КАЛИ́ТКО Катерина Олександрівна (08. 03. 1982, Він­ниця) — письмен­ниця. Член Національної спілки письмен­ників України (2000). Національна премія України імені Т. Шевченка (2023; за книгу поезій «Орден мовчальниць»). Літературна премія «Благовіст» (2001). Закінчила факультет гуманітарних і су­спільних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2003). Працює журналісткою. Авторка збірок поезії «Та, що любила Каїна», «Посібник зі створе­н­ня світу» (обидві — Він­ниця, 1999), «Сьогоднішнє завтрашнє» (2001), «Порт­ретува­н­ня асфальтом» (2004), «Діалоги з Одіс­сеєм: Книга одного чека­н­ня» (2005), «Сезон штормів» (2013; усі — Київ), «Катівня. Вино­градник. Дім» (2014), «Бунар» (2018; обидві — Львів), «Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого» (2019), «Орден мовчальниць» (2021), «Люди з дієсловами» (2022; усі — Чернівці), психологічних повістей і оповідань «М.істерія» (Київ, 2007), «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки» (Львів, 2017). Для поезії Калитко притаман­ні складна образність, що часто від­ображає трагічність буття, асоціативність поетичного мовле­н­ня. Досліджує та пере­кладає сучасну літературу Боснії і Герцеговини.