Мезозойська ера та група, Мезозой — Енциклопедія Сучасної України

Мезозойська ера та група, Мезозой

МЕЗОЗО́ЙСЬКА Е́РА ТА ГРУ́ПА, Мезозой (від мезо… та …зой) – середня ера фанерозойського еона історії Землі та відклади, що утворилися в той час. Настала після палеозой. ери (бл. 245 млн р. тому), тривала бл. 180 млн р., до кайнозой. ери (див. Фанерозой, Палеозойська ера та група, Кайнозойська ера та група). Мезозой. еру (М. е.) виділив 1841 англ. геолог Дж. Філ­­ліпс. У тектон. відношенні вона була найспокійнішою. Переважали низхідні рухи земної кори, характерні для таласократ. періодів. Вони зумовлювали не лише величезні трансгресії епіконтинент. морів, але й утворення нових океанів. У мезозої розпалися гіпотет. суперконтиненти Лавразія та Ґондвана, які розділяв океан Тетіс. Замість них у пн. півкулі виникли Пн.-Амер. материк, Ґренландія і Євразія, у пд. півкулі – Пд. Америка, Африка, Індостан, Австралія та Антарктида. Сухопутні зв'язки між континентами були порушені новоутвор. Атлант., Індій. і Пд. океанами. Розпад суперконтинентів і утворення океанів донині у повній мірі науково не обґрунтовано ні з позиції «фіксистів», ні з позиції «мобілістів», які визнають рух літосфер. плит у будь-якому напрямку. М. е. поділяють на 3 періоди: тріасовий, юрський і крейдовий (див. Тріасовий період і тріасова система, Юрський період і юрська система, Крейдовий період і крейдова система). Тріас найбільш геократич. період в історії Землі. Його мор. відклади відомі лише у геосинклінал. западинах, а на платформах вони відсутні або представлені континентал. строкатокольор. утвореннями, зокрема ка­­м'яним і бурим вугіллям. У цей період тер. України була сушею. В понижених частинах суші утворювалися континент., переважно строкатоколірні піщано-глинисті відклади та мергелі. Мор. відклади виникали лише в Добруджі, Криму та Карпатах. На межі тріас. і юрського періодів відбулося горотворення, яке пов'язане з давньокіммерій. фазою альпій. орогенезу (див. Кіммерійська складчастість, яку також називають Мезозой., або Тихоокеан. складчатістю). Тоді виникли перші невисокі кряжі Кордитльєр Пн. Америки, Верхоян.-Чукот. обл., Індокитаю, Криму тощо. Кіммерій. фаза складчастості супроводжувалася могут. магматизмом. Юрський період характеризувався поширенням великих мор. транс­гресій на всіх материках (Зх.-європ. і Сх.-європ. платформи, Пн. Африка, пн.-сх. частина Сибір. платформи). Максимум транс­­гресії припав на поч. пізньої юри. Мор. басейни вкрили зх. частину пн. Америки, Зх. Сибір, Сх.-Європ. платформу. В Зх. Європі утворилися Англо-париз., Пд.-нім., Аквітан., Ронська та ін. западини. На тер. України завдяки низхід. тектон. рухам накопичувалися товщі континент. і мор. відкладів у Дніпров.-Донец. западині, окраїнах Донбасу, Галиц.-Волиц. і Добруджин. прогинах. На поч. крейд. періоду переважала геократ. ранньокрейд. епоха, яка здебільшого успадкувала тенденцію розвитку остан. віку пізньої юри. Тоді більшість материк. суші звільнилася від моря, але ненадовго. Мор. акваторії існували тільки в межах Мезотетісу, на Зх. Америки, на Сх. Азії, в пд.-зх. частині Сх.-європ. платформи, в пн. р-нах Сибір. платформи, на Зх. Австралії. Серед мор. відкладів переважали безкарбонатні осади. У теплих мор. умовах були поширені рифові побудови. Разом з орогенезом відбувся як підвод., так і надвод. магматизм. На межі ранньо- та пізньокрейд. епох активізувалося мезозой. гороутворення (австрій. фаза). Найбільше воно проявилося в Кордильєрах, Андах, від Верхоянська до Індокитаю, де супроводжувалося знач. вулканіч. діяльністю. Саме в цей час утворилося Тихоокеан. вулканічне кільце. Найбільша за всю історію Землі трансгресія відбулася в пізньокрейд. час, коли під рівнем моря опинилися Пн.-амер., Афр., Австралій., Сх.-європ. платформи. Значно знизився виніс териген. матеріалу з суші, що сприяло утворенню карбонат. осадів за рахунок масового розвитку карбонат. мікроорганізмів. Тоді утворилася писал. крейда, від чого й походить назва всієї ератеми. Флора мезозою успадкована від палеозойської. Вона надзвичайно багата в систематич. відношенні. Землю переважно вкривали голонасінні рослини: гінкгові (бай­­єра, фенікопсіс, гінкго), хвойні (волтція, араукарія), бенетитові (вільямсонія, вільямсонієла), цикадові (нілссонія, замітес, птерофіллум). Від М. е. відомо понад 400 видів дерево- і травоподіб. папоротей (клатроптеріс, гаусманія, коніоптеріс). Важливим у розвитку рослин. світу була поява перших покритонасінних. Їх знайдено у відкладах барем. ярусу нижньої крейди. У пізній крейді покритонасінним належить панівна роль (аралія, платан, дуб, фікус, магнолія, верба, клен та ін.). Тварин. світ, порівняно з палеозойським, зазнав знач. змін як на суші, так і на морі. У морях панували головоногі молюски – цератити, амоніти, белемніти, корненіжки, коколіти. У стадії розквіту знаходилися шестипроменеві корали, які разом із молюсками-рудистами та ін. утворювали банки, рифи тощо. Досить поширеними були двостулк. молюски: іноцерами, тригонії, грифеї, ауцели. На суші, в морі та повітрі панівна роль належала велетен. рептиліям (плазунам). Рослиноїдні чотириногі ящеротаз. форми – диплодоки, брахіозаври, бронтозаври, стегозаври – досягли довж. 45 м і мали вагу 30–50 т. Серед птахотаз. форм існували двоногі травоїдні велетні (ігуанодони, манджурозаври, траходони) та хижаки-колоси до 15 м заввишки (титанозаври, тиранозаври, тарбозаври, креатозаври). У морях та ін. водних басейнах водилися живородні рибоподібні іхтіозаври, плезіозаври, міксозаври. Були розповсюджені летючі ящери розмірів від малих (як сучасні горобці) до величезних із розмахом крил 6–7 м – археорніс, рамфоринхус, диморфодон, птеродактиль, архео­птерікс. На поч. М. е. з'явилися перші ссавці (мікролестес) розміром із сучас. пацюка. Від них походять сумчасті та плацентні. Бурхливий розвиток ссавців настав лише у наступ. кайнозой. ері. Сухий і жаркий континент. клімат тріасу змінився вологим і субтропічним у юрському періоді та теплим у крейдовому. Протягом М. е. понад 90 % представників тварин. світу вимерли. Ін. фіз.-геогр. умови кайнозой. ери для них виявилися непридатними. З них нині існують представник дзьобоголових гатерія (Нова Зеландія), гладконогі жаби (Пн. Америка), справжні крокодили (Африка), багато сучас. родин акул (Тихий і Індій. океани), глибоководна риба-латимерія (зх. узбережжя Індій. океану) та ін. Відклади мезозой. групи представлені мор. (вапняки, крейда, мергелі, глини, піски) і континент. (строкатокольор. глини, суглинки, піски) осад. утвореннями. З ними, окрім писал. крейди, кам'яного та бурого вугілля, пов'язані поклади наф­­ти та газу, поліметал. руд, кам'я­­ної солі, бокситів, фосфоритів, цемент. і керам. сировини, мінерал. фарб, підзем. вод тощо.

Літ.: Страхов Н. М. Основы исторической геологии. Ч. 1–2. Москва; Ленинград, 1948; Вони ж. Летающие ящеры и древние птицы. Прага, 1961; Вони ж. Ящеры древних морей. Прага, 1965; Аугуста И., Буриан З. По путям развития жизни. Прага, 1965; Стратиграфія УРСР. Т. 6, ч. 2–8. Тріас. Юра. Крейда. К., 1969–72; Клюшников М. М., Онищенко О. М. Історія геології. К., 1975; Стратиграфические схемы фанерозоя и докембрия Украины. К., 1993; Стратиграфія верхнього протерозою та фанерозою України. Т. 1. Стратиграфія верхнього протерозою, палеозою та мезозою. К., 2013; Іванік М. М., П'ятко­­ва Д. М., Плотнікова Л. Ф. та ін. Модернізація стратиграфічних схем мезозойських відкладів України // Тектоніка і стратиграфія. 2014. Вип. 41.

Д. Є. Макаренко, М. М. Іванік


Покликання на статтю