Матвієнко Ніна Митрофанівна — Енциклопедія Сучасної України

Матвієнко Ніна Митрофанівна

МАТВІЄ́НКО Ніна Митрофанівна (10. 10. 1947, с. Неділище Ємільчин. р-ну Житомир. обл.) – співачка (сопрано), педагог, культурно-громадська діячка. Дружина П. Гончара, мати А. Гончара, Т. Матвієнко. Нар. арт. УРСР (1985). Герой України (2006). Держ. премія України ім. Т. Шев­­ченка (1988). Орден княгині Ольги 3-го (1997) і 2-го (2020) ступ. Чл. НСКінУ (1989). Лауреатка Всесвіт. радіоконкурсу фольклор. пісень (Братислава, 1979), Всесоюз. телеконкурсу «З піснею по життю» (1979), 10-го Всесвіт. фестивалю молоді та студентів (Москва, 1985). Закін. вокал. студію при Укр. нар. хорі ім. Г. Верьовки (1968, до 1991 – його солістка), Київ. ун-т (1975). Водночас 1968–93 виступала у складі тріо «Золоті ключі». Від 1991 – солістка ансамблю «Київська камерата»; 1999–2014 – викл. Ун-ту культури і мист-в: від 2001 – проф. каф. муз. мист-ва; від 2000 – президент укр. відділ. Міжнар. ради організацій фольк­лор. фестивалів та нар. мист-ва (усі – Київ). Володіє унікал. голосом сріб. флейт. тембру. Її спів позначений щирістю інтонування та глибоким проникненням у сутність образно-емоц. змісту, гранич. виразністю передачі сенсу слова-ідеї. Мист-во М. набуло значення символу співучої душі укр. народу. Перші 30 р. твор. діяльності репертуар М. складався переважно з укр. нар. обряд. (щедрівок, колядок, веснянок, купал., жнивар.) та лірич. пісень. Спеціально для М. А. Муха зробив оркестр. обробки нар. пісень «Висока верба» й «Веснянки», М. Скорик – «Засвічу свічку», Є. Станкович – «Ой глибокий колодязю», «Терен, мати, коло хати», «За сінечками», «Колискової» та ін., що увійшли до фольк-опери «Квіт папороті», О. Кива написав камерні кантати на сл. П. Тичини (№ 3) і Т. Шевченка (№ 6), Л. Дичко здійснила ред. своєї Літургії і сцену «Плачу» в хор. опері «Золотослов», Г. Гаврилець – муз.-сцен. дійство «Золотий камінь посіємо...». У виконанні М. прозвучали твори О. Білаша, І. Кириліної, М. Скорика, В. Смогителя, В. Шумейка та ін. У 1980-х рр. включала до репертуару також пісні укр. традиц. естради (напр., «Ой летіли дикі гуси», «Сіла птаха», «Чарівна скрипка», «Мамо, вечір догора» І. Поклада), на поч. 1990-х рр. вдавалася до автентич. нар. співу (соло, в дуеті зі своєю матір’ю або у складі «Золотих ключів»), плідно співпрацювала з ансамблями «Мрія», «Березень», «Кобза», з хор. капелами «Думка», «Хрещатик», дит. хором «Дударик», Чол. хор. капелою ім. Л. Ревуцького, Кубан. козачим хором. Від поч. 2000-х рр. експериментує, співаючи, з одного боку, сучасну духовну музику в супроводі органа, з другого – виступаючи разом з гуртами «Океан Ельзи», «Танок на майдані Конґо», з лідером рок-гурту «Воплі Відоплясова» О. Скрипкою. 1995 у Нью-Йорку зіграла 16 вистав «Водоспад-відблиски» (реж. В. Ткач). Від 1990-х рр. як солістка виступає у програмах щоріч. фестивалів «Музичні прем’єри сезону», «Київ Музик Фест», «Фарботони», різдвяних концертах з Чол. хор. капелою ім. Л. Ревуцького (у дуеті з донькою Антоніною). Брала участь у телевиставах «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди» та ін.; т/ф «Кларнети ніжності», «Політ стріли», «Цвіт папороті», «Ой глибокий колодязю», «Тризна», «Хор народний», «Дівочі мрії»; радіовиставах «Сватання на Гончарівці», «Князь Святослав», «Лісова пісня», к/ф «Солом’яні дзвони», «Пропала грамота» та ін. Здійснила записи на радіо, телебаченні та компакт-дисках.

Літ.: Співає Ніна Матвієнко. К., 1987; Материнські пісні (Н. Матвієнко в США) // Старожитності. 1991. Ч. 6; Загайкевич М. Берегиня пісні // Музика. 1998. № 3; Клейменова О. Золота галактика на ім’я Ніна // ГУ. 1998, 13 берез.; Никанорова О. Княгиня української пісні // Уряд. кур’єр. 1998, 14 берез.; Чекан Ю. Голос від Бога // Час. 1998, 26 берез.; Сюта Б. Золотий засів Ніни Матвієнко // КіЖ. 1998. № 12; Окара А. Ніна Матвієнко: Репертуар для ангелів «Золотого віку» // УС. 2006, 31 трав.; Жулинський М. Гортаючи сторінки долі Берегині пісні // День. 2009, 9 верес.

В. В. Кузик


Покликання на статтю