Інформатика

Визначення і загальна характеристика

ІНФОРМА́ТИКА — галузь знань, що охоплює широке коло наукових дисциплін, повʼязаних із ви­вче­н­ням інформаційних процесів у природі та техніці; науковий фундамент для створе­н­ня й за­стосува­н­ня компʼютерних систем та інформаційних технологій. Синонімом «І.» є термін «компʼютерна наука» («computer science»), більш роз­по­всюдж. у країнах англомов. світу. Термін «І.» за­стосовують також у Німеч­чині («informatik») та Франції («informatique»). У СРСР для ідентифікації компʼютер. науки від 1950-х рр. за­стосовували термін «кібернетика», що мав ширше тлумаче­н­ня, ніж у засн. кібернетики, амер. математика Н. Вінера, як «науки про управлі­н­ня і звʼязок у живому та машині». Ширше ро­зумі­н­ня кібернетики впровадив В. Глушков. Від 1980-х рр. термін «кібернетика» по­ступово замінили на «І.», залишаючи для кібернетики більш вузьке, первісне, ро­зумі­н­ня, хоча донині в Україні та ін. пост­радян. країнах слово «кібернетика» (у ширшому ро­зумін­ні) зберігають у на­звах академ. ін­ститутів та факультетів у ВНЗах. Водночас сам термін «І.» в сучас. ро­зумін­ні раніше мав вузьке значе­н­ня та був повʼяз. із бібліотеко­знавством, організацією масивів документів та пошуку інформації в них. У сучас. прикладній І. — це важливий роз­діл, повʼяз. із організацією та за­стосува­н­ням компʼютер. баз даних і знань. Наук. засади І. почали формуватися з появою перших компʼютерів у 1940–50-х рр. Різноманітність наук. дисциплін, що входять до її складу, зумовлена тим, що І. сформувалася на базі багатьох наук, для яких взаємодія з нею дала новий поштовх до подальшого роз­витку. Роз­різняють І. теор. та прикладну, хоча в багатьох випадках цей роз­діл є досить умовним. Гол. роз­діли теор. І.: теорія автоматів та алгоритмів (обчислюваність, складність, крипто­графія, квант. обчисле­н­ня); компʼютерна логіка (дедуктивні системи, автомат. доведе­н­ня теорем, нетрадиц. логіки, про­грамува­н­ня в обмеже­н­нях); матем. моделюва­н­ня, систем. аналіз та оптимізація; теорія інформації та кодува­н­ня; теор. про­грамува­н­ня (аналіз та оптимізація алгоритмів, структури даних, теорія типів, формал. мови, парадигми про­грамува­н­ня, семантика мов про­грамува­н­ня, теор. основи транс­ляції); формал. методи в проектуван­ні компʼютер. систем; паралел. обчисле­н­ня, роз­поділені багато­агентні компʼютерні системи та інерційне моделюва­н­ня (взаємодія агентів та середовищ); теор. основи баз даних і знань. Гол. роз­діли приклад. І.: компʼютерна архітектура та інженерія (цифр. логіка, мікросхеми, багато­процесорні системи, операц. системи та системи про­грамува­н­ня, інструм. засоби створе­н­ня про­грам. систем, компʼютерні мережі, Grid-системи та хмарні обчисле­н­ня, бази даних, без­печність компʼютер. систем); штуч. інтелект (інтелект. агенти та роботи, нейрон­ні мережі, навч. компʼютери, компʼютерне баче­н­ня, обробле­н­ня візуал. інформації та роз­пі­знава­н­ня образів, когнітивні архітектури, добува­н­ня даних, еволюц. обчисле­н­ня, пред­ставле­н­ня й обробле­н­ня знань, екс­пертні системи, обробле­н­ня природно-мовної інформації); автоматизов. та автоматичні системи керува­н­ня в тех. і екон. системах; компʼютерна графіка й візуалізація; компʼютерна без­печність та крипто­графія; за­стосува­н­ня компʼютер. технологій в ін. науках і приклад. галузях (біол. І., компʼютерні фізика, хімія, алгебра тощо). Ця неповна класифікація роз­ділів І. по­стійно змінюється, разом із роз­витком новітніх інформ. технологій зʼявляються нові напрями та роз­діли.

Історія І. в Україні тісно повʼяз. з імʼям В. Глушкова, який від 1956 очолював лаб. обчислюв. техніки Ін­ституту математики АН УРСР (Київ), де ще 1951 під керівництвом С. Лебедєва була побудов. перша в континент. Європі ЕОМ «МЭСМ». Не­вдовзі лаб. реорганізовано в Обчислюв. Центр АН УРСР, а 1962 на його базі засн. Ін­ститут кібернетики АН УРСР, яким керував В. Глушков. Він ви­значив осн. напрями роз­витку кібернетики як теор. основи роз­робле­н­ня інформ. технологій для різних галузей науки та нар. господарства. Його моно­графію «Введение в кибернетику» (К., 1964) упродовж багатьох років вважали в між­нар. наук. спільноті найкращим вступом до предмета. Центр. ядром нової компʼютер. науки стала теорія цифр. автоматів. У семінарі з теорії автоматів, започатков. 1959, брали участь перші учні В. Глушкова — П. Андон, Ю. Капітонова, О. Летичевський, В. Редько, які не­вдовзі стали ві­домими вченими. В. Глушков заклав основи алгебр. теорії автоматів (1961) та написав моно­графію «Синтез цифровых автоматов» (Москва, 1962), орієнтовану на інж., фахівців з обчислюв. техніки. Пізніше цю моно­графію пере­клали англ. мовою та видали у США й ін. країнах. Теорія автоматів стала основою створе­н­ня перших автоматизов. систем проектува­н­ня засобів обчислюв. техніки. Вагоме значе­н­ня мали роботи В. Глушкова з теорії алгоритмів та штуч. інтелекту. Він намагався пере­нести алгебр. техніку пере­творе­н­ня виразів на про­грамні текс­ти, для чого за­пропонував нову алгебр. кон­струкцію «Система алгоритм. алгебр» (САА), ві­дому також як алгебра алгоритмів. Цю кон­струкцію широко за­стосовували під час роз­робле­н­ня систем еквівалент. та оптимізув. пере­творень алгоритмів і про­грам. В. Глушков працював також у напрямі автомат. доведе­н­ня теорем, за­пропонувавши алгоритм очевидності, реалізов. його учнями. Під керівництвом В. Глушкова роз­роблено низку компʼютерів, комплекс. систем обробле­н­ня інформації, АСК складними обʼєктами, сформульовано й аргументовано пропозиції зі створе­н­ня заг.-держ. системи упр. та ін. Більшість робіт цього напряму були першими в СРСР і зна­йшли високу оцінку з боку держави та фахівців. Серед створ. компʼютерів — «Київ», «Дні­про», «Промінь», машини серії «МИР», ЄС-1766, «Електроніка-С5», АСК, «Львів», «Гальванік», системи «ДІСПЛАН», «ПРОЕКТ». Значна частина цих робіт від­знач. держ. преміями та ін. нагородами як в СРСР, так і за кордоном. Малі обчислюв. машини «Промінь» та «МИР» стали першими прототипами персон. компʼютерів, які зʼявилися значно пізніше, а макроконвеєрна обчислюв. система ЄС-1766 стала першою багато­процесор. MIMD-системою з роз­поділеною памʼя­т­тю. Наук. школа В. Глушкова ще за його життя була ви­знана як одна з пров. кібернет. шкіл у світі, це дало змогу укр. кібернетикам налагодити тісні наук. звʼязки з іноз. наук. центрами й окремими ученими. Ідеї, методи й під­ходи В. Глушкова, які він роз­робив у І. та частково втілив у життя, повноцін­но живуть і сьогодні, низка наук. напрямків роз­виваються як само­стійні в сучас. І., а їхні лідери фактично створили власні наук. школи, серед них — В. Михалевич, Б. Пшеничний, Н. Шор.

Сучасні напів­провід­ник. компʼютери упродовж 10–15 р. вичерпають свій потенціал і їхня швидкодія буде обмежена прибл. до значе­н­ня 10¹⁵ операцій на сек. Проект­на технол. норма 0,05–0,1 мкм (50–100 нм) — це нижня межа зменше­н­ня роз­мірів елементів твердотіл. мікро­електроніки, засн. на класич. принципах синтезу схем, оскільки при менших роз­мірах виявляються ефекти квант. звʼязку. Тому нині триває пошук нових парадигм побудови елемент. бази в галузі нанотехнології з викори­ста­н­ням ін. фіз. принципів і явищ у молекуляр. електроніці, біо­хімії, орган. хімії, квант. механіці, нейротехнології та ін. Пере­хід від «мікро» до «нано» — це не кількіс., а якіс. пере­хід: стрибок від маніпуляції речовиною до маніпуляції окремими атомами. Серед осн. напрямів побудови нанокомпʼютерів можна ви­окремити молекулярні, квант., оптичні, нейро-, ДНК- та хім. компʼютери. У молекуляр. компʼютерах носієм інформації є молекули і молекулярні ансамблі. Це нанорозмірна 2-бітна система, яка від­творює на молекуляр. рівні функцію транзистора, пере­мика­н­ня молекули з одного стану в ін. здійснюють за допомогою електрич., магніт. полів, світла, хім. агентів. Серед про­блем таких компʼютерів — низька надійність пере­мика­н­ня через малу вірогідність пере­ходу молекули в збуджений стан і спонтан. пере­ходу назад, а також складність сполуче­н­ня обчислюв. блоків між собою та з зовн. при­строями. У квант. компʼютерах носій інформації — квант. частинки, які створюють квант. біт («qubit»), що має 2 базові стани — 0 або 1 і стан суперпозиції. Квант. біт формують у напів­провід­ник. структурах, в орган. речовинах тощо. Зміна станів — згідно з законами квант. механіки під дією електромагніт. поля. Серед про­блем. ділянок — неодно­значність інтер­претації інформації, низька ефективність керува­н­ня та висока шумливість, складність реалізації введе­н­ня-виведе­н­ня інформації та звʼязків між частинами компʼютера, а також можливість пере­гріву, радіац. небезпеки й агломератів (злипа­н­ня наночастинок). Носій інформації в оптич. компʼютерах — оптичне ви­промінюва­н­ня на всіх етапах обробле­н­ня й пере­дава­н­ня інформації. Два стани світлової хвилі, що від­різняються амплітудою і (або) параметрами поляризації, від­повід­ають зміні інтенсивності променя світла, що про­йшов крізь речовину: збільше­н­ня інтенсивності спадного променя призводить до різкого зро­ста­н­ня інтенсивності вихідного променя; при зменшен­ні — інтенсивність променя, що про­йшов крізь речовину, різко зменшується. При цьому ускладнюється синхронізація окремих елементів оптич. компʼютера з різними параметрами робочої хвилі світлового ви­промінюва­н­ня (інтенсивність, довжина хвилі), а також інтеграція великого числа оптич. вентилів. Носій інформації у нейрокомпʼютерах — штучні нейрони (нейрочіпи) і нейроноподібні звʼязки. Алгоритм роз­вʼяза­н­ня задачі реалізують за допомогою нейрон. мереж, моделюва­н­ня яких виконують як про­грамно на ЕОМ, так і про­грамно-апаратно на цифр. великих інтеграл. схемах. Такі компʼютери мають властивості паралел. обробле­н­ня інформації, здатність на­вчатися і високу завадо- та від­мово­стійкість. Проте для виріше­н­ня зав­дань різного типу потрібна нейрон­на мережа від­повід. топології. У ДНК-компʼютерах носій інформації — ферменти ДНК, що вибудовуються у ви­значеній послідовності. Машин­ний код пред­ставляють за допомогою різних станів цих ферментів. Особливістю схем є мас­штабованість та автономність само­стій. скла­да­н­ня процесів, повʼяз. з наномас­штабом молекул ДНК. Метод ДНК дає можливість одночасно згенерувати всі варіанти рішень за допомогою ві­домих біо­хім. реакцій. Далі необхідно ви­окремити молекулу-низку, в якій закодована потрібна від­повідь. Однак помилки зчитува­н­ня і копіюва­н­ня інформації на ДНК в сотні разів пере­вищують помилки магніт. накопичувачів. Носій інформації у хім. компʼютерах — індивід. «клітки», що складаються з ліпідів, штучно впровадж. в орган. середовище, і здатні пере­носити хім. сигнали всередині молекул. Дані кодуються хім. властивостями речовин (концентрація, колір, кри­сталічна структура тощо), а обчислюв. процеси від­буваються у ви­гляді хім. реакцій, у результаті яких періодично змінюються параметри: концентрація, температура, колір та ін., що дає змогу «кліткам» «спілкуватися» між собою і пере­давати інформацію. Працює хім. компʼютер під дією електромагніт. поля, але всі зміни від­буваються унаслідок хім. процесів, тож про­блему становить пошук від­повід­них для роботи роз­чинів і реакцій. Очікують, що швидкість обчислень із за­стосува­н­ням нанокомпʼютерів досягне значе­н­ня 10 операцій на секунду, при цьому стане можливим зниже­н­ня мінімально допустимих роз­мірів компʼютера до субклітин. рівня, причому способи пред­ставле­н­ня інформації в системах, створ. людиною, досягнуть фіз. меж, встановлених фундам. законами природи. Повноцін­ні компʼютери за новими технологіями зʼявляться не менше ніж за кілька десятків років, хоча вже є успіхи у створен­ні їхніх окремих вузлів та блоків. Проміжок часу, що зʼявився між технол. межами напів­провід­ник. технології і технології створе­н­ня нанокомпʼютерів, може бути заповнений компʼютер. системами, виконаними на напів­провід­ник. елемент. базі за рахунок нових архіт. рішень, оскільки доведено, що у сфері під­вище­н­ня продуктивності компʼютер. систем резерв технол. можливостей обмеж. одним порядком, а освоє­н­ня масового паралелізму та нових архітектур. рішень має резерв під­вище­н­ня продуктивності на декілька порядків. Осн. лінії роз­витку арх-р компʼютер. техніки: кластерні системи, метакомпʼютери: Grid-системи; персон. ЕОМ, а також мобіл. компʼютери (ноутбуки і кишенькові персон. компʼютери); архітектура, засн. на викори­стан­ні нової машин. алгебри (напр., алгебри матриць, рядів Фурʼє та ін.); зна­н­ня-орієнтов. і онтологокеров. архітектури; однокри­стал. архітектури типу «Процесор-у-памʼяті» («Processor-in-memory» — PIM-система), «Памʼять-у-процесорі» («Memory-in-processor» — MIP-система); образ. компʼютинг та штуч. інтелект; реконфігуровні архітектури; архітектури спеціалізов. засобів обробле­н­ня інформації та ін. Отже, роз­виток компʼютер. техніки у напрямку мініатюризації з одночас. збільше­н­ням її швидкодії спо­стерігатиметься як із за­стосува­н­ням твердотіл. елемент. бази, так і елемент. бази, засн. на викори­стан­ні результатів наук. роз­робок молекуляр. електроніки, біо­логії, квант. механіки, орган. хімії та ін. Складні задачі приклад. та обчислюв. математики стимулюють створе­н­ня нових поколінь компʼютерів, сучас. чисел. методів їх роз­вʼяза­н­ня та методів діагностики якості на­ближ. роз­вʼязку задачі за точністю й швидкодією: високоточні задачі, задачі матем. моделюва­н­ня (явищ природи, су­спільства, обʼєктів та процесів, нової техніки), нелінійні задачі, задачі великої роз­мірності, задачі, близькі до NP-повних, задачі інформ. без­пеки тощо. Усе це спонукає, не­зважаючи на нові пер­спективи в роз­вʼязан­ні складних задач шляхом викори­ста­н­ня Grid-систем, методів систем. аналізу, приділяти особливу увагу новим результатам у теорії похибок, заг. теорії оптим. алгоритмів, роз­паралелюва­н­ня обчислень, виявле­н­ня та уточне­н­ня апріорної інформації про задачу, виявле­н­ня та викори­ста­н­ня резервів оптимізації обчислень, і на базі від­повід. фундам. дослідж. використовувати компʼютерні технології роз­вʼяза­н­ня задач приклад. та обчислюв. математики із за­даними значе­н­нями характеристик якості за точністю й швидкодією. Вагомий внесок у за­значені галузі зробили Дж. Ґрауб, Х. Вожвʼяновський, М. Бахвалов, М. Корнійчук, В. Іванов, І. Молчанова, В. Задирака. Викори­ста­н­ня таких технологій дасть змогу або роз­вʼязати задачу з за­даною якістю, або дати поради замовнику, або довести, що при такій інформації про задачу її неможливо роз­вʼязати з за­даною якістю. Роз­виток теорії обчислень демонструє, що викори­ста­н­ня оптим. за точністю й швидкодією обчислюв. алгоритмів під час роз­вʼязува­н­ня деяких важливих класів задач (оптимізації, цифр. обробле­н­ня сигналів тощо) більш ефективне з викори­ста­н­ням нової елемент. бази та архітектури компʼютерів.

Важливою складовою частиною І. є оптимізація, зав­да­н­ня якої у математиці, І. та дослідж. операцій — задача знаходже­н­ня екс­тремуму цільової функції в деякій області скінчен­новимір. або нескінчен­новимір. простору за обмежень до­статньо заг. ви­гляду. Серед піонерів дослідж. екс­трем. задач — Дж. фон Не­йман, Дж. Данциґ, Л. Канторович. Одним зі світ. центрів дослідж. у галузі оптимізації є Україна, насамперед Ін­ститут кібернетики НАНУ, де під керівництвом засн. укр. школи оптимізації В. Михалевича його учні (Н. Шор та ін.) роз­робили схеми послідов. пошуку оптим. рішень, склали основу для створе­н­ня методу послідов. аналізу варіантів під час роз­вʼяза­н­ня складних багатоваріант. задач, які сформували теор. базу для виріше­н­ня багатьох про­блем нар. господарства, і повʼязаних з оптим. планува­н­ням та проектува­н­ням. Провід­ні пред­ставники укр. школи оптимізації Ю. Єрмольєв, Б. Пшеничний, І. Сергієнко, Н. Шор та ін. своїми дослідж. зробили значний внесок у цю галузь математики та І. Їхні роботи в галузі матем. про­грамува­н­ня, не­гладкої, дис­крет., стохаст. оптимізації сут­тєво вплинули на роз­виток теорії оптимізації та стали поштовхом роз­витку ін. галузей математики та І., зокрема теорії оптим. керува­н­ня детермінов. та стохаст. системами, теорії статист. рішень, теорії роз­пі­знава­н­ня. Особливість методів теорії оптимізації полягає у від­сутності повної інформації про функції цілі, функції обмежень та їхні похідні. Тому виникає потреба роз­вʼяза­н­ня екс­трем. задач імовірніс. природи, у якій враховується імовірніс. характер дослідж. процесів, а також ризик, повʼяз. із неви­значеністю як невід­ʼєм. рисою процесу прийня­т­тя рішень. В Ін­ституті кібернетики НАНУ такі дослідж. провадять від серед. 1960-х рр. Поштовхом для цього були роботи Ю. Єрмольєва, у яких закладено новий наук. напрям у галузі стохаст. оптимізації — прямі методи стохаст. про­грамува­н­ня. Роботи укр. вчених у цій галузі набули ви­зна­н­ня. Крім того, є широкий клас приклад. задач, які не можуть бути викладені та роз­вʼязані в рамках детермінов. під­ходів. Тісно повʼязаною з методами стохаст. про­грамува­н­ня та оптим. керува­н­ня є про­блема страхува­н­ня ката­строфіч. ризиків. Йдеться не тільки про техноген­ні й екол. ката­строфи, а й про страхува­н­ня подій, що повʼяз. із фінанс. потрясі­н­нями. Керува­н­ня ризиками є однією із осн. задач під час роз­поділу активів банками, страховими та інвестиц. компаніями, ін. фінанс. установами.

Бурхливий роз­виток обчислюв. техніки сприяв створен­ню важливого напрямку в інформ. технологіях — методу статист. моделюва­н­ня (метод імітац. моделюва­н­ня, метод Монте-Карло), що ґрунтується на багатораз. імітац. моделюван­ні ймовірніс. моделі системи з метою на­ближ. оцінюва­н­ня характеристик системи, які подають у ви­гляді серед. значень функціоналів від траєкторій системи. Сфера за­стосува­н­ня методу Монте-Карло над­звичайно широка — біо­логія, медицина, фізика, теорія надійності, теорія масового обслуговува­н­ня, захист інформації тощо. Ще донедавна метод Монте-Карло вважали універс., здатним роз­вʼязати будь-яку задачу, повʼяз. з моделюва­н­ням випадк. явищ. Для опису та моделюва­н­ня систем роз­роблено низку ефектив. мов: GPSS, «Сим­скрипт», «Симула», «Недис», «Аргон», «Аис».

Важливим є дослідж. й оптимізація надійності систем, від­мова яких призводить до тяжких екол. наслідків (АЕС, нафто­проводи тощо). Саме для таких систем викори­ста­н­ня прямого статист. моделюва­н­ня не дає бажаного результату: моделюва­н­ня високонадій. систем потребує надмірно великої кількості обчислень при низькій точності. Тому роз­роблено низку методів при­скореного моделюва­н­ня (методи зменше­н­ня дис­персії оцінок, аналітико-статист. методи), які по­єд­нали у собі високу точність аналіт. методів з універсальністю методу Монте-Карло. За рахунок роз­робле­н­ня й викори­ста­н­ня в алгоритмах спец. аналіт. пере­творень вдалося на два порядки (а в деяких випадках i значно більше) скоротити витрати часу на моделюва­н­ня. Пер­спектив. напрямком дослідж. є за­стосува­н­ня при­скор. моделюва­н­ня до роз­вʼяза­н­ня комбінатор. задач великої роз­мірності, що мають широке коло за­стосувань під час виріше­н­ня про­блем захисту інформації. Викори­ста­н­ня спец. методів при­скореного моделюва­н­ня на багато­процесор. комплексі СКІТ-3 дало змогу зна­йти роз­вʼязок комбінатор. задач рекорд. роз­мірностей: обчисле­н­ня перманенту матриці, знаходже­н­ня кількості роз­вʼязків задачі про ранець, лат. квадратів і прямокутників. Оскільки природні процеси під­порядков. законам збереже­н­ня — фундам. фіз. законам, це дає змогу описувати їх певними матем. виразами, що утворюють матем. модель. Маючи матем. модель певного досліджув. явища, можна за­стосувати обчислюв. алгоритми її аналізу, що до­зволяє викори­ста­н­ня компʼютер. засобів для дослідж. явищ за ви­браною матем. моде­л­лю. Про­блеми, що виникають під час компʼютер. дослідж., повʼяз. насамперед із забезпече­н­ням ви­браної матем. моделі достовір. вихід. даними характеристик складових обʼєкта, параметрів зовн. впливів та вихідного стану системи. Також компʼютерне дослідж. вимагає, щоб про­блемне матем. забезпече­н­ня реалізовувало обчислюв. алгоритми високої точності для унеможливле­н­ня спотворе­н­ня компʼютер. роз­вʼязку похибками викори­станого методу та похибками заокругле­н­ня. Для виріше­н­ня означеної про­блеми в Ін­ституті кібернетики НАНУ проводять дослідж., що стосуються створе­н­ня інформ. технологій, які мають властивості самоналаштува­н­ня на досліджув. обʼєкт, тобто за­стосовано систем. під­хід, який під час дослідж. процесів у багатокомпонент. суціл. середовищах природ. чи штуч. походже­н­ня використовує матем. моделі, що досить повно описують явища, роз­виток яких сут­тєво залежить від впливу тонких включень як класів матем. задач із роз­ривними роз­вʼязками. Для цих класів задач побудовано обчислюв. алгоритми під­вищеного порядку точності їх чисел. дис­кретизації, а шляхом викори­ста­н­ня виразів градієнтів функціоналів-невʼязок, побудов. на основі результатів теорії оптим. керува­н­ня станами досліджув. систем, на основі даних натурних спо­стережень, за допомогою градієнт. методів, проводять ідентифікацію параметрів самої системи та аналіз її динаміки.

Літ.: Рыбалкина М. Нанотехнологии для всех. Большое в малом. Москва, 2005; T. Munakata. Beyond silicon: new computing paradigms // Communications of the ACM. 2007. Vol. 50, № 9.

І. В. Коваленко

Наука І. почала формуватися у 1960-х рр. у звʼязку з появою складних приклад. задач великої роз­мірності, що не під­лягали аналізу за допомогою методів класич. математики (космічні дослідж., роз­робле­н­ня ядер. зброї, стратег. і тактичне планува­н­ня воєн. дій, аналіз інформації). Власне, термін «І.» почали активно використовувати у вітчизн. наук. і журналіст. лексиці на поч. 1980-х рр., після 1985 він практично витіснив всі раніше використовувані, зокрема «кібернетика», «ЕОМ» і «АСК», з якими асоціювалася наук.-тех. сфера за­стосува­н­ня компʼютерів у системах керува­н­ня й обробле­н­ня інформації. Однак термін «І.» прямо не стосується обчислюв. техніки, оскільки раніше його використовували для ідентифікації галузі практ. діяльності, повʼяз. з організацією бібліотеч. справи, що роз­винулася на поч. 20 ст. і стосувалася ви­вче­н­ня структури й заг. властивостей обʼєктив. (наук.) інформації, закономірностей та технологій її функціонува­н­ня в су­спільстві з метою ефектив. зі­бра­н­ня, обробле­н­ня, зберіга­н­ня, пошуку, роз­по­всюдже­н­ня. 1957 нім. фахівець у галузі обчислюв. техніки К. Штайнбух викори­став поня­т­тя «І.» у ст. «Informatik: Automatische Informationsverarbeitung». 1962 О. Харкевич за­пропонував назву науки «інформологія», осн. положе­н­ня та принципи якої систематично викладені в моно­графії О. Михайлова, А. Чорного та Р. Гіляревського «Основы на­учной информации» (1965), яку доопрацьовано та пере­ви­дано під на­звою «Основы информатики» (1968; обидві — Москва). Водночас амер. учені за­пропонували низку тлумачень І.: як ви­вче­н­ня феномена ЕОМ (А. Ньюелл, А. Перліс, Г. Саймон, 1967), алгоритмів (Д.-Е. Кнут), інформ. структур (П. Ваґнер; обидва — 1968), — що пізніше стали предметом І. Франц. термін «informatique» увів 1962 Ф. Дрейфус на означе­н­ня процесів викори­ста­н­ня ЕОМ для зберіга­н­ня й обробле­н­ня інформації. Завдяки рос. ученому А. Єршову поня­т­тя «І.» набуло значе­н­ня «про­грамува­н­ня для ЕОМ»; а 1987 предметом І. як науки він на­звав дослідж. законів, методів і способів накопичува­н­ня, пере­дава­н­ня та обробле­н­ня інформації насамперед з допомогою ЕОМ.

На від­міну від багатьох ін. соц. символів НТП 20 ст., таких, як «атомна енергія», «космонавтика» або «кібернетика», І. має над­звичайно сильний і природний звʼязок із феноменами, властивими масовому ринку товарів та послуг, оскільки результати, одержувані в процесі дослідж. і роз­робок у галузі І., без­посередньо орієнтов. на найбільш масового користувача, а повʼяз. з цим ін­новац. процеси від­буваються від­носно швидко і спри­ймаються су­спільством до­статньо легко, змінюючи не тільки ментальність споживача, але й соц. традиції населе­н­ня країн і світу в цілому. Роз­виток укр. І. рад. періоду повʼяз. із 4-ма осн. чин­никами: монополією держави на зовн. торгівлю, наявністю тільки держ. сектора економіки, пере­важ. впливом ВПК і роз­поділ. системою субсидіюва­н­ня дослідж. та роз­робок. Економіка СРСР була за­мкнутою, а одержувані в процесі дослідж. теор. результати (пере­важно на замовле­н­ня ВПК) швидко втрачали свою актуальність. Натомість на Зх. на поч. 1980-х рр. зʼявилися тенденції до обʼ­єд­на­н­ня та глобалізації економіки (про­грама «ESPRIT» для єдиної Європи, про­грами «Нац. інформ. інфра­структура» і «NAFTA» у США), цього вимагав і між­нар. ринок інформ.-комунікац. технологій (ІКТ). Отож, під час модернізації інформ. інфра­структур роз­винених країн запанували тех.-технол. тенденції, що отримали назву «від­криті системи», які зводилися до ви­зна­н­ня і добровіл. за­стосува­н­ня у світ. інформ.-компʼютер. індустрії від­критих між­нар. стандартів. Замовники інформ. систем не були привʼязані до монопол. виробника і могли вільно вибирати на ринку ІКТ ті вироби, що їх найбільше задовольняли. Врешті-решт внутр. ринк. механізми надали конкуренто­спроможності різних країн новий імпульс і під­готували базу для революції в галузі ІКТ. Усі ці події жодним чином не від­образилися на за­мкнутій економіці СРСР. Однак ця стагнація стосувалася лише тієї частини приклад. вітчизн. І., що не була тісно повʼяз. із замовле­н­нями ВПК. Щодо теор. дослідж. і практ. результатів, орієнтов. на військ. за­стосува­н­ня, то тут І. в СРСР була роз­винута до­статньо сильно, особливо стосовно косміч. досліджень. Осн. наук. центрами І. 1980-х рр. були міста Київ, Москва, Ленін­град (нині С.-Петербург), Новосибірськ (РФ) і Мінськ. Однак через низку причин істор., соц., політ. і між­нар. характеру саме Київ вважали центром спочатку кібернетики, а потім і І. в СРСР. Фактично вся історія виникне­н­ня і роз­витку І. в СРСР була повʼяз. з діяльністю саме Ін­ституту кібернетики АН УРСР, а його осн. результати асоціювалися з іменами укр. (київ.) учених-кібернетиків, математиків, а також фахівців з архітектури обчислюв. машин і систем. Однак в умовах ізоляції від світ. ринку ІКТ подальшому становлен­ню та роз­витку укр. І. заважали 3 чин­ники: малосерійність приклад. результатів, ускладнений до­ступ до світ. друк. джерел і мовний барʼєр. Перший чин­ник призводив до того, що створ. у невеликій кількості без врахува­н­ня конкуренції і тільки на бюджетні засоби першокласні для того часу інформ. компʼютерні системи практично за­стигали на рівні 1-ї версії або навіть макет. зразка, рідко удосконалюючись до рівня 2-ї версії. Два ж остан­ні чин­ники призводили до того, що учені, дослідники і роз­робники одержували свої теор. результати світ. рівня або раніше, або практично водночас зі своїми іноз. колегами, однак, не озна­йомлені з усталеною англ. термінологією та не маючи по­стійного і стабіл. до­ступу до закордон. першоджерел та періодики, не могли ні точно ідентифікувати свої результати, ні надати їх на роз­суд іноз. колег, ні взяти участь у плідних дис­кусіях на сторінках закордон. період. ви­дань та захистити свій пріоритет автор. правом. Немалу негативну роль у цій ситуації зіграла і громіздка система проведе­н­ня екс­пертизи щодо захисту держ. таємниці. Деяке послабле­н­ня було для суто формально-теор. дослідж. з питань теорії оптимізації, завдяки чому вітчизн. школа у цьому напрямі отримала за кордоном заслужене ви­зна­н­ня. Водночас прикладні результати світ. рівня не були одно­значно ідентифіковані, порівняні з закордон. результатами і сер­йозно під­тримані для подальшого роз­витку. Так, напр., практично не помічені закладені київ. вченими основи теорії гіпертекст. систем, реалізовані у 1970-х рр. у роз­робках мови «Аналітик» для машини «МИР»; роз­роблені на­прикінці 1970-х рр. основи організації людино-машин. інтерфейсу на основі системи «вкладених меню»; не став ви­знаним і обʼєктно-орієнтов. під­хід у про­грамуван­ні, до від­кри­т­тя якого на­прикінці 1980-х рр. пі­ді­йшли в Ін­ституті кібернетики АН УРСР майже одночасно з амер. вченими. Феномени «невпі­зна­н­ня» при­звели до повного знище­н­ня укр. школи АСК, яку дис­кредитовано в 2-й пол. 1980-х рр. хвилею зх. персон. компʼютерів. Як про­гресивна за своєю суттю, ця хвиля позитивно була сприйнята зх. ринком, однак, з огляду на монополію на зовн. торгівлю, не­стачу валют. засобів і заборон між­нар. Ко­ординац. комітету з екс­порт. контролю (Париж), вона надалеко від­кинула назад вітчизн. роз­робників апарат. і про­грам. забезпече­н­ня, пере­творивши їх на звичай. користувачів зх. технологіями. Так, практично всі моделі персон. компʼютерів, створ. в Україні у 1980-х рр., були повними копіями амер. персон. компʼютерів, що не отримали, до того ж, повного ліцензій. захисту. Викори­ста­н­ня великих і серед. ЕОМ (мейнфреймів) в Україні практично було згорнуте. Крім того, роз­робка великих інформ. систем стала неможливою в звʼязку зі слабкою продуктивністю перших моделей персон. компʼютерів. За кордоном же викори­ста­н­ня мейнфреймів ще довго тривало. Для стикува­н­ня персон. компʼютерів і мейнфреймів, які використовували в системах упр., роз­робляли системи роз­поділу обчислюв. потужностей між потуж. (на ті часи) мейнфре­ймами і від­носно слабкими персон. компʼютерами. Водночас роз­робляли теор. основи інтеграції роз­поділених інформ. систем. Сформульовані 1971 В. Глушковим принципи побудови АСК вже на той час мали майже всі осн. положе­н­ня концепції від­критих систем поч. 1980-х рр. і сучас. теорії інтеграції інформ. систем поч. 1990-х рр., а в ідеї Держ. системи обчислюв. центрів були організ. основи та прообраз глобал. мережі Інтернет. Створ. В. Глушковим в Ін­ституті кібернетики АН УРСР атмо­сфера наук. пошуку спрощувала до­ступ провінц. ученим до закордон. першоджерел і давала можливість спілкуватися з іноз. колегами, певною мірою збалансовуючи роз­рив між зх. і рад. І. Особливу організац. роль ві­ді­гравала створ. на базі Ін­ституту Наук. рада з про­блеми «Кібернетика», що концентрувала увагу наук. спільноти на осн. ідеях і напрямах кібернетики та формулювала найважливіші про­грами досліджень, а також ви­ступала як екс­перт. орган і координатор, видавала та роз­по­всюджувала велику кількість друк. праць. Завдяки числен. семінарам, конф. і симпозіумам учені України мали можливість брати участь в дис­кусіях і оприлюднювати власні ідеї та роз­робки. Ін­ститут кібернетики також вів самост. активну видавн. діяльність, його ж. «Кібернетика», «Автоматика» (нині «Про­блемы управления и информатики»), «Управляющие системы и машины» та числен­ні пре­принти стали роз­по­всюджувачами про­гресив. ідей. Ін­ститут кібернетики мав найпотужнішу на той час систему під­готовки наук. кадрів і звʼязків з усіма пров. вироб. під­приємствами обчислюв. техніки («Електронмаш», «Квазар») та ВНЗами — Київ. університетом і політех. ін­ститутом. Усе це при­звело до того, що молоді учені, аспіранти, пошукувачі Ін­ституту 1980-х рр. стали у 1990-х рр. лідерами молодого укр. компʼютер. бізнесу і від­носно легко змогли адаптуватися до зміни екон. ситуації. Завдяки актив. наук. і тех. позиції Ін­ституту, а також зна­йомству його учених із закордон. літ-рою у лабораторіях України зʼявилися роз­робки інформ. систем, створ. від­повід­но до новіт. ідей І.

Заг. теорія інформ. систем практично одночасно роз­вивається у працях укр. та іноз. учених. Усі від­мін­ності в роз­робках ви­значалися технол. специфікою про­блем. інструм. систем, що використовувалися. Так, напр., у серед. 1970-х рр. матеріали стосовно систем упр. базами даних були ві­домі у нас як системи зберіга­н­ня й пошуку інформації. Згодом зʼявилися матеріали щодо екс­перт. систем і систем гіпертекст. пошуку. Від­сутність кольор. екранів не дала змогу укр. вченим по­ставити про­блему обробле­н­ня даних у різноманіт. фіз. середовищах і формах (колір, мультиплікація, графіка), що на Зх. отримала назви «мультимедіа» і «гіпермедіа». Однак системи роз­пі­знава­н­ня й синтезу мовних сигналів роз­робляли в Ін­ституті кібернетики ще від кін. 1960-х рр. (Т. Вінцюк). Від 1970-х рр. у роботах укр. вчених почала формуватися заг. теорія систем роз­пі­знава­н­ня образів, систем автоматизов. пере­кладу з іноз. мов, систем імітац. моделюва­н­ня, систем обробле­н­ня сигналів, операц. систем, систем про­грамува­н­ня і комунікац.-компʼютер. систем пере­дачі даних. Укр. теор. роз­робки в галузі І. історично від­ображали всі типи інформ. систем і процесів обробле­н­ня інформації того часу: саме: АСК, регіон. АСК, Єдина система Держ. системи обчислюв. центрів (В. Глушков), інформ. мови і системи упр. базами даних (А. Стогній, П. Андон, Р. Крамаренко, В. Рєзниченко), прикладні інформ. системи («Юпітер», «Гермес»), системи обробле­н­ня даних і пакети приклад. про­грам (І. Сергієнко, І. Парасюк, Н. Тукалевська), імітац. моделюва­н­ня (В. Гусєв, В. Литвинов, Т. Марʼянович, М. Сахнюк), мови і системи про­грамува­н­ня (К. Ющенко, К. Лаврищева, О. Пере­возчикова, Г. Цетлін), мова високого рівня «Аналітик» і основи гіпертекст. систем (Т. Грінченко, В. Клименко), компʼютерні комунікац. системи і мережі (А. Нікітін), інформ. системи і мережі обчислюв. центрів (А. Стогній), штуч. інтелект (В. Глушков, В. Гладун, М. Глазунов), колектив. розум (В. Глушков, В. Петрухін), машин. пере­клад (Л. Калужнін, І. Штерн, І. Білецька), АСК проектува­н­ням, системи автоматизов. проектува­н­ня (В. Скурихін, В. Шкурба), архітектури обчислюв. машин, паралел. системи, автоматизація доведень (О. Летичевський, Ю. Капітонова), формал. пере­творе­н­ня текс­тів (А. Стогній, Т. Грінченко), роз­пі­знава­н­ня образів (В. Ковалевський), аналіз роз­пі­знава­н­ня і синтез усної мови (Т. Вінцюк), інформ.-пошук. системи (Е. Скороходько, В. Дриянський), автоматизація на­вча­н­ня (О. Довгял­ло), інформ.-аналіт. системи про­гнозува­н­ня (І. Цикунов). Від серед. 1980-х рр. роз­почалося активне ви­вче­н­ня феноменів зх. обчислюв. техніки, дослідж. сучас. ІКТ і соц.-екон. чин­ників їх викори­ста­н­ня. Цьому сприяв також пере­хід частини наук. кадрів Ін­ституту кібернетики в інші н.-д. установи. Дедалі від­чутну роль у галузі стали ві­ді­гравати НВО «Міськсистемотехніка», Київ. і Львів. політех. ін­ститути, інші ВНЗи Києва, Львова, а також Одеси, Харкова, Дні­пропетровська і Сімферополя. Від кін. 1980-х рр. почали виникати нові, недерж. форми профес. обʼ­єд­нань, що орієнтувалися на змін. екон. стан і появу ринку персон. компʼютерів. Так, 1988 у Києві засн. Всесоюз. асоц. персон. ЕОМ (перший президент — А. Стогній), яка роз­по­всюджувала малодо­ступні матеріали з ІКТ і провела перші в СРСР ви­ставки-ярмарки ІКТ. Від 1988 учені Ін­ституту кібернетики АН УРСР і НВО «Міськсистемотехніка» офіційно за­прошені до участі в різноманіт. між­нар. організаціях у галузі І., тож між­нар. контакти значно зросли і наук. інформація з питань І. стала надходити в Україну регулярно, однак 1991 кардинально змінилася політ. і екон. ситуація. Після проголоше­н­ня України незалеж. державою і заяви Президента Л. Кучми 1995 про під­тримку екон. реформ по­став факт правового ви­зна­н­ня кон­ституц. рівноправності різноманіт. секторів економіки, що спеціалізуються в галузях інформ.-компʼютер. індустрії, інформ. інфра­структури, теор. і приклад. І. У сфері інформ.-компʼютер. індустрії України з держ. сектору по­ступово виділився приват. сектор («Квазар-мікро», «Утел», «Укрпак»). У сфері ж інформ. інфра­структури приватні під­приємства стали виникати майже само­стійно, без виділе­н­ня з держ. сектору, це, зокрема, ви­ставк. компʼютерні компанії («Euroindex», «Коми­здат»), ЗМІ («Computer World», «В світі мультимедіа», «Компʼютерний огляд», «Офіс», «Компʼютери плюс про­грами»), компанії з на­да­н­ня послуг користува­н­ня глобал. мережами («Релком», «Ґлобал-юкрейн», «Лакі-нет»). У сфері приклад. інформатики зʼявилися приватні НДІ (Прикладної інформатики інсти-тут, «Топаз-інформ»). По­ступово став організовуватися консалтинг. бізнес. Від 1992 в Україні щорічно проводять понад 10 великих компʼютер. ви­ставок, в яких беруть участь 100–150 приват. і держ. компаній та організацій. Від­тоді ж у Києві зʼявилися пред­ставництва закордон. компʼютерних фірм («DEC», «Apple», «IBM», «Informix», «Oracle», «S&T», «RG Data»). Роль Ін­ституту кібернетики з суто екон. причин по­ступово знижувалася, зро­став масовий виїзд кращих кадрів за кордон і пере­хід у комерц. організації. Все це вимагало від держави гармонізації правової і податк. систем в умовах ринк. економіки. Почасти це виконано під час прийня­т­тя Кон­ституції України. Поряд із новими екон. засобами держ. упр., існували релікти держ. адм.-команд. упр., властиві рад. періоду, що обмежувало роз­виток укр. І. Гол. причиною цього явища було те, що, на від­міну від країн з ринк. економікою, в СРСР І. ви­ступала компонентою адм.-команд. системи, для під­трима­н­ня діяльності якої існували від­повід­ні держ. структури — держ. комітети, мін-ва і АН. Щойно в індустрії високих технологій виникала нова держ. про­блема — створювали і від­повід. комітет, напр., Держ. комітет з обчислюв. техніки і інформатики СРСР. Стабільність офіц. структур гарантувала замовле­н­ня, зарплату і зайнятість, формувала профес. спільноту, вищу профес. еліту та систему від­творе­н­ня з високим рівнем теор. під­готовки і систем. мисле­н­ням для роз­робле­н­ня й реалізації великих держ. проектів. Осн. особливістю роз­витку укр. І. в пере­хід. період була діяльність про­блемно-орієнтов. комітетів та агентств з І. Однак у нових екон. умовах зникла монополія держави на зовн. торгівлю і винятк. під­тримка з боку ВПК — зʼявився чин­ник ринку. У 1990-х рр. новий приват. сектор у галузі ІКТ ще не встиг створити ані свого профес. спів­товариства, ані еліти, ані лобі, без яких у пере­хід. період, коли слабко діє правова система держави, жодний пере­конливий і рівноправ. діалог із державою неможливий. Певною реакцією на ситуацію, що склалася, стало виникне­н­ня на поч. 1990-х рр. низки соц. феноменів, повʼяз. зі спонтан­ним обʼ­єд­на­н­ням професіоналів у галузі І. в різноманітні профес. неформал. і неофіц. спів­товариства. Так, у середовищі наук. громадськості і директорату пром. під­приємств, що спеціалізувалися в галузі електроніки, зʼявилися різноманітні сусп. академії (І., інформ. технологій, штуч. інтелекту тощо). Ця тенденція зумовлена не­вдоволе­н­ням професіоналів у сфері приклад. І. держ. сектору економіки недо­ступністю для них АН і неможливістю виявляти вплив на роз­виток подій з інформатизації в Україні. Однак, у звʼязку з ві­дірваністю цих академій від процесів роз­витку ринку ІКТ і від­сутністю стабіл. джерел фінансува­н­ня, їхня діяльність швидко пішла на спад. Аналогічно, в середовищі лідерів компʼютер. приват. бізнесу ІКТ в Києві 1995 виник т. зв. Компʼютер. клуб, що вже на­ступ. року обʼ­єд­нував більше 70-ти чл., однак найбільшу активність у ньому проявляло бл. 15-ти компаній, діяльність клубу не мала істотного впливу на роз­виток ринку ІКТ. Третій напрям формува­н­ня профес. спів­товариств повʼяз. з різноманіт. фондами (напр., Фондом Глушкова, 1993) — незалежними, не­уряд., без­прибутк. громад. організаціями з правами здійсне­н­ня різноманіт. комерц. операцій. У більшості випадків такі фонди не витримували конкуренції з приват. сектором, а від­сутність в Україні традицій благодійності робила їхнє подальше існува­н­ня про­блематичним. Попри деяку штучність усіх цих форм самоорганізації професіоналів, ці спроби, без­умовно, були про­гресивними, оскільки формували певну ментальність нової генерації професіоналів. Враховуючи соц. замовле­н­ня на роз­виток ІКТ і інформ. інфра­структури України, повʼяз. з різкою зміною соц. статусу вчених-інформатиків, від 1994 автор. колектив Ін­ституту кібернетики започаткував роз­робку Нац. про­грами інформатизації, що перед­бачала через систему проектів (більш як 250) у різноманіт. сферах інформ.-компʼютер. індустрії та інформ. інфра­структури різко під­няти рівень інформатизації су­спільства. 1995 з метою держ. під­тримки цієї про­грами та забезпече­н­ня умов роз­витку вітчизн. ринку ІКТ засн. Нац. агентство з питань інформатизації при Президентові України. Про­гресивне за своєю суттю це ріше­н­ня мало риси адм.-команд. системи упр., а його кадрове втіле­н­ня, що ігнорувало профес. спів­товариство, а також від­сутність прямого бюджет. фінансува­н­ня зробило подальше існува­н­ня агентства практично без­пер­спективним. Створ. 1996 Міністерство науки і технологій України булонаділене повноваже­н­нями вищої держ. виконав. влади з питань науки і техніки, зокрема й інформатизації. Водночас, ви­знаючи авторитет укр. учених, між­нар. компʼютерні організації почали від­новлювати з Україною профес. звʼязки. Так, 1992, від­повід­но до про­грами наук. під­тримки «SEED», в Україні від­крито пред­ставництво амер. асоц. «АСМ» (голова — А. Стогній), а 1995 Всесвітнє компʼютерне спів­товариство (World IEEE Computer Society) обрало С. Азарова, М. Нікітченка і А. Стогнія спів­головами і пред­ставниками від України для участі в роботі цієї спільноти у напрямах ІТК та інформатизації. Таким чином, від серед. 1990-х рр. в умовах слабкого держ. регулюва­н­ня процесів роз­витку укр. ринку ІКТ, корупції, пасив. ролі Нац. агентства з питань інформатизації, важкого оподаткува­н­ня (до 80 % від прибутку), приват. сектор ринку ІКТ почав роз­виватися практично спонтан­но й без­контрольно. Частка держ. сектору в цей час не пере­вищувала 40 %, однак від 60 %, що припадали на приват. сектор ринку ІКТ, більш ніж 80 % складав «сірий» ринок, що не забезпечував замовника комплекс. і гарантій. обслуговува­н­ням у повному обсязі та ви­гравав завдяки демпінгу цін. Осн. рис цивілізов. роз­витку вітчизн. ринку ІКТ надавали т. зв. фірми-інтегратори, що виникали від поч. 1990-х рр. і були повʼяз. партнер. угодами з провід. компʼютер. фірмами світу («Hewlett–Packard», «DEC», «ІВМ», «Simens Nixdorf»). Ці фірми не тільки роз­по­всюджували традиції зх. ринку (від­криті між­нар. стандарти, гарантій. су­провід, користува­н­ня лініями «гарячого звʼязку», фінанс. пільги тощо), але й забезпечували замовнику системне проектува­н­ня, навч. персоналу і консалтинг. Роз­виток укр. фірм-інтеграторів активізував діяльність інфра­структур. приват. компаній, тобто фірм, що спеціалізувалися в галузі реклам., ви­ставк. і видавн. бізнесу. З понад 10-ти великих компаній цього профілю від серед. 1990-х рр. ви­окремилися 2 найбільші, що конкурували, — «Евроіндекс» і «Комвидав». Активізація приват. сектору і процеси приватизації викликали необхідність при­дба­н­ня досвіду участі в між­нар. ви­ставках. У 1990-х рр. Україну на між­нар. ви­ставках (зокрема від 1992 — КОМТЕКС, Москва; від 1993 — СеВІТ, м. Ган­новер, Німеч­чина і СОМDЕХ, м. Лас-Веґас, шт. Невада, США) пред­ставляли пере­важно найбільш роз­винені в ті часи компанії серед. і малого бізнесу («Від­криті системи», «Атлант-I», «Утел») і пром. під­приємства Міністерства промисловості і конверсії України. Не­зважаючи на поодинокі успіхи, участь у цих ви­ставках показала повну неготовність укр. І. до виходу на між­нар. екс­порт. ринок. Вжиті заходи щодо створе­н­ня умов для формува­н­ня імпортозамін. політики роз­витку внутр. ринку ІКТ потенційно не могли дати очікуваних результатів у звʼязку з високим інтелект. потенціалом укр. замовника і небажа­н­ням обмежитися вітчизн. роз­робками, що по­ступалися закордон. зразкам. Засн. у серед. 1990-х рр. перші приватні дослідні ін­ститути (Ін­ститут приклад. інформатики, «Топаз-інформ», Ін­ститут штуч. інтелекту) стали на шлях само­стій. проведе­н­ня роз­робок на основі фінансува­н­ня іноз. кредиторами або організаціями-донорами. Найбільшими замовниками фірм-інтеграторів, інфра­структур. фірм і приват. дослід. ін­ститутів тоді були комерц. банки, трасти, страхові та інвестиц. компанії, однак в цілому у пере­хід. період осн. фінансува­н­ня проект. робіт і робіт, повʼяз. з систем. інтеграцією, гарантувалося тільки держ. замовле­н­нями і залежало від заг. процесів структур. пере­будови економіки України.

Літ.: Сергієнко І. В. Становле­н­ня і роз­виток досліджень з інформатики. 1998; Його ж. Інформатика та компʼютерні технології. 2004 (обидві — Київ).

С. С. Азаров, А. О. Стогній

Інформатика історична (І. і.) — спеціальна історична дисципліна, що ви­вчає загальні властивості історичної інформації, її структуру, закономірності виникне­н­ня, пере­творе­н­ня, накопиче­н­ня, методи пошуку, пере­дава­н­ня, збереже­н­ня, обробле­н­ня та викори­ста­н­ня в дослідже­н­нях. І. і. почала формуватися на­прикінці 1980-х рр. на пере­тині інформатики, інформ. технологій та нових методів у кліометрії. Її теор. основою є сучасна концепція інформації, теорія соц. інформації та теор. джерело­знавство, практич. — інформ. технології. І. і. роз­робляє принципи за­стосува­н­ня інформ. технологій в істор. дослідж., створює істор. бази і банки даних; здійснює компʼютерне моделюва­н­ня істор. процесів.

Літ.: Сидорцов В. Н., Балыкина Е. Н. Историческая информатика. Минск, 1998; Під­гаєцький В. В. Основи теорії та методології джерело­знавства з історії України ХХ столі­т­тя. Дн., 2001.

О. В. Жданович

Завантажити статтю