Націонал-ухильництво — Енциклопедія Сучасної України

Націонал-ухильництво

НАЦІОНА́Л-УХИ́ЛЬНИЦТВО Ідеол. штамп «Н.-у.» використовували в СРСР під час агітац.-пропагандист. роботи щодо чл. партії, які в теорії і практиці нац. політики «переоцінювали, перебільшували значення місцевих особливостей». Змістовне наповнення поняття «Н.-у.» не зав­жди було однаковим і змінювалося залежно від політ. ситуації, проте його завжди пов’язували з «дрібнобурж.» впливом. До націонал-ухильників традиційно відносили тих чл. нац. компартій, погляди яких не збігалися з лінією моск. кер-ва. При цьому суть їхніх поглядів між собою могла істотно відрізнятися. Найбільш відомі персоніфіков. прояви Н.-у.: «султан-галієвщина» (М. Султан-Галієв – засн. іслам.-соціаліст. ідеології), «шумськізм» (див. О. Шумський), «волобуєвщина» (див. М. Волобуєв), «хвильовізм» (див. М. Хвильовий), «скрипниківщина» (див. М. Скрипник), а також грузин. Н.-у. поч. 1920-х рр. Ставлення рад. істориків до Н.-у. змінювалося залежно від політ. ситуації в країні, зокрема у період лібералізації режиму в 1960-х – на поч. 1970-х рр. ім’я М. Скрипника вилучено з переліку націонал-ухильників. В УСРР у 1920-х рр. поняття «Н.-у.» не отримало широкого розповсюдження. Це зумовлено проголошенням 1923 на 12-му з’їзді РКП(б) поч. політики «коренізації», важлива складова якої – боротьба з двома ухилами в нац. питанні, або, як їх назвав 1930 Й. Сталін, «повзучими ухилами» – місц. націоналізмом та великодерж. шовінізмом. Таким чином, термін «Н.-у.» не мав чіткого смислового навантаження. Крім того, осн. небезпекою до 1933 офіційно вважали великодерж. шовінізм. Натомість для позначення боротьби з націонал-комуністами говорили про ухил до укр. націоналізму, націоналіст. ухил О. Шумського, М. Хвильового, М. Волобуєва. 1933 Н.-у. стало ключовим терміном в агітац.-пропагандист. роботі компарт. органів й отримало широке розповсюдження під час ініційов. Москвою наступу на М. Скрипника та його прихильників. Термін остаточно закріплено після визнання в листопаді 1933 ухилу до укр. націоналізму осн. небезпекою в нац. питанні та поширено на представників усіх ухилів до укр. націоналізму 1920-х рр., а фактично – на прихильників націонал-комунізму українського. Його утвердженню сприяла поступова відмова компарт. кер-ва навіть від декларації про боротьбу з ухилом до великодерж. шовінізму. Під час боротьби зі «скрипниківщиною» її ідеологи, серед ін., звинувачували скрипниківців у націонал-більшовизмі (М. Попов), ідеологія якого, репрезентов. М. Устряловим, насправді була антиподом націонал-комунізму. Комуніст. пропаганда зазвичай розрізняла націонал-ухильників (чл. комуніст. партії) та укр. бурж. націоналістів, проте цього дотримувалися не завжди – чл. ЦК КП(б)У П. Любченка і А. Хвилю 1937 звинуватили саме в укр. бурж. націоналізмі. Останнім серед кер-ва КПУ в Н.-у. 1972 звинуватили П. Шелеста. Загроза подіб. звинувачення була постійною для чл. КПУ, тому значна частина комуністів в УРСР намагалася убезпечити себе шляхом байдужо-нігіліст. ставлення до нац. потреб українців.

Літ.: Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. Мюнхен, 1979; Агурский М. Идеология национал-большевизма. Париж, 1980; J. Mace. Communism and the dilemmas of national liberation: National communism in Soviet Ukraine, 1918–1933. Cambridge, 1983; Мейс Д., Панчук М. Український національний комунізм: Трагічні ілюзії. К., 1997; Дзюба І. М. Інтернаціоналізм чи русифікація? К., 1998.

Г. Г. Єфіменко

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Г. Г. Єфіменко . Націонал-ухильництво // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71072 (дата звернення: 16.10.2021)