І́ЛИЧ Драґутин (Илић Драгутин; псевдонім — Дороженко; 14. 02. 1858, Белґрад — 01. 03. 1926, там само) — сербський письмен­ник, пере­кладач. На­вчався у Бел­градському університеті (1878–81). У 1880-х роках активно ви­ступав з політичними ста­т­тями й памфлетами, гостро критикував антидемократичну і ав­строфільську політику влади. За­знав пере­слідувань. 1883–1912 — редактор низки часописів. Автор поетичних збірок «Песме» (1884), «Освећено Косово» (1913), поеми «Последњи борац» (1889), історичних драм «Краљ Вукашин» (1882), «За веру и слободу» (1890), романів «Хаџи-Ћера» (1904), «Хаджи-Диша (1908), «Смрт краља Владимира» (1925), белетризованого жит­тєпису Мухам­меда «Последњи пророк» (1896). Пере­клав сербською мовою низку поезій Г. Державіна, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Дж.-Ґ. Байрона, Й.-В. Ґете, Г. Гайне. 1900 пере­бував у Москві, звідки привіз збірку «Кобзар» Т. Шевченка, 1914–19 — в Одесі. Окремі поезії І., зокрема «Коли помру...» (1899), по­значені впливом творчості Т. Шевченка. Пере­клав Шевченків вірш «До Основʼяненка» (під на­звою «Пред освитом» // журнал «Бранково коло», 1896, № 37; перед­рук. у ж. «Коло», 1902), поему «Іван Під­кова» (ж. «Босанска вила», 1890, № 7), здійснив вільний пере­клад поезії «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний...») — під на­звою «Ветру. По­дражавање Шевченку» (там само, 1895, № 20).