МО́НДОК Іван Ілліч (21. 05. 1893, с. Руський Грабовець, нині Кошиц. краю, Словач­чина — 25. 11. 1937, Соловец. о-ви, РФ) — партійний діяч. Навч. в Ужгород. учител. семінарії (1910–13), учителював. 1915 мобілізов. до австро-угор. армії, 1916 потрапив у рос. полон. Утримувався у таборі в м. Астрахань (Росія), працював на виробництві. Після більшов. пере­вороту 1917 вступив до РСДРП(б) і Червоної армії. 1918 закін. школу угор. агітаторів у Москві й був від­ряджений до Угорщини, де став чл. місц. КП. Від квітня 1919 — політкомісар Русин. дивізії на Закарпат­ті, згодом видавав у Будапешті укр. г. «Руська Правда» — орган нар. комісаріату Руської Країни (тодішня офіц. назва Закарпа­т­тя у складі Угорщини). Після паді­н­ня рад. влади в Угорщині ви­їхав до Словач­чини, звідти — до Відня. 1920 повернувся до Ужгорода. Став спів­організатором Між­нар. соціаліст. партії Під­карп. Русі, ред. її друк. органів — г. «Правда» (1920–22) і «Календар “Правди”» (1921). Від 1924 — секр. Закарп. кра­йового комітету КП Чехо-Словач­чини, ред. г. «Карпатська правда». 1924 і 1925 обирався депутатом парламенту Чехо-Словач­чини. 1927 ви­ступив із доповід­дю на конф. із питань укр. правопису в Харкові. Учасник 6-го кон­гресу Комінтерну (1928), на якому обраний чл. його Між­нар. контрол. комісії. 1929 на 9-й кра­йовій парт. конф. звинувачений у недоліках у нац. питан­ні, роботі серед селян і проф­спілок та звільнений із посади секр. Закарп. кра­йового комітету. Від 1930 — асп. Ін­ституту червоної професури в Харкові. 3 листопада 1933 заарешт., за звинуваче­н­ням у приналежності до контр­рев. організації та шпигунстві на користь чехо-словац. роз­відки засудж. до 5-ти р. таборів. В увʼязнен­ні 25 листопада 1937 засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1957.