Історичні пісні

Визначення і загальна характеристика

ІСТОРИ́ЧНІ ПІСНІ́ — один із най­значніших роз­ділів української пісен­ної епіки. В узагальненій формі І. п. від­ображають істор. події та видат. осіб, дають їм оцінку крізь призму нар. сві­домості. Згадки про І. п. наявні у творах рим. і середньовіч. авторів. Найдавніший текст І. п., що ді­йшов до нас, — фрагмент пісні про пере­могу франк. короля Хлотаря ІІ над саксами. Значе­н­ня І. п. засвідчує указ про їх записува­н­ня короля франків Карла Великого. 12–13 ст. — епоха роз­квіту рицар. пісень у Франції та Іспанії. Витоки І. п. в Україні повʼязані з давніми колядками, билинами, баладами. За тематикою та функцією І. п. най­ближчі до дум. Роз­квіт І. п. припав на часи козач­чини. Найбільше І. п. виникло на тлі козац. війн, із роз­витком нац. самосві­домості; їх осн. кількість записано на Над­дні­прянщині, Поділ­лі, Волині, у Карпатах. І. п. посідали значне місце в репертуарі кобзарів і лірників (напр., «Про Морозенка», «Про Саву Чалого», «Про Лебеденка»); базуються на традиціях сільс. та міської пісен. культур. І. п. — поліжанр. цикл з ядром пісень власне на істор. теми (зокрема «В Царі­граді на риночку там пʼє Байда горілочку», «Ой Бог­дане, батьку Хмелю», «Пише, пише вельможний Мазепа»); а також зі знач. масивом ін. пісень, що прилягають до нього, — пере­важно соц.-побутових (про козацтво, чумацтво, заробітчанство в Україні та за її межами, солдатчину тощо), характерних для певного істор. періоду, які від­ображають конкретні події минулого. Осн. критерієм діахрон. класифікації І. п. є пере­жита народом історія. Можна виділити кілька груп І. п.: із від­гомоном подій княжої доби (здебільшого істор. колядки — «Що князь Володимир коника сідлає», «Ой гордий, пишний, ґречний паничу»); про боротьбу з турец.-татар. лихолі­т­тям («Да йшли турки з татарами», «Зажурилась Україна, бо нічим прожити»); про визв. козац. війни 15 — поч. 18 ст. проти іноз. поневоле­н­ня й добу козац.-геть­ман. держави («Ой на горі та женці жнуть»; цикли пісень про геть­манів і полководців — Б. Хмельницького, Д. Нечая, І. Сірка, І. Богуна, С. Морозенка, І. Мазепу та ін.); про ліквідацію Запороз. Січі, гайдамач­чину, опришківщину («Ой горе, горе, не біда, не Геть­манщина», «Максим козак Залізняк», «Ви­їхав Гонта та з Умані», «Про Довбуша»); про нові антикріпац. й нац.-визв. рухи 19–20 ст., 1-у і 2-у світ. війни («За Сибіром сонце сходить», «Ой летіла панщина», «Ми гайдамаки, ми всі однаки», «Ой там на горі Січ іде», «Ой у лузі червона калина», «За Українy»). І. п. пере­важно анонімні; іноді нар. традиція повʼязує їх з реал. творцями: легендар. нар. спів­ачці 1-ї пол. 17 ст. Марусі Чурай (Чураївні) приписують авторство пісень «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки» та ін. Усну творчість у циклі І. п. доповнювали писемно-авторською («Ой горе тій чайці» приписують І. Мазепі; «Їхав козак на війноньку» М. Гайворонського). Ядро І. п. (власне І. п.) від­значається роз­горненим наратив. текс­том і сюжет. канвою, схильністю до гіпербол, уславле­н­ня героїв, тяжіє до хронікальності. Для І. п. характерні строфічні форми з різними структурами вірша, поширені також дворядкова мело­строфа з коломийк. віршем, строфи за­співно-при­спів. типу. Чол. гуртові І. п. Центр. України виявляють тенденцію до ліризації епіч. основи й роз­спів. мелосу, до марш. ритмів («Гей, не дивуйте, добрії люди»); у Зх. Україні знач. пласт опришків. істор. пісен­ності виконують говірк. речитативом у жанрі місц. «спів­анок-хронік» («Про Довбуша», «Про Лукʼяна Кобилицю» та ін.). Різнорідна мелодика І. п. диференці­йована й по­значена характером співу їх територ. приналежності у темат. масивах (про козач­чину, опришківщину), у поширених в Україні варіантах І. п., змінюваних у процесі їх простор. руху, у знач. кількості варіантів одного сюжету («Про Данила Нечая», «Про Морозенка», «Про Саву Чалого», «Про Сірка»). І. п. тяжіють до новіт. муз. мисле­н­ня, гомофон­но-гармоніч. стилю; часто використовували давні мелодії у нових текс­тах. Події в історії українського народу у 20 ст. (зокрема воєн­ні дії 1918–20, рух опору в Галичині у 1920–30-х рр., повоєн. визв. рух 1940–60-х рр.) стали поштовхом до виникне­н­ня стрілец. і пов­стан. пісень. Це пере­важно автор. твори (музика й текс­ти Р. Купчинського, Ю. Шкрумеляка, К. Трильовського, О. Колес­си) або стрілец. обробки віршів Ю. Федьковича, О. Маковея, М. Вороного. Всеохопність освіти 20 ст. зумовила під­вище­н­ня ролі авторства у цих піснях та їх фольклоризації. Ві­домі героїко-патріот. пісні популяризували як народні у числен. варіантах: «Гей там на горі Січ іде» (сл. К. Трильовського), «Чуєш, брате мій» (сл. Б. Лепкого, музика Л. Лепкого), «Ой у лузі червона калина» (обробка Я. Ярославенка), «Ой видно село» Л. Лепкого, «Їхав стрілець на війноньку» М. Гайворонського, «Повіяв вітер степовий» (автор неві­домий) та ін. Великого значе­н­ня пісні надавала УПА. На­прикінці 1940-х рр. під­пільно ви­дано зб. «Пов­станський стяг» (500 прим.).

Записувати І. п. почали від поч. 19 ст. Для збира­н­ня, дослідж. і публікації І. п. багато зробили М. Максимович, М. Костомаров, І. Срезневський, М. Драгоманов, П. Чубинський, Я. Головацький, Й. Роз­дольський, К. Квітка, І. Березовський та ін. Уперше І. п. опубл. у зб. «Опыт со­брания старин­ных малорос­сийских песней» (С.-Петербург, 1819) М. Цертелєва. Зб. «Малорос­сийские песни» (1827), «Украинские народные песни» (1834; обидва — Москва) та «Сборник украинских песен» (К., 1849, ч. 1) ви­дані М. Максимовичем. І. п., записані І. Срезневським, вміщено у зб. «Запорожская старина» (Х., 1833–34, ч. 1–2). О. Бодянський зібрав понад 8 тис. укр. пісень (не ви­дано). А. Метлинський уклав зб. «Народные южнорус­ские песни» (К., 1854). М. Костомаров зосереджував увагу на джерело­знав. цін­ності І. п. («Историческое значение южнорус­ского народного песен­ного творчества», С.-Петербург, 1873; 1905). Найповнішим серед етнол. ви­дань про І. п. є дослідж. «Исторические песни малорус­ского народа с объяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова» (К., 1874–75, т. 1–2). За сприя­н­ня О. Бодянського 1878 Я. Головацький видав зб. «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (Москва, 1878, т. 1–4). М. Драгоманов опублікував зб. «Нові українські пісні про громадські справи» (Женева, 1881; К., 1918), «Політичні пісні українського народу 18–19 ст.» (Женева, 1883–85, ч. 1–2). О. Потебня написав «Объяснения малорус­ских и сродных народных песен» (Варшава, 1883, т. 1; 1887, т. 2). Нар. пісні про запорожців записував Д. Яворницький («Малорус­ские народные песни», Екатеринодар, 1906). І. п. досліджували Є. Чикаленко («300 найкращих українських пісень», К., 1904), І. Франко («Студії над українськими народними піснями», Л., 1913). Л. Лепкий і З. Лисько впорядкували стрілец. пісні («Великий спів­аник “Червоної калини”», Л., 1937). Серія ви­дань І. п. викликала інтерес до укр. фольклору у Польщі, Чехії, Німеч­чині, Великій Британії, США. Образи й мелос І. п. використовували у музиці. М. Лисенко видав «Збірник українських пісень» (Ляйпциґ; К., 1868–1911, вип. 1–7). І. п. «Засвіт встали козаченьки» оброблено для опер «Чорноморці» і «Тарас Бульба» М. Лисенка. «Пісня про Байду» набула вираз. звуча­н­ня у вокал.-хоровій та оркестр. обробці Г. Хоткевича. Числен­ні обробки І. п. здійснили М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко, Я. Степовий, О. Кошиць, М. Леонтович, Ф. Колес­са, К. Данькевич, Л. Колодуб, В. Губа та ін. Кілька І. п. викори­стано у кантаті «Червона калина» Л. Дичко. І. п. надихали літераторів на створе­н­ня пʼєс, віршів, повістей, романів. Під враже­н­ням від І. п. написали поезії «Гайдамаки», «За байраком байрак», «Роз­рита могила» Т. Шевченко, повісті «Тарас Бульба» М. Гоголь та «Кармелюк» Марко Вовчок, істор. роман «Наливайко» І. Ле. І. п. стали поштовхом до створе­н­ня драм «Сава Чалий» М. Костомаровим та І. Карпенком-Карим; за мотивами І. п. «Ой не ходи, Грицю» написали однойм. драму М. Старицький, повість «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянська, роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко.

Літ.: Ревуцький Д. Українські думи та пісні історичні. Х.; К., 1930; 2001; Українські народні думи та історичні пісні. К., 1955; Березовський І., Родіна М., Хоменко В. Історичні пісні українського народу // Істор. пісні. К., 1961; Соневицький І. Повний збірник пісень Р. Купчинського. Нью-Йорк, 1977; Грица С. Й. Мелос української народної епіки. К., 1979; Погребен­ник Ф. Наша дума, наша пісня. К., 1991; Руснак І. Думи та історичні пісні: Текс­ти та їх інтер­претація. Кр., 1999; Павленко І. Історичні пісні Запорож­жя: регіон. особливості та шляхи роз­витку. З., 2003; Демʼян Г. Українські пов­станські пісні 1940–2000 років: Істор.-фольклорист. дослідж. Л.; К., 2003; Супрун-Яремко Н. Українці Кубані та їх пісні. К., 2005.

С. Й. Грица

Завантажити статтю