Казнадій Іван Васильович
КАЗНАДІ́Й Іван Васильович (07. 07. 1925, с. Рогова, нині Уманського р-ну Черкаської обл. — 26. 05. 2006, Кіровоград) — режисер, актор. Чоловік С. Мартинової. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1965). Учасник другої світової війни. Закінчив Харківський театральний інститут (1956; викл. М. Крушельницький). Працював у Кіровоградському українському музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького (1956–59, художній керівник — 1968–76, 1996–97), Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка (1959–61); головний режисер Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка (1962–66) та Київського музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського (м. Біла Церква Київської обл., 1976–83); керівник художньої самодіяльності у Кіровограді (1983–96). К. притаманні самобутній почерк і стиль, що характеризується створенням великих масштабних полотен, образним вирішенням усіх вистав. Послідовник школи М. Кропивницького.
Додаткові відомості
- Основні вистави
- «Для домашнього вогнища» за І. Франком (1956), «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Соло на флейті» І. Микитенка (обидві — 1957), «Замулені джерела» (1959, роль Сотника), «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1968), «По ревізії» (1970) М. Кропивницького, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна (1968), «Фараони» О. Коломійця (1972, роль Оверка), «Майська ніч» (1974), «Лиха доля» (1975) М. Старицького, «В степах України» (1978), «Платон Кречет» (1979), «Богдан Хмельницький» (1982) О. Корнійчука, «Без вини винні» О. Островського (1980), «Дума про незалежність України» І. Казнадія (1996).
Людина 