Історіографія

Визначення і загальна характеристика

ІСТОРІОГРА́ФІЯ (від історія та …графія) — наукова дисципліна, що ви­вчає історію історичної та інших галузей науки. Обʼєктами її дослідж. є процес і етапи роз­витку істор. думки, організац. форми та заг. структура істор.-наук. діяльності (навч. заклади, дослідниц. установи, товариства, центри), формал. (галузі, дисципліни) та неформал. (напрями, школи, групи) ін­ституціоналізація науки, соціокультурні й інтелектуал. перед­умови і фактори наук. роз­витку, теорія та методологія істор. дослідж., стан і пер­спективи роз­робле­н­ня дослідниц. про­блематики, твор. доробок і спадок окремих істориків тощо. Терміном «І.» також по­значають сукупність істор. дослідж. з певної про­блематики, теми чи галузі істор. науки, що мають просторово-хронол. єд­ність та спіл. предмет дослідж.: І. новіт. історії України, церк. І., І. нац. революції та ін. У 17–18 ст. в деяких європ. країнах І. називали офіц. жит­тєпис королів, імператорів, дина­стій або пред­ставників найвищої станової ієрархії, виконаний на замовле­н­ня за каноніч. традиціями спеціально при­знач. особою — історіо­графом. Тривалий час І. ототожнювали лише з власне істор. наукою, однак нині історіогр. дослідж. стали невід­ʼєм. складовою й ін. галузей науки, оскільки будь-які ґрунтовні студії з певної про­блеми потребують за­глибле­н­ня в історію пита­н­ня: ви­вче­н­ня еволюції наук. думки, боротьби різних її напрямів, закономірностей роз­витку тощо. Становле­н­ня І. зумовлене низкою чин­ників сусп. та наук. роз­витку, зокрема знач. на­громадже­н­ням емпірич. ві­домостей і пере­ходом від описової (наратив.), теоцентрич. фіксації істор. досвіду до його теор. осмисле­н­ня та інтер­претації, що мало наслідком секуляризацію істор. знань; під­вищеною увагою до про­блем етнополіт. і держ. ідентичності у період створе­н­ня нац. держав (18–19 ст.), політ. доцільність яких об­ґрунтовували шляхом актуалізації істор. минулого. Роз­різняють І. донаук. (у формі літописів, хронік) і наук. доби. Процес формува­н­ня наук. І. тривав упродовж 1-ї пол. 19 ст. У 19 ст. наук. аналіз стану ви­вче­н­ня певної про­блеми, від­повід. літ-ри, концепцій, гіпотез, під­ходів став неодмін. нормою істор. дослідж., що на поч. 20 ст. при­звело до ви­окремле­н­ня з джерело­знав. і бібліогр. студій історіогр. праць. Протягом 1-ї третини 20 ст. у публікаціях Д. Багалія, М. Грушевського, Д. Дорошенка, В. Ікон­никова та ін. окреслено предмет, функції та зав­да­н­ня І. як галузі укр. істор. науки. Процес ін­ституціоналізації І. завершився у рад. добу на­да­н­ням їй формал. статусу, але подальший роз­виток був викривлений і обмежений ідеол. догматами тоталітар. режиму. В еміграції та у діаспорі укр. І. роз­вивалася в умовах іноетніч. культур. й інтелектуал. середовища на засадах самозбереже­н­ня нац. традицій. Сучасна І. роз­вивається під домінант. впливом студій із науко­знавства, історіософії, культурології, політології, соціології та ін. наук. галузей і дисциплін, що значно роз­ширює предмет І., збагачує її методол. інструментарій, сприяє формуван­ню нового понятій., категоріал. апарату та поширен­ню між­дисциплінар. дослідж. для опрацюва­н­ня історіогр. про­блем.

Літ.: Икон­ников B. C. Опытъ рус­ской исторіо­графіи: В 2 т., 4 кн. К., 1891–92. Т. 1, кн. 1–2; 1908. Т. 2, кн. 1–2; Багалій Д. Нарис української історіо­графії. Т. 1, вип. 1–2. К., 1923–25; Дорошенко Д. Огляд української історіо­графії. Прага, 1923; К., 1996; Андрусяк М. Українська історіо­графія // 3б. Укр. наук. ін­ституту в Америці. Т. 1. Сент-Пол; Прага, 1939; Рубинштейн Н. Л. Рус­ская историо­графия. Москва, 1941; O. Ohloblyn. Ukrainian Historiography 1917–1956 // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U. S. New York, 1957. Vol. 5–6; Марченко M. І. Українська історіо­графія (з давніх часів до середини ХІХ ст.). K., 1959; Крупницький Б. Історіо­знавчі про­блеми історії України: Зб. статей. Мюнхен, 1959; Чубатий М. Українська історична наука: її роз­виток і досягне­н­ня. Філадельфія, 1971; Роз­виток історичної науки на Україні за роки Радянської влади. К., 1973; G. Vernadsky. Russian Historiography: A History. Belmont, 1978; Историо­графия истории Украинской СCP. К., 1986; Сарбей В. Г. Очерки по методологии и историо­графии истории Украины (период капитализма). К., 1989; S. Velychenko. Shaiping Identity in Eastern Europe and Russia Accounts or Ukrainian History, 1914–1991. New York, 1993; Кравченко В. В. Нариси з української історіо­графії епохи національного від­родже­н­ня (друга половина XVІII — середина XIX ст.). Х., 1996; Кондратюк К. Українська історіо­графія ХІХ — початку ХХ століть: основні напрями і концепції. Л., 2002; Сучасна українська історіо­графія: про­блеми методології та термінології: Мат. Всеукр. наук.-метод. семінару (Київ, 17 черв. 2004). К., 2005; Кравченко В. Україна, Імперія, Росія: Ви­брані стат­ті з модер. історії та історіо­графії. К., 2011.

Ю. А. Пінчук

Завантажити статтю