Народичі

НАРО́ДИЧІ — селище міського типу Житомирської області, райцентр. 2015 з Народицького селища (під­порядковані села Батьківщина, Ган­нівка, Гута-Ксаверівська, Журавлинка, Калинівка, Лозниця, Любарка, Рудня-Камʼянка, Роз­сохівське; 2007 ліквідовано Роз­сохівську раду та знято з обліку село Старе Шарне), Базарської (Великі Міньки, Колосівка, Листвинівка, Рудня-Базарська; див. Базар), Болотницької (Червоне), Вʼязівської (Липлянщина, Слобода-Вʼязівка), Гуто-Марʼятинської (Рубежівка, Сингаї, Славковиці, Старий Кужіль), Закусилівської (Бабиничі, Жерев), Заліської (Давидки), Ласківської, Межиліської (Буда-Голубієвичі, Васьківці, Вила, Голубієвичі, Заводне, Карпилівка, Недашківка, Осика; 2005 ліквідовано Голубієвицьку раду), Мотійківської (Ноздрище, Христинівка), Новодорогинської (Одруби, Славенщина, Яжберень), Норинцівської (Клочки, Оржів, Савченки), Радчанської (Вільхова, Грезля, Нова Радча, Ровба, Стара Радча, Тичків), Селецької (Булев), Стародорогинської (Латаші, Снитище), Сухарівської (Бродник) сільських рад утворено Народицьку селищну обʼ­єд­нану територіальну громаду (1284 км²). 

Роз­ташоване на лівому березі р. Уж (басейн Припʼяті), у місці впаді­н­ня в неї р. Жерев, за 170 км від Києва, 140 км від обласного центру та 25 км від залізничної станції Овруч. Площа 5,23 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 2618 осіб (складає 40,9 % до 1989); станом на 1 січня 2019 — 2835 осіб; пере­важно українці. Через селище проходять автомобі́льні шляхи Коростень–Довляди (Білорусь) та Київ–Мінськ. В околицях і на території Н. зна­йдені артефакти епохи неоліту–бронзи, давньоруської часу та післямонгольської доби. Існує низка версій щодо походже­н­ня назви: від давнього міста, що, за легендою, знаходилося на Радах (місцеве болотяне ур­очище, заросле хвойним лісом); від вислову «ходити на родичі» (тобто в гості) та ін. 

Н. вперше згадуються в описі Овруцького замку 1545 як власність Ф. Ємця. Після Люблінської унії 1569 від Великого князівства Литовського ві­ді­йшли до Польщі. 1639 польський король подарував їх полковнику С. Потоцькому, згодом успадкувала його дочка. У 2-й половині 17 — 18 ст. — містечко Овруцького староства Київського воєводства. У середині 17 ст. почала формуватися значна єврейська громада. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, 1734, 1750 і 1768 — у гайдамацьких пов­ста­н­нях. Після 2-го поділу Польщі 1793 Н. уві­йшли до складу Російської імперії. 1797–1923 — містечко Овруцького повіту. Водночас до 1923 Н. виконували функцію волос­ного центру. 1868 працювали цегельня, винокурня, 2 млини, 2 чинбарні, декілька шкіряних під­приємств, були роз­винені шевське та кравецьке ремесла, ткацтво та бондарство. 1883 від­крито двокласне училище. 1885 було 216 дворів, мешкали 1496 осіб, функціонували 2 церкви, костел, 2 єврейські молитовні будинки, від­бувалося 5 ярмарків на рік. За Всеросійським пере­писом населе­н­ня 1897, проживали 4576 осіб, з них 2054 євреї. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1923 — село, від 1958 — смт. 1923–62 та від 1965 — райцентр. До 1925 Н. входили до складу Волинської губернії; 1923–30 та 1935–37 — Коростенського округи; 1932–37 — Київської, від 1937 — Житомирської обл.; 1962–66 — Овруцького ра­йону. 1925 мешкали 6659 осіб. Жителі потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталінських ре­пресій. Від 22 серпня 1941 до 17 листопада 1943 — під німецькою окупацією. У серпні 1941 нацисти роз­стріляли понад 600 дорослих євреїв, а у листопаді — 250 їхніх дітей (на 2-х братніх могилах споруджено памʼятники). Діяло під­пі­л­ля. Є братня могила радянських воїнів-визволителів з над­гробною скульптурою-барельєфом, вічним вогнем; від­крито меморіал-памʼятник землякам, які загинули під час 2-ї світової війни. 

Після аварії на ЧАЕС 1986 Н. опинилися у зоні обовʼязкового від­селе­н­ня. Встановлено меморіал жертвам чорнобильської трагедії та памʼятний знак «Памʼяті загублених сіл і земель Народич­чини». Нині працюють під­приємства з виготовле­н­ня технічної стрічки та швейної фурнітури. У Н. — гімназія, дитсадок; Будинок культури, бібліотека, Народицький крає­знавчий музей, Будинок дитячої творчості; центральна ра­йон­на лікарня. 1951 створено театр місцевого факту, 1997 — чоловічий ансамбль «Від­родже­н­ня». Виходить ра­йон­на газета «Життя і слово» (в її редакції у різний час працювали правозахисник В. Овсієнко, письмен­ники В. Скуратівський, В. Сташук, М. Атаманчук і публіцист, крає­знавець Д. Баранчук). Релігійні громади: православна та християн віри євангельської. Є Свято-Микільський парк. Серед видатних уродженців — педагог, фізик, член-кореспондент АПН СРСР Б. Зворикін, лікарі В. Горбачевський, брати Анатолій і Володимир Присяжнюки (їхній батько був заслуженим лікарем Української Радянської Соціалістичної Республіки і керував Народицькою ра­йон­ною лікарнею), І. Щуліпенко, історик Є. Галушко, археолог І. Левицький, економіст М. Олексієнко; Герої Соціалістичної Праці М. Вернигора, Г. Галенчик, В. Рожківський, Б. Савельєва. У Н. учителював економіко-гео­граф І. Маєргойз. Народицьку загальноосвітню школу № 1 закінчив філософ, академік НАНУ М. Попович. Тут минули дитячі та юнацькі роки лікаря А. Козлюка.