Інтеграція

Визначення і загальна характеристика

ІНТЕГРА́ЦІЯ (від лат. integratio — поповне­н­ня, від­новле­н­ня) — обʼ­єд­на­н­ня будь-яких елементів в одне ціле, а також по­єд­на­н­ня та ко­ординація дій різних частин цілісної системи; процес взаємоз­ближе­н­ня і взаємодії окремих структур.

Інтеграція екологічна

Інтеграція екологічна (І. е.) — процес упорядкува­н­ня, узгодже­н­ня та обʼ­єд­на­н­ня структур і функцій, властивий живим системам на кожному рівні їхньої організації. Напр., на рівнях популяцій, видів, угруповань, біо­ценозів І. е. проявляється у їхньому взаємозумовленому еволюційному роз­витку в напрямі посиле­н­ня адаптації до умов довкі­л­ля і взаємо­узгодженості екологічних ніш. У процесі І. е. в екосистемах збільшується кількість та зро­стає інтенсивність взаємозвʼязків, взаємозалежностей і взаємо­впливів між окремими частинами й елементами, зокрема виникають нові властивості та можливості управлі­н­ня і впливу на штучно сформовані екосистеми для забезпече­н­ня їхнього стабільного і сталого функціонува­н­ня, а також істот. під­вище­н­ня стійкості до негатив. чин­ників і впливів. Ступінь екологічної І. е. можна вважати показником рівня про­гресивного роз­витку будь-якої живої системи. Стосовно живих організмів принцип І. е. вперше сформулював англ. вчений Г. Спенсер (1837). Її механізми щодо біо­логічних систем у загальній формі досліджують теорія систем, біо­кібернетика та загальна екологія. І. е. вважають також закономірним процесом по­ступове обʼ­єд­на­н­ня всіх сфер су­спільної діяльності з метою ефективного виріше­н­ня нагальних екологічних про­блем і гармонізації взаємодії людини з природ. середовищем на основі за­стосува­н­ня екологічно без­печних технологій, збаланс. викори­ста­н­ня природно-ресурс. потенціалу (земної кулі, країни, регіонів, окремих територій) та його від­новле­н­ня, захисту й охорони. Якісна чи кількісна зміна одного природ. ресурсу (чин­ника) або їхніх груп неминуче призводить до змін ін. ресурсів (чин­ників) та їхніх груп. Напр., зменше­н­ня водних ресурсів змінює енергетичні та ін. показники місцевості, умови господарюва­н­ня і жит­тєдіяльності людини, що впливає на продуктивність праці, міграцію населе­н­ня тощо. Критеріями ефективності І. е. є стабільність, стійкість і сталість функціонува­н­ня природ. та штучно сформованих екосистем різних ієрархічних рівнів.

В. М. Трегобчук

Інтеграція економічна

Інтеграція економічна (І. е.) — процес зближе­н­ня і по­ступового обʼ­єд­на­н­ня національних економічних систем, найроз­винутіша форма інтернаціоналізації господарського життя. Обʼєктив. екон. основою І. е. є високий ступ. роз­витку інтернаціоналізації госп. життя, зокрема продуктив. сил, тех.-екон., організац.-екон., вироб. від­носин і госп. механізму. Інтернаціоналізація продуктив. сил зумовлена насамперед процесом пере­ро­ста­н­ня продуктив. силами кожної з інтегруючих країн своїх нац. меж. Ця закономірність характерна перед­усім для роз­винутих країн з від­носно невеликим екон. потенціалом (форма її вияву — експорт капіталу монополіями у ви­гляді прямих інвестицій). Так, довготермінові інвестиції великих компаній Франції 1913–14 становили 9 млрд, нім. — 5,8, бельг., нідерланд. і швейцар. разом — 5,5 млрд дол. США (екс­порт капіталу монополій США на той час становив лише 3,5 млрд дол.). Високий ступ. інтернаціоналізації ін. елементів госп. життя спричинив укладе­н­ня 1921 угоди про створе­н­ня екон. союзу між Бельгією та Люксембурґом, що перед­бачав ко­ординацію внутр. і зовн. екон. політики. 1944 за участі цих країн і Нідерландів створ. митний союз Бенілюкс. Інтернаціоналізація тех.-екон. від­носин зумовлена роз­витком одинич. поділу праці (всередині окремого під­приємства) на між­нар. основі. У сфері матеріал. виробництва роз­різняють заг., частк. й одиничну форми сусп. поділу праці. Заг. форма поділу праці всередині окремої країни — поділ на окремі сфери (зокрема матеріал. і нематеріал. виробництва) та галузі виробництва, що за межами нац. країн виявляється у спеціалізації однієї країни пере­важно на виробництві, напр., продукції машинобудува­н­ня, ін. — виробництві с.-г. продукції. Механізм зовн. торгівлі (див. Зовнішньо­економічна діяльність) забезпечує обмін від­повід. групами товарів і взаємодію нац. економік. Приклад частк. форми поділу праці всередині країни — окремі під­галузі (тварин­ництво, рослин­ництво тощо) у с. госп-ві. За межами нац. держав ця форма знаходить прояв у спеціалізації однієї країни, напр., на виробництві вантаж. автомобілів, ін. — легкових автомобілів та обміні окремими кінц. продуктами через механізм зовн. торгівлі. Одинична форма поділу праці всередині окремої країни — поділ праці у межах окремого під­приємства, наявність окремих дільниць, цехів, бригад і від­повід. професій; за межами окремих країн — подетальна і пооперац. спеціалізація та кооперува­н­ня виробництва між під­приємствами різних країн. Вони стають своєрід. дільницями і цехами одного під­приємства, що виготовляє кінц. продукцію. Інтернаціоналізація одинич. поділу праці роз­почалася у роз­винених країнах світу в серед. 1950-х рр. зі зміною способу виробництва: від машин. до автоматизов. праці. Виникли гігант. між­нар. наук.-вироб. комплекси в пере­дових галузях промисловості — автомоб., хім. та ін., що ви­значають сучас. НТП. Поява таких комплексів ознаменувала процес інтернац. концентрації виробництва. Становле­н­ня і роз­виток між­нар. комплексів впливають на структуру нар. господарства кожної з країн, створюють матеріал. перед­умови формува­н­ня ціліс. нар.-госп. комплексу багатьох країн. Це зумовлено наявністю тісних технол., тех.-екон. звʼязків між різними сферами і галузями нар. господарства, навіть якщо в окремих галузях пере­хід до нового технол. способу виробництва ще не від­бувся. Так, для нових типів автомоб., хім. під­приємств тощо необхідні спец. види сировини і матеріалів. Їхнє виробництво, у свою чергу, потребує якісно нових типів устаткува­н­ня. В орган. єд­ності процесів інтернаціоналізації продуктив. сил і тех.-екон. від­носин від­буваються становле­н­ня та еволюція інтернац. технол. способу виробництва. Його роз­виток детермінує процес інтернаціоналізації вироб. від­носин (екон. власності), найважливішою формою вияву якого є процес інтернаціоналізації капіталу. Першим етапом становле­н­ня та роз­витку такого капіталу були між­нар. пром. монополії, у яких обʼ­єд­нувався капітал під­приємців, які створювали нові спільні під­приємства, холдинг. компанії тощо. Сучасні форми між­нар. пром. монополій — транс­нац. корпорації. Між­нар. концентрація і централізація виробництва призводять до між­нар. концентрації та централізації банків. капіталу, виникне­н­ня транс­нац. банків. Поряд з інтернаціоналізацією приват. і колектив. капіталу здійснюється інтернаціоналізація держ. капіталу (будівництво різними державами великих спіл. обʼєктів екон. інфра­структури, освоє­н­ня та випуск склад. типів сучас. техніки тощо). Пере­плеті­н­ня і зроще­н­ня цих форм інтернаціоналізації капіталу зумовлює виникне­н­ня змішаних інтернац. форм екон. власності: формува­н­ня бюджетів наднац. органів, створе­н­ня єдиної податк., кредит. та ін. систем. Нерозривна єд­ність процесів інтернаціоналізації технол. способу виробництва й екон. власності — інтернаціоналізація сусп. способу виробництва. Він детермінує появу єдиних наднац. ін­ститутів, що здійснюють уніфікацію госп. механізмів багатьох країн (у Європейському Союзі — Європ. комісія, Європарламент та ін.). Інтернаціоналізація госп. механізму охоплює базисні та надбудовні процеси. До надбудов. належить уніфікація законодавства багатьох країн, їхньої політики тощо. Базисні аспекти інтернаціоналізації госп. механізму в єд­ності з інтернаціоналізацією сусп. способу виробництва формують цілісну інтернац. екон. систему. І. е. виникає на вищому її ступ., коли від­бувається по­ступова інтеграція соц., політ., правової, духов. та ін. під­систем сусп. від­носин. Конкретнішими проявами процесів І. е. є зближе­н­ня й по­ступ. обʼ­єд­на­н­ня процесу від­творе­н­ня в окремих галузях нар. господарства, кредитно-фінанс., валют., торг. сферах тощо. Інтернаціоналізація продуктив. сил роз­вивається у процесі інтернац. від­творе­н­ня засобів виробництва, робочої сили, науки тощо; інтернаціоналізація тех.-екон. від­носин — у формі концентрації та комбінува­н­ня виробництва на між­нар. рівні, між­нар. кооперації, спеціалізації та ін.; інтернаціоналізація вироб. від­носин (екон. власності) — у процесі формува­н­ня інтернац. вартості, цін, вирівнюва­н­ня заробіт. плати, норм прибутку, рівня інтенсивності праці, тривалості робочого дня тощо. Інтернаціоналізація госп. механізму перед­бачає зближе­н­ня нац. форм і методів держ. регулюва­н­ня економіки, зародже­н­ня наднац. методів регулюва­н­ня. Процес інтернаціоналізації госп. механізму роз­почався на­прикінці 18 ст., а І. е. — лише на­прикінці 1950-х рр. Отже, І. е. виникла на певному етапі роз­витку інтернаціоналізації госп. життя, коли взаємозвʼязки між нац. екон. системами стали на­стільки тісними й стабіл., що по­ступово почався процес формува­н­ня інтернац. від­творе­н­ня у кожній зі сфер (без­посеред. виробництві, роз­поділі, обміні та споживан­ні), взаємо­проникне­н­ня нац. екон. систем. Високий ступ. І. е. європ. країн у формі ЄС зумовлений ідентичністю екон. структур цих країн, при­близно однаковим рівнем роз­витку продуктив. сил. Договір про створе­н­ня ЄС укладено 1957, його реалізацію роз­почато 1958. До 1970 шість країн цієї організації (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембурґ) мали створити єдиний митний, до 1980 — екон. і валют., у майбутньому — єдиний політ. і військ. союзи. Договір перед­бачав формува­н­ня єдиного ринку товарів, послуг, робочої сили, капіталу. Протягом перших 5-ти р. скасовано кількісні обмеже­н­ня (квоти, ліцензії) у торгівлі між країнами, послаблено певні обмеже­н­ня в русі (екс­порті та імпорті) капіталів і робочої сили, 1968 — митні тарифи у взаєм. торгівлі пром. товарами, встановлено єдиний митний тариф щодо третіх країн. Складнішим виявилося формува­н­ня єдиної с.-г., валют., соц. політики. Певною мірою це спричинено роз­шире­н­ням ЄС: 1973 до «шістки» при­єд­налися Велика Британія, Данія, Ірландія, 1981 — Греція, 1986 — Португалія та Іспанія, 1995 — Австрія, Швеція, Фінляндія, 2004 — Естонія, грец. частина Кіпру, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словач­чина, Словенія, Угорщина, Чехія. 1991 на сесії ЄС під­писано угоду між ЄС та Європ. асоц. вільної торгівлі про утворе­н­ня Європ. екон. простору, але за­провадже­н­ня єдиної валюти, узгодже­н­ня єдиної податк. і цінової політики декілька разів від­кладалося (євро введено у без­готівк. обіг 1999, у готівк. — 2002). Водночас встановлено єдиний митний союз, громадяни країн-учасниць можуть вільно пере­суватися всередині ЄС без паспортів і віз (лише з посвідче­н­ням особи); почалося взаємне ви­зна­н­ня свідоцтв та дипломів про освіту; громадяни більшості країн здобули право на по­стійне прожива­н­ня в ін. країні за наявності роботи (створе­н­ня єдиного ринку робочої сили); за­проваджено спільну с.-г. політику; майже без пере­пон здійснюється екс­порт та імпорт капіталу (створе­н­ня єдиного ринку капіталів). Серед негатив. наслідків І. е. європ. країн — вилуче­н­ня до 2000 із с.-г. обігу майже 25 млн га землі через надвиробництво продукції. І. е. су­проводжує політ., юрид. та ін. види інтеграції. На поч. 21 ст. у ЄС пере­важає конфедератив. устрій зі знач. елементами федерації. Такі органи, як Рада Європи та Європ. комісія, наділені правом прийня­т­тя юридично обовʼязк. для держав-чл. ЄС рішень з широкого кола питань. Крім про­блем вільного пере­сува­н­ня товарів, послуг, робочої сили та капіталів, керівні органи мають право вирішал. голосу (наднац. право) у с.-г., антитрестів., транс­порт. політиці, зовн. і внутр. торгівлі, а також право регулювати валютні від­носини. На думку проф. Королів. ін­ституту між­нар. від­носин Великої Британії Дж. Піндера, роз­виток спів­товариства з моменту його утворе­н­ня потрібно роз­глядати як кроки до створе­н­ня федератив. системи (якщо інтеграція пошириться на сферу без­пеки — ЄС стане федератив. державою). У випадку прийня­т­тя наднац. органами законів лише у межах функцій, добровільно пере­даних їм нац. державами, закони окремих країн не можуть проти­ставлятися законам ЄС і не повин­на виникати про­блема їхнього пріоритету. Право ЄС поширено на всіх фіз. та юрид. осіб у країнах-чл., причому для набу­т­тя ним чин­ності не потрібна згода усіх учасників спів­товариства. Крім офіц. чл. ЄС, існують асоці­йов. чл., до складу яких прагне увійти й Україна. Триває І. е. також на рівні окремих галузей (зі створе­н­ням наднац. ін­ститутів), зокрема 1951 у сфері вугільно-металург. промисловості створ. Європ. обʼ­єд­на­н­ня вугі­л­ля і сталі, 1957 у сфері атом. промисловості — Європ. спів­товариство з атом. енергії (1967 їхні органи обʼ­єд­нано в одну ін­ституц. організацію). Інтернаціоналізація продуктив. сил і тех.-екон. від­носин здійснюється у різних частинах світ. господарства неоднаково, внаслідок чого виникають торг.-екон. угрупова­н­ня (на поч. 21 ст. у всьому світі бл. 100), які можна вважати регіон. формами І. е.: у Пд. Америці — Центр.-Амер. спіл. ринок, Латиноамер. асоц. вільної торгівлі, в Африці — Митний і екон. союз Центр. Африки тощо. Крім галуз. і регіон. форм, існує глобал. І. е., зародк. формою якої можна вважати Генеральну угоду з тарифів і торгівлі.

Літ.: A. Sutton. The wider European Market: the European economic area. London, 1994; Гаврилюк О. В., Румянцев А. П. Економічна інтеграція в сучасному світі. К., 1995; Пахомов Ю. М., Лукʼяненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. К., 1997; Луцишин З. О. Транс­формація світової фінансової системи в умовах глобалізації. К., 2002; Піляєв І. С. Рада Європи в сучасному євроінтеграційному процесі. К., 2003; Буряк П. Ю., Гупало О. Г. Європейська інтеграція та глобальні про­блеми сучасності: Навч. посіб. К., 2007.

С. В. Мочерний

Інтеграція між­етнічна

Інтеграція між­етнічна (І. м.) — форма етнічних процесів, що виникає внаслідок взаємодії етносів. І. м. може су­проводжуватися без­поворот. втратою одним з етносів традиц. ознак, навіть етніч. самосві­домості. І. м. від­кидає створе­н­ня своєрід. рис етніч. культури і побуту, а як ідеологія Рос. імперії та колиш. СРСР була спрямов. на зли­т­тя націй і народів, спричинила зникне­н­ня багатьох малих етносів. Така ж доля спіткала давні етноси на амер. континенті внаслідок колонізації європейцями Пн. Америки.

Літ.: Нельга О. В. Теорія етносу. К., 1997; Павлюк С. Етногенеза українців: Спроба теор. кон­струкції. Л., 2006.

С. П. Павлюк

Інтеграція між­народна

Інтеграція між­народна (І. м.) — процес економічної взаємодії країн, що зумовлює зближе­н­ня господарських механізмів, набуває форми між­державних угод та регулюється між­державними органами. І. м. значно активізувалася після заверше­н­ня 2-ї світової війни в умовах екон. зро­ста­н­ня, збільше­н­ня обсягів між­нар. торгівлі, руху капіталів і робочої сили, за­провадже­н­ня нових систем транс­порту та звʼязку. Це зумовило необхідність надій. вироб. звʼязків між країнами та усуне­н­ня числен. пере­шкод на шляху між­нар. торгівлі. Політ. мета інтеграц. процесів полягала у знижен­ні напруги в між­нар. від­носинах завдяки роз­ширен­ню торгівлі, посилен­ню взаємозалежності та по­глиблен­ню держ. і сусп. контактів між країнами. Числен­ні інтеграц. обʼ­єд­на­н­ня, що виникли у післявоєн. час, створювалися для покраще­н­ня взаєморо­зумі­н­ня та спів­робітництва між країнами у політ., екон., військ., соц., культур. та ін. галузях; викори­ста­н­ня пере­ваг від збільше­н­ня роз­мірів ринку (серед них — зниже­н­ня транс­акц. витрат, роз­шире­н­ня обсягів збуту, можливість залуче­н­ня більших обʼємів інозем. інвестицій); під­тримки най­вразливіших галузей промисловості, які, отримуючи більші ринки збуту, одночасно ставали захищенішими від конкуренції ззовні; посиле­н­ня впливу під час багато­сторон. торг. пере­говорів тощо. Початок та успіш. роз­виток інтеграц. процесів зумовлений політ. волею й під­тримкою з боку насел. у країнах, що інтегруються; геогр. близькістю, наявністю у більшості випадків спіл. кордонів і сталих екон. звʼязків, що історично склалися; спільністю екон. та ін. про­блем у сферах екон. роз­витку, фінансува­н­ня, регулюва­н­ня економіки, політ. спів­робітництва тощо. Роз­шире­н­ня наявних інтеграц. утворень спричинене, зокрема, психол. впливом позитив. зрушень у різних сферах сусп. життя (часто є результатом інтеграції). Не­зважаючи на від­мін­ності між різними інтеграц. угрупова­н­нями, у своїй еволюції вони проходять однакові стадії. На початк. стадії держави укладають преференц. торг. угоди, які перед­бачають на­да­н­ня країнам-учасницям сприятливішого режиму, ніж вони надають третім країнам. При цьому будь-які між­держ. органи для упр. преференц. угодами не створюють. На другій стадії країни пере­ходять до організації зони вільної торгівлі (ЗВТ), що перед­бачає повне скасува­н­ня митних тарифів у взаєм. торгівлі при збережен­ні нац. митних тарифів стосовно ін. країн (як правило, умови ЗВТ поширюють на всі товари, окрім продуктів с. господарства). Діяльність ЗВТ може координувати невеликий між­держ. секретаріат. Пере­хід до третьої стадії повʼязаний з утворе­н­ням митного союзу між державами: узгоджене скасува­н­ня нац. митних тарифів, за­провадже­н­ня спіл. митного тарифу та єдиної системи нетариф. регулюва­н­ня торгівлі стосовно третіх держав, вільне пере­міще­н­ня товарів і послуг усередині обʼ­єд­на­н­ня. Його функціонува­н­ня вимагає створе­н­ня роз­галуженої системи між­держ. органів для проведе­н­ня узгодженої зовн.-торг. політики. При досягнен­ні четвертого рівня — спільного ринку — країни, що інтегруються, укладають угоди про свободу пере­сува­н­ня товарів, послуг, капіталу, робочої сили. Ця система від­носин вимагає вищого рівня ко­ординації екон. політики, внаслідок чого виникає потреба в проведен­ні зу­стрічей на високому та найвищому рівнях, існуван­ні по­стій. структур управлі­н­ня. Досягне­н­ня рівня екон. союзу означає пере­хід до пʼятої стадії інтеграції, що полягає у ко­ординації макроекон. політики, уніфікації законодавства у валют., бюджет., грош. сферах, за­проваджен­ні спіл. валюти тощо. На цьому етапі виникає потреба у створен­ні не лише на­гляд., а й регулюючих органів, яким пере­дають частину суверенітету та повноважень нац. урядів. Такі між­держ. органи мають право ухвалювати ріше­н­ня без узгодже­н­ня з урядами країн-учасниць і часто мають наднац. характер. Шоста стадія перед­бачає формува­н­ня політ. союзу — насамперед роз­робле­н­ня механізмів проведе­н­ня спіл. зовн. політики, політики у галузі без­пеки, оборони, внутр. справ та юстиції, повне скасува­н­ня внутр. кордонів для пере­міще­н­ня громадян і вантажів тощо. Фактично утворюють обʼ­єд­на­н­ня держав із елементами федерації, зокрема з наднац. органами, що мають широкі зобовʼязуючі повноваже­н­ня стосовно країн-учасниць. На поч. 21 ст. у світі діє понад 30 різноманіт. інтеграц. обʼ­єд­нань, які мають різні зав­да­н­ня та про­йшли різні етапи роз­витку. Най­успішніший інтеграц. проект — Європейський Союз, що пере­буває у процесі пере­ходу від пʼятої до шостої стадії. Крім того, активно роз­виваються такі утворе­н­ня, як Пн.-амер. та Австралій.-Новозеланд. зони вільної торгівлі, Спіл. ринок країн Пд. конусу, Центр.-амер. спіл. ринок та ін.

В. В. Копійка

Інтеграція природна

Інтеграція природна (І. п.) — система (сукупність) усіх видів природних ресурсів (речовин­них, енергетичних та інформаційних) як чин­ників життя су­спільства у по­єд­нан­ні з матеріальними і трудовими ресурсами. Концепцію І. п. об­ґрунтував у 80-х рр. 20 ст. рос. вчений М. Реймерс. Він виділив понад 70 компонентів, що належать до І. п. та утворюють інтеграл. й комплексні сукупності. По­єд­на­н­ня компонентів усередині І. п. ви­значається тим, що якісні чи кількісні зміни одного з ресурсів (чин­ників) обовʼязково зумовлюють більш або менш помітні зміни кількості чи якості ін. ресурсів. Важливу роль в І. п. ві­ді­грають інформ. чин­ники, що є основою від­творе­н­ня особистіс. (соц.) сутності людини. До І. п. М. Реймерс зараховував також різні види поруше­н­ня (за­брудне­н­ня) середовища, які пере­творюються на невід­ʼємні компоненти реал. екосистем. Найчастіше екоде­структивні процеси призводять до додаткових екон. витрат, проте іноді їх можна використовувати як корис. ресурс. Напр., теплове за­брудне­н­ня водночас «обі­гріває» міста (за­звичай температура повітря на урбаніз. територіях на 1–2 °С вища, ніж за їхніми межами); штучні водо­йми значно помʼякшують клімат континентал. регіонів; пилове за­брудне­н­ня полів при­скорює тане­н­ня сніг. покриву.

Літ.: Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). Москва, 1994.

Л. Г. Мельник

Інтеграція соціальна

Див. Порядок соціальний.

Завантажити статтю