КІКБО́КСИНГ (від англ. kickboxing, kick — удар ногою, boxing — нанесе­н­ня ударів) — вид спорту, в якому по­єд­нуються техніка і правила боксу з при­йомами японського карате. Кікбоксинг зародився на початку 1970-х років у США. Першовід­кривачами цього виду стали спортивні менеджери М. Андерсон із США і Г. Брюкнер із Німеч­чини, які 1974 організували у Зх. Берліні 1-й європейський турнір з усіх стилів карате та першу між­континентальну матчеву зу­стріч Європа–США. Європейським каратистам у присутності вдови Брюса Лі, який ви­ступав за контактний по­єдинок із викори­ста­н­ням захисних елементів, продемонстровано основні догмати ортодоксального карате. Того ж року в Лос-Анджелесі (шт. Каліфорнія, США) про­йшла першість світу з контактного карате. Результати знову під­твердили пере­вагу американської школи. Біля джерел становле­н­ня кікбоксингу стояли такі ві­домі особистості, як Ч. Норіс, Д. Валера, Б. Вол­лес, Б. Уркідез. 1974 засновано Асоціацію професійних карате (PKA), 1977 — Всесвітню асоціацію кікбоксерських організацій (WAKO), яку на початку 1980-х років пере­йменовано на Всесвітню організацію любительського кікбоксингу (WAKO). По­ступово від­бувався процес удосконале­н­ня нового виду єдиноборств, зокрема виключено травматичну дисципліну лоу-кік (удари ногами по ногах), роз­роблено правила обмеженого і легкого контакту, введено шоломи для захисту від ударів у голову, покращено якість захисного спорядже­н­ня в цілому. На роз­виток кікбоксингу негативно впливало те, що його становле­н­ня було тісно повʼязане з процесом професіоналізації карате. Комерціалізація кікбоксингу, зумовлена жорсткою конкуренцією, при­звела до організаційної роз­дробленості цього виду спорту. На професійному рівні антиподом Асоціації професійних карате стала Всесвітня асоціація карате (WKA), на рівні любительського спорту 1984–85 виникло дві WAKO, що спричинило проведе­н­ня паралельних чемпіонатів Європи і світу. Але 1987 вдалося досягти обʼ­єд­на­н­ня проведе­н­ня змагань (боїв) у межах оновленої Всесвітньої асоціації кікбоксерських організацій (WAKO). Популярність кікбоксингу у світі стрімко зро­стає, адже інші види східних єдиноборств не мають такої роз­винутої системи охорони здоровʼя спортс­менів і різних режимів активності від фул-контакту, лайт-контакту, К-1, лоу-кік, семі-контакту до аерокікбоксингу та музичних композицій. 2006 у Сеулі від­булося засі­да­н­ня Генеральної асамблеї між­народної спортивної федерації (GAISF), на ньому WAKO (нараховує понад 90 національних федерацій) прийнято до GAISF (2009 пере­йменовано на «СпортАкорд»). Нині WAKO ставить перед собою зав­да­н­ня домогтися включе­н­ня кікбоксингу в олімпійську про­граму.

У СРСР цей вид спорту почав роз­виватися від 1987 (перші тренери — О. Зіборов, А. Чистов і П. Орел). 1989 у Києві створено Всесоюзну раду кікбоксингу (1992 реорганізовано у Всеєвразійську федерацію кікбоксингу). 1990 Державний комітет спорту СРСР ви­знав кікбоксинг як вид спорту і в УРСР проведено 1-й чемпіонат СРСР. Того ж року збірна команда СРСР взяла участь у чемпіонаті Європи, який від­бувся в Мадриді, і посіла 1-е командне місце (чемпіонами стали О. Нечаєв і В. Аксютін). У незалежній Україні ко­ординацію кікбоксингу здійснює Федерація кікбоксингу України WAKO (президент — П. Орел), яка від 1995 має статус національної. 1993 збірна команда України вперше ви­ступала на чемпіонатах світу за двома між­народними версіями IAKSA (Між­народна спортивна асоціація любительського кікбоксингу; м. Оденце, Данія; 3 золоті, 4 срібні і 1 бронзова нагороди) та WAKO (Будапешт; 2 золоті, 2 срібні, 10 бронзових медалей) і двічі посіла 1-е командне місце. Найвагомішою подією для кікбоксингу в Україні та СНД стало проведе­н­ня 1995 в Києві чемпіонату світу за версією WAKO, пере­можцями якого стали О. Зіновʼєв, Віталій Кличко та О. Твердохліб. На­ступного року на молодіжній першості світу, яка проходила у Москві, українська збірна команда посіла 2-е командне місце, ви­гравши 8 золотих, по 9 срібних і бронзових медалей. Україна отримала право провести 1998 у Києві чемпіонат Європи, в про­граму якого вперше включено тайський бокс. 1999 чемпіонами інтерконтинентального чемпіонату (м. Сідней, Австралія) стали О. Павленко й О. Філоненко. 1998–2001 проведено 4 чемпіонати серед працівників право­охорон­них органів. 2003 у м. Ялта (АР Крим) про­йшла 1-а частина чемпіонату світу. Збірна команда України посіла 1-е командне місце на Кубку світу (м. Пʼяченца, Італія, 2004; роз­діл фул-контакт) та 1-х Європейських іграх, які 2008 проводили у Києві. 2010 в Пекіні від­булися 1-і Всесвітні ігри з єдиноборств «СпортАкорд», в які включено й кікбоксинг. Чемпіонами стали К. Деморецький, І. Приходько та М. Особський. 2012 на чемпіонаті Європи (Туреч­чина, Румунія) українські спортс­мени вибороли 4 ліцензії, які дають право на участь у 2-х Всесвітніх іграх з єдиноборств «СпортАкорд», що від­будуться 2013 у С.-Петербурзі. За роки незалежності в Україні під­готовлено понад 400 майстрів спорту, 100 майстрів спорту між­народного класу, 32 заслужених майстри спорту України, 47 заслужених тренерів України, 21 суддю між­народної та 22 — національної категорій. Серед ві­домих спортс­менів — В. Аксютін, Р. Батруднінов, Л. Березенко, О. Варгоцька, К. Деморецький, В. Дорошенко, О. Зіновʼєв, О. Івасіва, В. Кличко, М. Коренєв, В. Макресова, О. Нечаєв, М. Особський, І. Павленко, О. Павленко, І. Пилипенко, І. Приходько, В. Руденко, О. Твердохліб, В. Тимофієв, О. Філоненко, Н. Хаєнок, С. Черкаський, К. Шапар, А. Шатерникова, К. Швець, І. Шевель. Під­готовку спортс­менів здійснюють тренери С. Бєлих, О. Чмутов, А. Перцев та ін. Нині кікбоксинг роз­вивається в усіх областях України та АР Крим, ним за­ймається понад 50 тис. спортс­менів. Від­крито низку ДЮСШ, СДЮШОР та від­діле­н­ня при школах вищої спортивної майстерності. Під­готовлено і роз­роблено правила кікбоксингу українською мовою, про­граму роз­витку виду спорту в Україні для ДЮСШ, низку наукових праць.