Інтинський Мінлаг

ІНТИ́НСЬКИЙ «МІНЛА́Г» — група сталінських концтаборів для політвʼязнів на території Комі АРСР (РФ). Перші політвʼязні поселені у наметовому містечку в межиріч­чі Великої Інти і Вугільної влітку 1931. Воно входило до складу концтаборів «Ухтапечлагу», роз­горнутих на 1500 км від Баренц. моря до Поляр. Уралу. 1938 для забезпече­н­ня робочою силою вироб. обʼєктів упр. НКВС «Воркутбуд» у бас. річок Уса і Шугор створ. систему концтаборів «Воркутлаг», куди уві­йшов рудник Велика Інта. У концтаборах утримували 15 440 вʼязнів, зокрема і політ. (троцькістів та ін.). На руднику Велика Інта спочатку вели лише геол.-роз­відув. роботи (станом на 1941 — 796 вʼязнів). Початк. невдачі рад. військ у 2-й світ. війні при­звели до втрати Донбасу і зменше­н­ня видобутку вугі­л­ля на 60 %, тому Й. Сталін вимагав від НКВС при­скоре­н­ня темпів освоє­н­ня вугіл. родовищ у Комі АРСР за рахунок збільше­н­ня «спецконтингенту» (кількості вʼязнів) — якнайдешевшої робочої сили. Для цього 1942 вирішено утворити упр. НКВС «Інтабуд» і від­повід­ну групу концтаборів «Інтлаг». Упр. «Інтабуд» під­порядк. концтабори «Адзьвавом», «Абезь» (для старих вʼязнів та інвалідів), «Адак» (пере­сильний, з будинком для дітей, народжених в увʼязнен­ні), «Єджит-Кирта» (рудник), «Кожва» (пере­валочна база на р. Печора), два середньопечор. лісозаготівел. табірні пункти, «Кедровий Шор» і «Красний Яг» (сільгоспи), «Кожим» (рудник) та ін. У четвертому кварталі 1942 в «Інтабуді» працювало 9200 увʼязнених, 1948 — 40 тис. (у тому ж році «Інтлаг» пере­йменовано у «Мінлаг»). Він став місцем утрима­н­ня пере­важно політвʼязнів, які пере­бували в умовах крайньопівнічного холоду, хроніч. недоїда­н­ня, найжорстокішої екс­плуатації. Так, під час 62-градус. зими 1941–42 із 300 осіб, пере­ведених із Воркути, загинуло від нелюдських умов утрима­н­ня 297. Спочатку вʼязні жили у землянках, згодом — у бараках. Для працюючих під землею встановлено 11-годин. робочий день, на поверх­ні — 12-годин­ний. Нач. ново­утвор. упр. «Інтабуд» та «Інтлагу» при­знач. капітана держ­безпеки Здуніса. За його керівництва у вересні–грудні 1942 загинуло 1000 вʼязнів, пере­ведено на інвалідність — 740, захворіло на цингу — 978. У 1943 «Інтлаг» очолив майор держ­безпеки І. Орловський, 1944 — полковник держ­безпеки М. Халєєв, який пере­бував на цій посаді 10 р. 1948 більшість увʼязнених складали українці: гуманітарна і тех. інтелігенція, робітники, колгоспники, чл. ОУН, бійці УПА. Серед них — І. Фещенко-Чопівський, Г. Кочур, Д. Паламарчук, І. Савич, Г. Полянкер, А. Хименко, М. Сарма-Соколовський, М. Василенко, П. Василевський, О. Гринько, М. Хорунжий. «Мінлаг» припинив існува­н­ня у вересні 1957, коли остан­ніх політвʼязнів від­правили до воркутин. табору № 14 у с-щі Пів­нічне.

Літ.: Хорунжий М. Холод. На роботу // Зона. 1992. № 3; Василенко М. «Парнас» у Заполярʼї // Там само.

Ю. М. Хорунжий

Завантажити статтю