Національність

НАЦІОНА́ЛЬНІСТЬ – належність до певної етнічної спільності (етносу, народності, на­ції), яка визначається природо-соціальними умовами та особливостями буття й виявляє себе в розвитку мови, матеріальної й духовної культури, психології, традицій, звичаїв, способу життя; сукупність осіб однієї національної належності; термін для означення етносу, народності та нації. Поняття «Н.» має лат. корінь «na­tion», що в перекладі означає «на­род», «плем’я». У пізній та середньовіч. латині його вживали в множині (nationis) на позначення спільноти людей, які одержували назви тих земель, звідки вони походили. Вживання поняття «na­tion» переважно вказує на характерну особливість групи людей, спільність їхнього етніч. походження, її родову ознаку. Згодом етнічна належність трансформувалася в національну. Поняття «Н.» поширилося в Європі в 19 ст., що зумовлено процесом формування європ. держав. Донині в наук. літ-рі єдиного визначення поняття «Н.» немає. Складність полягає в тому, що слова «народність», «на­ція», «національність» часто вживають як синоніми, хоча вони відрізняються як значенням, так і змістом. «Народність» щодо «на­ціональності» – поняття нижчого видового рівня. Під «нацією» зазвичай розуміють сукупність усіх верств того чи ін. сусп-ва.

В укр. теор. думці поняття «Н.» роз­глядали в кількох аспектах: як таке, що тотожне поняттю «народність» (розкриття особливостей певної нації, О. Потебня); як ознаку переходу народності до сві­домого нац. життя (М. Грушев­сь­кий); як синонім до слів «народ» і «нація» (В. Липинський). Поняття «Н.» стало об’єктом актив. наук. ос­мислення в Європі в 19 ст. Франц. публіцист Ш. Моррас тлумачив Н. як таку, що зумовлена природою людини й визначається сусп-вом, що вона аж ніяк не є її простим во­левиявленням і пов’язана з безліччю її бажань, пристрастей, потреб, сподівань, звичаїв, із мораллю, способом життя, манерою мислити та говорити. Н., зреш­тою, моделює нашу зовнішність. Її вплив проявляється і в тому, що розкуте мислення та рішуча воля особистості відіграють роль, що могла б бути визначальною, однак такою вона є не завжди. Британ. історик і соціолог Т. Карлейль поняття «Н.» трактував так: «чи все це не склало для тебе шкіру, або другу шкіру, що пристала до тебе так само по-справжньому, як твоя природна шкіра? Її ти не скинув, її ти ніколи не скинеш: характер, який дала тобі твоя мати, повинен проявитися за її допомогою». Рос. філософ укр. походження М. Бердяєв розробив методол. підхід, що уможливив визначити першооснову будь-якої Н. Наголошуючи на іррац. характері природи нації, Н., вчений переконаний у тому, що ні раса, ні територія, ні мова, ні релігія не є ознаками, що визначають Н. самі по собі, хоч усі вони відіграють те чи ін. значення в її визначенні. Н. – складне істор. утворення, що фор­мується в результаті кров. змішання рас і племен, багатьох пе­рерозподілів земель, з яким вона пов’язує свою долю, та духовно-культур. процесу, що творить її не­повтор. образ. На формування Н. впливають особливості адаптації людини до довкілля, зокрема роз­маїття клімату, ландшафтів, рослин. і тварин. світу різних регіонів Землі.

Графа «Н.» була в паспортах громадян СРСР, це визначало належність до певної етніч. групи, оскільки термін «нація» підмінявся поняттям «радянський народ». У паспортах громадян України, як і в більшості країн світу, належність людини до певної Н. не фіксується. У сучас. європ. мовах під відповід. поняттям (англ. – nation­a­lity) розуміють громадянство або підданство, тобто належність осо­би до певної нац. держави (вид юрид. відносин держави та особи). У низці сучас. довідників «Н.» трактують як синонім до «нація» або «громадянство». У європ. прак­тиці склалися певні норми, за яки­ми визначають Н. і які є підставою для отримання громадянства. В основу такої концепції Н. покладено принципи: право крові (jus sanguinis), коли сам факт народження від осіб певної Н. означає набуття громадянства (так, напр., надають громадянство етніч. нім­цям, які народилися за межами Німеччини); право землі (jus soli), що робить Н. залежною від факту народження на тер. певної нац. держави. Поняття «Н.» органічно пов’язане з поняттям «нація», хоча в реал. житті мають місце приклади, коли націю формують кіль­ка Н. Так, в Іспанії на законодав. рівні визнано автономні співтова­риства Андалусія, Араґон, Балеар. та Канарські о-ви, Каталонія, Валенсія, Ґалісія і Країна Басків як «національності» (nacionali­da­des). Отже, поняття «Н.» можна подати як нац. самосвідомість, належ­ність до певної етніч. спільності, нації чи народності, для якої характерні як індивід. особливості (мова, культура, ментальність, звичаї, традиції, етнонім, фізіологія, етніч. територія), так і усвідом­лення особистістю (етніч. спіль­ністю) своєї відмінності від ін. на­родів. Н. визначають на основі етніч. і культур. зв’язків та самоідентифікації. Кожна людина вважає себе належною до певної Н. Усвідомлення цього формується в процесі соціалізації особи й упро­довж життя зазвичай не змінюється. Це складне та глибоке почуття містить і гордість за свій народ, за його внесок у сусп. прогрес, у заг.-людську культуру. Зміну Н. найчастіше спостерігають у 2–3-му поколінні в тих осіб, які про­живають в ін. етніч. спільнотах, втративши зв’язок зі своїм ет­носом.

Літ.: Бердяев Н. Судьба России. Москва, 1989; Карлейл Т. Теперь и прежде / Пер. с англ. Москва, 1994; Історич­на наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб. К., 2002; Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. Москва, 2005; Націоналізм: Антологія. К., 2010; Історія українознавства: Навч. посіб. К., 2011.

Д. В. Толочко