Ілько Іван Іванович
ІЛЬКО́ Іван Іванович (04. 03. 1938, с. Дулове, округ Тячево, Чехо-Словаччина, нині Тячівського р-ну Закарпатської обл.) — живописець і монументаліст. Народний художник України (2018). Член НСХУ (1968). Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва (1957; викл. Й. Бокшай, А. Ерделі, Ф. Манайло). Учителював; від 1963 — інженер з культури виробництва на Тячівському деревообробному комбінаті; від 1965 — у майстерні Ужгородського художнього фонду: від 1973 — головний художник. Учасник обласних, всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних мистецьких виставок від 1959. Персональні — в Ужгороді (1985, 1990, 1998, 2003), Михаловцях та Меджилаборцях (Словаччина, 1994–95), Києві (1999). Працював у техніках мозаїки, сграфіто, вітража, розпису. Живопис І. базується на реальних враженнях. Улюблений жанр — тематична картина. Для творчості характерні енергійний піднесений колорит, монументальна узагальненість, декоративність. Елементи героїзації рідної землі передано через напруженість кольорових співвідношень та узагальненість великих гірських мас, протиставлених невеликим формам людських жител чи постатей. Оформив Будинок культури (м. Тячів, 1965), санаторій «Прикарпаття» (м. Трускавець Львівської обл., 1968), Будинок політичної освіти (Ужгород, 1975–77). Окремі роботи зберігаються у Закарпатському художньому музеї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- вітраж «Життя» (1980); живопис — «Сутінки» (1960), «Сонячна долина», «Полудень» (обидва — 1966), «Думи» (1967), «Вівчарі», «Початок великої ріки (Чорногори)» (обидва — 1971), «Полонина Красна» (1976), «Гуцульщина» (1983), «На своїй землі», «Осіння днина» (обидва — 1985), «Крик сойки над замком графа Шенборна» (1995); триптих «Ґаздівство вуйка Симка» (2000), «Світ, що пройшов» (2006), «Осінь», «Вечірній дзвін», диптих «Синєвирська поляна» (усі — 2007), «Танець молодої», «Свати», «Осінні полонини», «Розпогодилося», «Верховинський мотив», диптих «Полонина Остра», «Сніг іде» (усі — 2008).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Людина 