Дума

Визначення і загальна характеристика

ДУ́МА — пісен­ний епос українського народу, один з найвидатніших його мистецьких витворів. Змістом Д. є козац. життя, героїчні по­двиги козаків на полі бою, туга в неволі за рідною землею, від­чайдушність у змага­н­нях за волю. Трагедійність по­єд­нано у Д. з пафосом і ліризмом. Д. — мас­штабні твори у 200–300 віршів, які виконують патетич. речитативом у су­проводі кобзи, бандури, ліри. Першими творцями Д. були учасники козац. походів. Із часом творцями й виконавцями стали мандрівні кобзарі та лірники, здебільшого незрячі. Вони обʼ­єд­нувалися в школи, цехи, братства, які мали свою систему на­вча­н­ня (3–6 р.), іспитів-посвят і збереглися до поч. 20 ст. Окрім Д., кобзарі та лірники виконували духовні псалми, канти; їх цінували як просвітителів з народу. Одна з найдавніших згадок про Д. — в «Annales sive De origine et rebus gestis Polonorum et Lituanorum» («Ан­нали, або Походже­н­ня та роз­виток поляків і литовців», Краків, 1587) польс. хроніста С. Сарніцького (про спів елегій. Д. на честь загиблих хоробрих воїнів братів Струсів), а також у письмен­ників М. Кобєрницького, Є. Морштина та ін. Перший ві­домий запис Д. (текст «Козак Голота», виявлений М. Возняком у збірнику Кондрацького від 1693) свідчить про сформованість їх стилю на той час. Генетично Д. повʼязані з билинами київ. циклу, голосіннями, баладами, історичними піснями. Найдавніші ві­домості про мандрів. епіч. спів­ців від­носять до поч. 17 ст. У Д. роз­різняють давніші та новіші нашарува­н­ня. Перші роз­повід­ають про турец.-татар. напади на Україну в 15–16 ст. (зокрема «Козак Голота», «Плач невольників», «Про втечу трьох братів з Азова», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Івась Коновченко», «Федір Без­родний, без­дольний»); новіші — про Визв. війну під проводом Б. Хмельницького («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська пере­мога», «Про Бог­дана Хмельницького та Василя Молдовського», «Про білоцерківський мир та війну з поляками», «Думи про смерть Бог­дана Хмельницького» та ін.). Проміжну верству складають Д. на побут. теми («Фесько Ганджа Андибер», «Проводи козака», «Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат», «Козацьке життя»). Ві­домо бл. 40 сюжетів Д. та понад 300 їх варіантів. Для Д. властивий вільний вірш, який не вкладається у строфи, дієслівна рима, високий стиль поет. вислову, що адаптував і літ. елементи барок. багатоорнаментов. риторики. У спів­дії з муз. речитативом вільний вірш Д. формує тиради, групи тирад (у нар. термінології вони мають назву «уступи»), що залежні від логіч. цезур у поетиці й співі. Для Д. властиві сталі епічні формули. У них важл. типові зачини — «заплачки», для яких характерні поет., зокрема заперечні паралелізми («Не ясний сокіл квилить-проквиляє, То син до отця, до матусі в городи християнські поклон посилає»). Для закінчень Д. характерні формули молитов. «просьбувань» і «славословій»: «Визволь нас, Боже, з тяжкої неволі На святоруський берег, На край веселий, між мир хрещений, в города християнські», «Слава про козаків, бідних невольників Однині до віка, А вам пошли, Боже, здравіє і многая літа». Для епіч. стилю Д., по­значеного драматизмом і ліризмом, властиве орнаментува­н­ня текс­ту градаціями синонімів («зла су­противна хвиля-хвилешна», «без­родний-без­дольний», «кон­ная-конаниця», «піша-пішениця», «плаче-ридає», «грає-ви­граває»), характерні тільки для Д. Таке ж орнаментува­н­ня типове для муз. речитативу Д., який під­силює емоц. виразність поет. текс­ту. Речитатив Д. урізноманітнює інструм. су­провід, інструм. пере­гри поміж уступами в Д. Знакову функцію в Д. ві­ді­грає ладовий модус — дорійський з під­вищеним 4-м ступ., що пере­важає в більшості речитативів. Для Д., як і для епосу загалом, характерне групува­н­ня різних за сюжетами текс­тів навколо сталої мелодич. моделі, сформованої у межах певної кобзар. чи лірниц. школи та в індивід. виконав. практиці конкрет. пред­ставників цих шкіл. Д. та епічне виконавство від­ображають етап індивідуалізації та професіоналізації твор. процесу в фольклорі. Імена уславлених укр. кобзарів І. Стрічки, О. Вересая, А. Шута, М. Кравченка, Г. Гончаренка, Є. Мовчана, лірників І. Скубія, А. Гребеня та ін. можна по­ставити поряд із видат. професіоналами — поетами та музикантами минулого. 9 сюжетів Д. вперше опублікував М. Цертелєв («Опыт со­брания старин­ных малорос­сийских песней», С.-Петербург, 1819); термін Д. в літературу ввів М. Максимович. Значні заслуги в їх збиран­ні та досліджен­ні мали також І. Срезнєвський, П. Лукашевич, М. Костомаров, П. Куліш, А. Метлинський, М. Лисенко, В. Горленко, П. Житецький, М. Сперанський, Ф. Колес­са, Українка Леся, М. Грінченко, К. Грушевська, К. Квітка, В. Харків, Б. Кир­дан, С. Грица, О. Правдюк, В. Кушпета та ін. Д. та кобзар.-лірниц. мистецтво вплинули на всі жанри укр. профес. творчості. Образи й стиль Д. мали роз­виток у літ. творах Т. Шевченка, М. Гоголя, П. Куліша, М. Старицького, М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка, П. Загребельного; в образотвор. мистецтві — у полотнах І. Рєпіна, О. Сластіона, Л. Жемчужникова, І. Їжакевича, М. Дерегуса, М. Самокиша; у музиці — у творчості А. Веделя, М. Лисенка, О. Свєшникова, Г. Хоткевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, М. Скорика, Л. Дичко та ін.

Літ.: Исторические песни малорус­ского народа с обьяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова. К., 1874, Т. 1; 1875, Т. 2; Житецкий П. Мысли о народных малорус­ских думах. К., 1893; Сперанский М. Южнорус­ская песня и современ­ные ее носители (По поводу бандуриста Т. И. Пархоменка). К., 1904; Колес­са Ф. Мелодії українських народних дум. Л., 1910. Сер. 1; 1913. Сер. 2; Квітка К. Професіональні народні спів­ці й музиканти на Україні (Про­грама для досліду їх діяльності та побуту) // Зб. Істор.-філол. від­ділу УАН: Пр. етногр. комісії. К., 1924. Вип. 2, № 13; Грушевська К. Українські народні думи. Х., 1927. Т. 1; 1931. Т. 2; Кир­дан Б. П. Украинские народные думы. Москва, 1962; Його ж. Украинский народный эпос. Москва, 1965; Украинские народные думы. Москва, 1972; Грица С. Мелос української народної епіки. К., 1979; Мишанич С. Один із під­роз­ділів українських народних дум // Зап. НТШ: Пр. Секції етно­графії та фольклористики. Л., 1992. Т. 223; Матяш І. Первісні джерела символіки українського героїчного епосу — дум та історичних пісень // НТЕ. 2004. № 6; Грица С. Біблійні елементи в думах // Там само. 2005. № 5.

С. Й. Грица

Завантажити статтю