Калитко Катерина Олександрівна

Визначення і загальна характеристика

КАЛИ́ТКО Катерина Олександрівна (08. 03. 1982, Він­ниця) — письмен­ниця. Член НСПУ (2000). Національна премія України імені Т. Шевченка (2023; за книгу поезій «Орден мовчальниць»). Літ. премія «Благовіст» (2001). Закін. факультет гуманітар. і сусп. наук Нац. університету «Києво-Могилян. академія» (2003). Працює журналісткою. Авторка зб. поезії «Та, що любила Каїна», «Посібник зі створе­н­ня світу» (обидві — Він­ниця, 1999), «Сьогоднішнє завтрашнє» (2001), «Порт­ретува­н­ня асфальтом» (2004), «Діалоги з Одіс­сеєм: Книга одного чека­н­ня» (2005), «Сезон штормів» (2013; усі — Київ), «Катівня. Вино­градник. Дім» (2014), «Бунар» (2018; обидві — Львів), «Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого» (2019), «Орден мовчальниць» (2021), «Люди з дієсловами» (2022; усі — Чернівці), психол. повістей і оповідань «М.істерія» (К., 2007), «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки» (Л., 2017). Для поезії К. притаман­ні складна образність, що часто від­ображає трагічність буття, асоціативність поет. мовле­н­ня. Досліджує та пере­кладає сучасну літературу Боснії і Герцеговини.

Літ.: Антонишин С. Місце під сонцем поезії // Вітчизна. 1999. № 3–4; Коцарев О. Катерина Калитко: вдумливість і пластичність смутку // Курʼєр Кривбасу. 2009. № 232/233.

А. М. Подолин­ний

Завантажити статтю