ІСТОРИ́ЧНЕ ТОВАРИ́СТВО НЕ́СТОРА-ЛІТОПИ́СЦЯ Засноване 1872 у Києві (ухвалено статут), офіційно роз­почало роботу 1873. На­зване на честь ченця Києво-Печерського монастиря Нестора, ймовірного автора «Повѣсті времен­ныхъ лѣт». Основна мета — сприяти роз­витку загальної, політичної, церковної історії, історії літератури, права, археології, нумізматики тощо. 1874–1917 діяло при Університеті св. Володимира. Від 1876 праці членів І. т. Н.-л. вміщували на сторінках «Университетскіх извѣ­стій». 1894 прийнято 2-й статут, згідно з яким йому на­дано широкі повноваже­н­ня щодо організації спеціальних від­ділів для опрацюва­н­ня окремих тем, зокрема з історії України; затвердже­н­ня дослідницьких тем на здобу­т­тя премій і на­да­н­ня їх; друкува­н­ня праць членів Товариства без сторон­ньої цензури тощо. 1895 І. т. Н.-л. започаткувало чита­н­ня лекцій при Університеті св. Володимира (1904 заборонені царським урядом). Воно також організовувало публічні лекції для населе­н­ня, реєструвало памʼятки, проводило археологічні роз­копки, ви­ступило спів­ініціатором проведе­н­ня в Києві 3-го (1874) та 11-го (1899) археологічних зʼ­їздів, 1905 взяло участь в обговорен­ні державного проекту щодо охорони памʼяток. При Товаристві функціонували комісії з ви­да­н­ня старожитностей України та опису памʼяток української старовини. Особливу увагу приділено дослідже­н­ням з археології, топо­графії, історії Києва та Київської губернії; роз­роблен­ню питань охорони памʼяток; ви­вчен­ню історії козацтва, старожитностей Волині, Поді­л­ля, Лів­обережної і Слобожанської України. На початку 20 ст. в І. т. Н.-л. домінували певні українофобські на­строї, пріоритет надавався історико-філологічній тематиці. У різні роки Товариство очолювали М. Тулов, В. Ікон­ников, О. Котляревський, В. Антонович, М. Владимирський-Бу­данов, О. Лазаревський, М. Дашкевич, М. Василенко. Серед членів — М. Грушевський, І. Срезневський, М. Костомаров, І. Лучицький, А. Степович, П. Єфименко, Т. Флоринський, О. Левицький, А. Лобода, В. Завітневич, Л. Добровольський, В. Базилевич, Д. Багалій, Л. Падалка, І. Каманін, А. Стороженко, Г. Павлуцький, В. Георгієвський. У сучасному українській історіо­графії діяльність І. т. Н.-л. умовно поділяють на 3 основних етапи: 1872–93 — роз­робле­н­ня організаційних засад, ви­значе­н­ня пріоритетних напрямів роботи з ви­вче­н­ня історії України, кількісне зро­ста­н­ня (1873 — 6 почесних і 15 дійсних членів, 1893 — від­повід­но 24 та 108); 1894–1917 — активізація діяльності та зро­ста­н­ня авторитету Товариства; 1917–31 — період змін організаційного і наукового характеру. Воєн­ні дії 1918–20 фактично паралізували діяльність Товариства. Воно від­новило її 1921 у складі Історико-філологічного від­ділу ВУАН. Тоді ж ухвалено 3-й статут, що обмежив коло досліджень історією середньовіч­чя, культури, історіо­графією, бібліо­графією. За час діяльності І. т. Н.-л. провело 700 засі­дань. Ліквідоване 1931 у звʼязку з реорганізацією ВУАН. 1879–1914 виходив науковий часопис «Чтения в Историческом Обществе Нестора-летописца» (загалом 24 книги) та спеціальні ви­да­н­ня, зокрема «Труды ІІІ археологического съезда в Киеве, в 1874 г.» (т. 1–2, 1878), «Поминки по А. А. Котляревском» (1892), «Публичные лекции по геологии и искус­ству Киева» (1897), «Сборник в память 900-летия Крещения Руси» (1899), «Памяти Гоголя» (1902), «Изборник Киевский, посвящен­ный Т. Д. Флоринскому» (1904).