Інститут досліджень національних справ

Визначення і загальна характеристика

ІНСТИТУ́Т ДОСЛІ́ДЖЕНЬ НАЦІОНА́ЛЬНИХ СПРАВ  — польське наукове товариство. Засн. 1921 у Варшаві з метою вивчення становища нац. меншин та визначення шляхів розв’язання нац. проблем у Польщі з ініціативи Ш. Ашкеназі, В. Вакара, М. Гандельсмана, Т.-Л. Голувка, С. Стемповського та ін. 1922–23 діяльність Інституту обмежувалася влаштуванням дискусій. вечорів, згодом він припинив роботу. Відновлений 1925, значно активізував свою діяльність після травневого перевороту 1926 Ю. Пілсудського. Відтоді осн. напрямами роботи стали: дослідж. у галузі статистики, економіки, права, історії та ін.; збирання й публікація матеріалів з проблем нац. меншин, часописів, книг; популяризація народознавства (доповіді й конф.); надання наук. стипендій; контакти з уряд. установами та громад. організаціями (крайовими і закордон.), що займалися нац. проблемами. 1927–39 Інститут друкував двомісячник «Sprawy Narodowościowe», видав понад 70 книг і брошур. Найважливіший дослідниц. здобуток у галузі радянології та народознавства — трактат М. Ковалевського «Polityka narodowościowa na Ukrainie Sowieckiej» (Warszawa, 1938). У рамках Інституту відбувалися публічні лекції укр. науковців, зокрема С. Томашівського — «Десять літ українського питання в Польщі» (1929), М. Кордуби — «Польсько-українські стосунки у X–XIII ст.» (1933), їхніх польс. колег. Так, на запрошення Інституту 1937 з публіч. лекцією «Еволюція національної політики Радянського Союзу» виступив польс. аналітик і коментатор подій у СРСР, моск. кор. Польс. телеграф. агентства й «Gazety Polskiej» (1932–35) Я.-О. Берсон. 1931 започатковано постій. семінар з нац. проблем, слухачами якого були студенти варшав. ВНЗів, викладачами — укр. проф. М. Ковалевський («Засади совєтської національної політики»), Б. Лепкий («Нарис історії української літератури»), Б. Ржепецький («Економічне підґрунтя українського питання») та ін. За ухвалою заг. зборів дійс. чл. Інституту 1936 створ. Комісію з дослідж. становища поляків у СРСР, яка, серед іншого, вивчала чисельність та розміщення поляків у СРСР, їхнє реліг. життя, шкільництво, проблеми підручників і польс. правопису, пресу, правове становище, політику влади щодо поляків тощо. І. д. н. с. співпрацював з польс. та укр. установами аналог. спрямування: Інститутом дослідж. новіт. історії Польщі, Сх. інститутом, Укр. наук. інститутом у Варшаві та ін. (спільно з цими інституціями 1937 у Варшаві проведено урочисте засідання, присвяч. пам’яті Л. Василевського). 1932 нараховував 48 дійс. чл., серед них — І. Огієнко, Б. Ржепецький, Р. Смаль-Стоцький. Голови — С. Тугутт (1926–31), Л. Василевський (1931–36), Л. Коланковський (1936–39), дир. — Т.-Л. Голувко (1926–27), ген. секр. — С. Папроцький (1926–39). І. д. н. с. формально був незалеж., однак його діяльність знач. мірою фінансувалася різними польс. уряд. установами, зацікавленими в реалізації політ. програми прометеїзму.

Завантажити статтю