Ілько Іван Іванович
ІЛЬКО́ Іван Іванович (04. 03. 1938, с. Дулове, округ Тячево, Чехо-Словаччина, нині Тячів. р-ну Закарп. обл.) — живописець і монументаліст. Народний художник України (2018). Член НСХУ (1968). Закін. Ужгород. училище приклад. мистецтва (1957; викл. Й. Бокшай, А. Ерделі, Ф. Манайло). Учителював; від 1963 — інж. з культури виробництва на Тячів. деревооброб. комбінаті; від 1965 — у майстерні Ужгород. худож. фонду: від 1973 — гол. художник. Учасник обл., всеукр., всесоюз., міжнар. мистецьких виставок від 1959. Персон. — в Ужгороді (1985, 1990, 1998, 2003), Михаловцях та Меджилаборцях (Словаччина, 1994–95), Києві (1999). Працював у техніках мозаїки, сграфіто, вітража, розпису. Живопис І. базується на реал. враженнях. Улюблений жанр — темат. картина. Для творчості характерні енергій. піднесений колорит, монум. узагальненість, декоративність. Елементи героїзації рідної землі передано через напруженість кольор. співвідношень та узагальненість великих гірських мас, протиставлених невеликим формам люд. жител чи постатей. Оформив Будинок культури (м. Тячів, 1965), санаторій «Прикарпаття» (м. Трускавець Львів. обл., 1968), Будинок політ. освіти (Ужгород, 1975–77). Окремі роботи зберігаються у Закарп. ХМ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- вітраж «Життя» (1980); живопис — «Сутінки» (1960), «Сонячна долина», «Полудень» (обидва — 1966), «Думи» (1967), «Вівчарі», «Початок великої ріки (Чорногори)» (обидва — 1971), «Полонина Красна» (1976), «Гуцульщина» (1983), «На своїй землі», «Осіння днина» (обидва — 1985), «Крик сойки над замком графа Шенборна» (1995); триптих «Ґаздівство вуйка Симка» (2000), «Світ, що пройшов» (2006), «Осінь», «Вечірній дзвін», диптих «Синєвирська поляна» (усі — 2007), «Танець молодої», «Свати», «Осінні полонини», «Розпогодилося», «Верховинський мотив», диптих «Полонина Остра», «Сніг іде» (усі — 2008).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
