Дума
ДУ́МА – пісенний епос українського народу, один з найвидатніших його мистецьких витворів. Змістом Д. є козац. життя, героїчні подвиги козаків на полі бою, туга в неволі за рідною землею, відчайдушність у змаганнях за волю. Трагедійність поєднано у Д. з пафосом і ліризмом. Д. – масштабні твори у 200–300 віршів, які виконують патетич. речитативом у супроводі кобзи, бандури, ліри. Першими творцями Д. були учасники козац. походів. Із часом творцями й виконавцями стали мандрівні кобзарі та лірники, здебільшого незрячі. Вони об’єднувалися в школи, цехи, братства, які мали свою систему навчання (3–6 р.), іспитів-посвят і збереглися до поч. 20 ст. Окрім Д., кобзарі та лірники виконували духовні псалми, канти; їх цінували як просвітителів з народу. Одна з найдавніших згадок про Д. – в «Annales sive De origine et rebus gestis Polonorum et Lituanorum» («Аннали, або Походження та розвиток поляків і литовців», Краків, 1587) польс. хроніста С. Сарніцького (про спів елегій. Д. на честь загиблих хоробрих воїнів братів Струсів), а також у письменників М. Кобєрницького, Є. Морштина та ін. Перший відомий запис Д. (текст «Козак Голота», виявлений М. Возняком у збірнику Кондрацького від 1693) свідчить про сформованість їх стилю на той час. Генетично Д. пов’язані з билинами київ. циклу, голосіннями, баладами, історичними піснями. Найдавніші відомості про мандрів. епіч. співців відносять до поч. 17 ст. У Д. розрізняють давніші та новіші нашарування. Перші розповідають про турец.-татар. напади на Україну в 15–16 ст. (зокрема «Козак Голота», «Плач невольників», «Про втечу трьох братів з Азова», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Івась Коновченко», «Федір Безродний, бездольний»); новіші – про Визв. війну під проводом Б. Хмельницького («Хмельницький і Барабаш», «Корсунська перемога», «Про Богдана Хмельницького та Василя Молдовського», «Про білоцерківський мир та війну з поляками», «Думи про смерть Богдана Хмельницького» та ін.). Проміжну верству складають Д. на побут. теми («Фесько Ганджа Андибер», «Проводи козака», «Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат», «Козацьке життя»). Відомо бл. 40 сюжетів Д. та понад 300 їх варіантів. Для Д. властивий вільний вірш, який не вкладається у строфи, дієслівна рима, високий стиль поет. вислову, що адаптував і літ. елементи барок. багатоорнаментов. риторики. У співдії з муз. речитативом вільний вірш Д. формує тиради, групи тирад (у нар. термінології вони мають назву «уступи»), що залежні від логіч. цезур у поетиці й співі. Для Д. властиві сталі епічні формули. У них важл. типові зачини – «заплачки», для яких характерні поет., зокрема заперечні паралелізми («Не ясний сокіл квилить-проквиляє, То син до отця, до матусі в городи християнські поклон посилає»). Для закінчень Д. характерні формули молитов. «просьбувань» і «славословій»: «Визволь нас, Боже, з тяжкої неволі На святоруський берег, На край веселий, між мир хрещений, в города християнські», «Слава про козаків, бідних невольників Однині до віка, А вам пошли, Боже, здравіє і многая літа». Для епіч. стилю Д., позначеного драматизмом і ліризмом, властиве орнаментування тексту градаціями синонімів («зла супротивна хвиля-хвилешна», «безродний-бездольний», «конная-конаниця», «піша-пішениця», «плаче-ридає», «грає-виграває»), характерні тільки для Д. Таке ж орнаментування типове для муз. речитативу Д., який підсилює емоц. виразність поет. тексту. Речитатив Д. урізноманітнює інструм. супровід, інструм. перегри поміж уступами в Д. Знакову функцію в Д. відіграє ладовий модус – дорійський з підвищеним 4-м ступ., що переважає в більшості речитативів. Для Д., як і для епосу загалом, характерне групування різних за сюжетами текстів навколо сталої мелодич. моделі, сформованої у межах певної кобзар. чи лірниц. школи та в індивід. виконав. практиці конкрет. представників цих шкіл. Д. та епічне виконавство відображають етап індивідуалізації та професіоналізації твор. процесу в фольклорі. Імена уславлених укр. кобзарів І. Стрічки, О. Вересая, А. Шута, М. Кравченка, Г. Гончаренка, Є. Мовчана, лірників І. Скубія, А. Гребеня та ін. можна поставити поряд із видат. професіоналами – поетами та музикантами минулого. 9 сюжетів Д. вперше опублікував М. Цертелєв («Опыт собрания старинных малороссийских песней», С.-Петербург, 1819); термін Д. в літературу ввів М. Максимович. Значні заслуги в їх збиранні та дослідженні мали також І. Срезнєвський, П. Лукашевич, М. Костомаров, П. Куліш, А. Метлинський, М. Лисенко, В. Горленко, П. Житецький, М. Сперанський, Ф. Колесса, Українка Леся, М. Грінченко, К. Грушевська, К. Квітка, В. Харків, Б. Кирдан, С. Грица, О. Правдюк, В. Кушпета та ін. Д. та кобзар.-лірниц. мистецтво вплинули на всі жанри укр. профес. творчості. Образи й стиль Д. мали розвиток у літ. творах Т. Шевченка, М. Гоголя, П. Куліша, М. Старицького, М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка, П. Загребельного; в образотвор. мистецтві – у полотнах І. Рєпіна, О. Сластіона, Л. Жемчужникова, І. Їжакевича, М. Дерегуса, М. Самокиша; у музиці – у творчості А. Веделя, М. Лисенка, О. Свєшникова, Г. Хоткевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, М. Скорика, Л. Дичко та ін.
Літ.: Исторические песни малорусского народа с обьяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова. К., 1874, Т. 1; 1875, Т. 2; Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. К., 1893; Сперанский М. Южнорусская песня и современные ее носители (По поводу бандуриста Т. И. Пархоменка). К., 1904; Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. Л., 1910. Сер. 1; 1913. Сер. 2; Квітка К. Професіональні народні співці й музиканти на Україні (Програма для досліду їх діяльності та побуту) // Зб. Істор.-філол. відділу УАН: Пр. етногр. комісії. К., 1924. Вип. 2, № 13; Грушевська К. Українські народні думи. Х., 1927. Т. 1; 1931. Т. 2; Кирдан Б. П. Украинские народные думы. Москва, 1962; Його ж. Украинский народный эпос. Москва, 1965; Украинские народные думы. Москва, 1972; Грица С. Мелос української народної епіки. К., 1979; Мишанич С. Один із підрозділів українських народних дум // Зап. НТШ: Пр. Секції етнографії та фольклористики. Л., 1992. Т. 223; Матяш І. Первісні джерела символіки українського героїчного епосу – дум та історичних пісень // НТЕ. 2004. № 6; Грица С. Біблійні елементи в думах // Там само. 2005. № 5.
С. Й. Грица
Рекомендована література
- Исторические песни малорусского народа с обьяснениями В. Антоновича и М. Драгоманова. К., 1874, Т. 1;
- 1875, Т. 2;
- Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. К., 1893;
- Сперанский М. Южнорусская песня и современные ее носители (По поводу бандуриста Т. И. Пархоменка). К., 1904;
- Колесса Ф. Мелодії українських народних дум. Л., 1910. Сер. 1;
- 1913. Сер. 2;
- Квітка К. Професіональні народні співці й музиканти на Україні (Програма для досліду їх діяльності та побуту) // Зб. Істор.-філол. відділу УАН: Пр. етногр. комісії. К., 1924. Вип. 2, № 13;
- Грушевська К. Українські народні думи. Х., 1927. Т. 1;
- 1931. Т. 2;
- Кирдан Б. П. Украинские народные думы. Москва, 1962;
- Його ж. Украинский народный эпос. Москва, 1965;
- Украинские народные думы. Москва, 1972;
- Грица С. Мелос української народної епіки. К., 1979;
- Мишанич С. Один із підрозділів українських народних дум // Зап. НТШ: Пр. Секції етнографії та фольклористики. Л., 1992. Т. 223;
- Матяш І. Первісні джерела символіки українського героїчного епосу – дум та історичних пісень // НТЕ. 2004. № 6;
- Грица С. Біблійні елементи в думах // Там само. 2005. № 5.