), «Пошта на полонину», «Оста­н­ня чорноріцька гать» (обидва — 1952), «Лісосіка» (1954), «Гуцульські полонини», «Вересень», «Колочава» (усі — 1956), «Село у горах» (1958), «Над Тисою», «Долина вже квітне», «Весна в Карпатах» (усі — 1961), «Озеро у Вільшанах» (1963), «Біля вогнища» (1966), «Весела робота» (1968), «Коляда» (1969), «Гуцульська ґражда» (1970-і рр.), «Вільшанське озеро», «Шаянські гори» (обидва — 1974), «Обороги», «Борня за волю» (обидва — 1975), «Інтерʼєр гуцульської хати», «Все в квіту», «Гуцульська комора» (усі — 1976); іл. — до повісті «Захар Беркут» І. Франка (1947), зб. «Російські та українські народні казки» (1957), зб. «Народні балади Закарпа­т­тя» (1959, спільно з А. Каш­шаєм; усі — Ужгород); серії — акварелей «Кримські пейзажі» (1962–64); монотипій «За мотивами народних легенд і балад Закарпа­т­тя» (1964–74); мозаїки — для магазинів «Променисте» (Ужгород), «Троянда Закарпа­т­тя» (Київ; обидва — 1970-і рр.), ресторанів «Скала» (Ужгород), «Верховина» (Київ; обидва — 1968) і «Чардаш» (м. Ялта, АР Крим, серед. 1970-х рр.), готелів «Верховина» (Київ, поч. 1970-х рр.), «Ужгород» (Ужгород, 1971), турбази «Латориця» (м. Мукачеве Закарп. обл., серед. 1970-х рр.).

Літ.: Старе й нове Закарпа­т­тя: Персон. ви­ставка творів художника Ф. Манайла: Каталог. Уж., 1961; Федір Манайло: Альбом. К., 1970; Федака П. М. Народна творчість і побут Закарпа­т­тя у творчості художника Федора Манайла // НТЕ. 1979. № 4; Островський Г. Країна Федора Манайла // Жовтень. 1984. № 1; Цельтнер В. Федор Федорович Манайло. Москва, 1986; Федір Манайло: Каталог. К., 1990; Про життя і творчість народного художника України Федора Федоровича Манайла: Зб. ст. та дослідж. наук. працівників мемор. будинку-музею митця. Уж., 2006; Manajl csald mvszei. Ismertet illusztratv kiadvny. Budapest, 2006; Кіяк М. Федір Манайло як явище національної історії // ОМ. 2007. № 1; Зайцев О. Майстри закарпатської сцено­графії ХХ сторіч­чя. Уж., 2007; Федір Манайло. Життя і творчість. 1910–1978: Альбом. Уж., 2010.

О. В. Юрченко-Микита

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю