Національність
НАЦІОНА́ЛЬНІСТЬ – належність до певної етнічної спільності (етносу, народності, нації), яка визначається природо-соціальними умовами та особливостями буття й виявляє себе в розвитку мови, матеріальної й духовної культури, психології, традицій, звичаїв, способу життя; сукупність осіб однієї національної належності; термін для означення етносу, народності та нації. Поняття «Н.» має лат. корінь «nation», що в перекладі означає «народ», «плем'я». У пізній та середньовіч. латині його вживали в множині (nationis) на позначення спільноти людей, які одержували назви тих земель, звідки вони походили. Вживання поняття «nation» переважно вказує на характерну особливість групи людей, спільність їхнього етніч. походження, її родову ознаку. Згодом етнічна належність трансформувалася в національну. Поняття «Н.» поширилося в Європі в 19 ст., що зумовлено процесом формування європ. держав. Донині в наук. літ-рі єдиного визначення поняття «Н.» немає. Складність полягає в тому, що слова «народність», «нація», «національність» часто вживають як синоніми, хоча вони відрізняються як значенням, так і змістом. «Народність» щодо «національності» – поняття нижчого видового рівня. Під «нацією» зазвичай розуміють сукупність усіх верств того чи ін. сусп-ва.
В укр. теор. думці поняття «Н.» розглядали в кількох аспектах: як таке, що тотожне поняттю «народність» (розкриття особливостей певної нації, О. Потебня); як ознаку переходу народності до свідомого нац. життя (М. Грушевський); як синонім до слів «народ» і «нація» (В. Липинський). Поняття «Н.» стало об'єктом актив. наук. осмислення в Європі в 19 ст. Франц. публіцист Ш. Моррас тлумачив Н. як таку, що зумовлена природою людини й визначається сусп-вом, що вона аж ніяк не є її простим волевиявленням і пов'язана з безліччю її бажань, пристрастей, потреб, сподівань, звичаїв, із мораллю, способом життя, манерою мислити та говорити. Н., зрештою, моделює нашу зовнішність. Її вплив проявляється і в тому, що розкуте мислення та рішуча воля особистості відіграють роль, що могла б бути визначальною, однак такою вона є не завжди. Британ. історик і соціолог Т. Карлейль поняття «Н.» трактував так: «чи все це не склало для тебе шкіру, або другу шкіру, що пристала до тебе так само по-справжньому, як твоя природна шкіра? Її ти не скинув, її ти ніколи не скинеш: характер, який дала тобі твоя мати, повинен проявитися за її допомогою». Рос. філософ укр. походження М. Бердяєв розробив методол. підхід, що уможливив визначити першооснову будь-якої Н. Наголошуючи на іррац. характері природи нації, Н., вчений переконаний у тому, що ні раса, ні територія, ні мова, ні релігія не є ознаками, що визначають Н. самі по собі, хоч усі вони відіграють те чи ін. значення в її визначенні. Н. – складне істор. утворення, що формується в результаті кров. змішання рас і племен, багатьох перерозподілів земель, з яким вона пов'язує свою долю, та духовно-культур. процесу, що творить її неповтор. образ. На формування Н. впливають особливості адаптації людини до довкілля, зокрема розмаїття клімату, ландшафтів, рослин. і тварин. світу різних регіонів Землі.
Графа «Н.» була в паспортах громадян СРСР, це визначало належність до певної етніч. групи, оскільки термін «нація» підмінявся поняттям «радянський народ». У паспортах громадян України, як і в більшості країн світу, належність людини до певної Н. не фіксується. У сучас. європ. мовах під відповід. поняттям (англ. – nationality) розуміють громадянство або підданство, тобто належність особи до певної нац. держави (вид юрид. відносин держави та особи). У низці сучас. довідників «Н.» трактують як синонім до «нація» або «громадянство». У європ. практиці склалися певні норми, за якими визначають Н. і які є підставою для отримання громадянства. В основу такої концепції Н. покладено принципи: право крові (jus sanguinis), коли сам факт народження від осіб певної Н. означає набуття громадянства (так, напр., надають громадянство етніч. німцям, які народилися за межами Німеччини); право землі (jus soli), що робить Н. залежною від факту народження на тер. певної нац. держави. Поняття «Н.» органічно пов'язане з поняттям «нація», хоча в реал. житті мають місце приклади, коли націю формують кілька Н. Так, в Іспанії на законодав. рівні визнано автономні співтовариства Андалусія, Араґон, Балеар. та Канарські о-ви, Каталонія, Валенсія, Ґалісія і Країна Басків як «національності» (nacionalidades). Отже, поняття «Н.» можна подати як нац. самосвідомість, належність до певної етніч. спільності, нації чи народності, для якої характерні як індивід. особливості (мова, культура, ментальність, звичаї, традиції, етнонім, фізіологія, етніч. територія), так і усвідомлення особистістю (етніч. спільністю) своєї відмінності від ін. народів. Н. визначають на основі етніч. і культур. зв'язків та самоідентифікації. Кожна людина вважає себе належною до певної Н. Усвідомлення цього формується в процесі соціалізації особи й упродовж життя зазвичай не змінюється. Це складне та глибоке почуття містить і гордість за свій народ, за його внесок у сусп. прогрес, у заг.-людську культуру. Зміну Н. найчастіше спостерігають у 2–3-му поколінні в тих осіб, які проживають в ін. етніч. спільнотах, втративши зв'язок зі своїм етносом.
Літ.: Бердяев Н. Судьба России. Москва, 1989; Карлейл Т. Теперь и прежде / Пер. с англ. Москва, 1994; Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб. К., 2002; Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. Москва, 2005; Націоналізм: Антологія. К., 2010; Історія українознавства: Навч. посіб. К., 2011.
Д. В. Толочко