Іпологія

ІПОЛО́ГІЯ (від грец. ἵппος — кінь і ...логія) — наука, яка ви­вчає анатомію, фізіологію, генетику, походже­н­ня, роз­множе­н­ня, породо­утворе­н­ня, захворюва­н­ня, харчува­н­ня та тренува­н­ня коней. Науковці роз­глядають І. як основу конярства. Існує припуще­н­ня, що вперше коні були приручені у Пере­дурал­лі. На неоліт. стоянках Мул­ліна та Давлеканово (Башкорто­стан, РФ) зна­йдено рештки домаш. коня, які датуються 7– 5 тис. до н. е. У башкирів кінь є найшановнішою, культовою твариною, що зна­йшло своє від­ображе­н­ня в усній нар. творчості, легендах, пере­казах та обрядах. Побл. с. Деріївка Онуфріїв. р-ну Кіровогр. обл. виявлено залишки поселе­н­ня середньостогів. культури мідного віку (див. Деріївське поселе­н­ня), насел. якого за­ймалося роз­веде­н­ням коней. У світ. історії І. роз­вивалася як галузь стратег. значе­н­ня, з огляду на викори­ста­н­ня коней у військ. сфері. Іпологи ви­вчали також пита­н­ня викори­ста­н­ня коней для с.-г. і транс­порт. робіт. Знач. роз­витку й пошире­н­ня набув кін­ний спорт. Повною мірою пере­вагу коней — їхню швидкість — на­вчилися використовувати народи, які мешкали на тер. ниніш. Туреч­чини та Лівану і входили до Гетського союзу. Вина­йшовши бо­йову колісницю, вони зробили знач. внесок у роз­виток військ. мистецтва. Донині збереглися глиняні таблички з текс­том, що описує, як потрібно тренувати та до­глядати за кіньми, яких запрягали у колісниці. Про­блемам І. були присвячені праці давньогрец. вчених Геродота та Гіп­пократа, що вміщували описи екс­терʼєру та кон­ституції коней, правила їхнього роз­веде­н­ня та до­гляду і свідчили про високий рівень роз­витку конярства у скіфів. Вагоме дослідж. з кін­ного спорту належить давньогрец. історику та письмен­нику Ксенофонту, з мистецтва верхової їзди — 11-му королю Португалії Дуарте І («Livro da ensinança de bem toda sela cavalgar», 1434). Добрими знавцями коней вважалися й запороз. козаки. Побл. ур­очища Сагайдачний (неподалік о-ва Хортиця) вони роз­водили породистих степ. скакунів, які мали широкі міцні груди, тонкі та довгі ноги, маленькі круглі копита, легко та швидко бігали, були витривалі у довгих походах, неперебірливі у харчуван­ні, спокійні норовом. У січових школах дітей обовʼязково на­вчали, як до­глядати за кіньми та вправам верхової їзди. У багатьох козац. піснях, думах, пере­казах кінь є «братом і бо­йовим товаришем». Через певні анатом. і фізіол. особливості, а також натренованість запороз. коней високо цінували як європейці, так і тюрк. народи. У СРСР до 1930-х рр. І. викладали в кавалер., артилер. і козац. юнкерських училищах та у навч. командах артилер., кавалер., козац. і прикордон. частин. Цей навч. предмет був і в про­грамі пожеж. курсів. Він уміщував також стислі ві­домості про осн. хвороби коней. Роз­різняють 3 типи коней: верховий, ваговозний та запряжний, які обʼ­єд­нують 200 порід і порідних груп. В Україні ві­домі гуцульська порода коней, новоолександрівська ваговозна порода коней, українська верхова порода коней та ін.

Коней здавна використовують з лікувальною метою. Окрім іншого, у працях лікарів антич. часів і середньовіч­чя містяться записи й про сприятливий вплив верхової їзди на хворих. Активно іпотерапію як метод лікува­н­ня за­стосовують ще від поч. 18 ст. Мʼязи спини коня, що йде, ро­зі­грівають і масажують мʼязи та су­глоби ніг і таза вершника, нормалізують мʼязовий тонус і під­силюють кровообіг у кінцівках. Ефективності терапії сприяє й те, що температура тіла коня вища від температури людини на 1,5–2 °С. Заня­т­тя верховою їздою роз­вивають ко­ординацію. Водночас кінь впливає на вершника на емоц. рівні, що до­зволяє використовувати іпотерапію для лікува­н­ня психоемоц. роз­ладів, фобій та ін. порушень психіки. Діапазон захворювань, за яких забезпечується швидше й повніше, ніж при традиц. лікуван­ні, видужа­н­ня або стійке поліпше­н­ня стану хворого, над­звичайно широкий. Серед них — дит. церебрал. параліч, аутизм, від­става­н­ня у роз­витку, син­дром Дауна, поруше­н­ня мозк. кровообігу, сколіоз, остеохондроз, різноманітні форми паралічу, больові син­дроми, мозк. травми, про­статит, без­плі­д­дя, без­со­н­ня, де­пресія, наслідки стресу. Іпотерапія ефективна для лікува­н­ня серц.-судин. і шлунк.-кишк. захворювань, для реабілітації після хірург. операцій, інсульту. З крові коней виготовляють імун­ні лікар. сироватки проти правця, дифтерії, грипу, ботулізму тощо, з мед. метою від них одержують і шлунк. сік. Кисломолоч. пінистий напій з кобилячого молока — кумис — за­стосовують при лікуван­ні туберкульозу легень і лімфатич. вузлів, деяких шлунк.-кишк. захворювань, для промива­н­ня свищів, інстиляції сечового міхура, вагінал. спринцювань. Міцний (існують також слабкий і середній — залежно від тривалості до­зріва­н­ня) кумис містить 0,9–1,1 % молоч. кислоти, 1,75–2,5 % спирту, 2,5 % білка, 1–2 % жиру, 3–4 % цукрів, фосфор, калій, вітаміни C, D, E, PP та ін. В Україні кумис виробляють на Донеч­чині та у Криму. Коней використовують також для виробництва мʼяса та шкіри.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю