ІМУНОГЕНЕ́ТИКА (від імуно… і генетика) — галузь імунології, що ви­вчає генетичні механізми реалізації імун­ної від­повіді, закономірності успадкува­н­ня та мінливості факторів, які становлять основу імунітету і регулюють імун­ну від­повідь. Предметом імуногенетики є генетичні механізми утворе­н­ня специфічних рецепторів імун­ної системи, а також генетична організація системи антигенів головного комплексу гі­стосумісності.

У перших працях з імуногенетики (початок 20 ст.) досліджено групи крові тварин та людини, а також доведено, що рівень чутливості різних видів організмів та окремих особин до дії токсинів і сприйнятливості до інфекцій є спадковою ознакою. Значний про­грес у роз­витку імуногенетики повʼязаний із залуче­н­ням до імунологічних досліджень інбредних ліній тварин (абсолютно однакових генетично) та від­кри­т­тям системи генів головного комплексу гі­стосумісності, які кодують антигени гі­стосумісності та регулюють імун­ну від­повідь. Антигени гі­стосумісності поділяють на 3 класи: антигени 1-го класу від­повід­ають за противірусний імун­ний на­гляд, 2-го класу — регулюють імун­ні реакції на протеїнові антигени, 3-го класу — є допоміжними молекулами у різних імунологічних реакціях. Антигени гі­стосумісності 1-го і 2-го класів створюють мозаїку на поверх­ні клітин живого організму, яка є причиною імунологічної несумісності при транс­плантаціях органів і тканин. Чутливість людини до багатьох хвороб (множин­ний склероз, ревматоїдний артрит, діабет тощо) залежить від певних алелей (різних форм одного гена) генів гі­стосумісності. Ефективність роз­пі­знава­н­ня чужорідних антигенів імун­ною системою певного організму також ви­значає структурна організація протеїнових продуктів його генів гі­стосумісності. Імуногенетика ви­вчає механізми імун­ного роз­пі­знава­н­ня чужорідних для організму молекул. До структур, що роз­пі­знають «чуже», належать імуно­глобулінові рецептори В-лімфоцитів (антитіла), а також рецептори Т-лімфоцитів. Генетичні механізми формува­н­ня різноманітності антитіл (або рецепторів В-клітин) та рецепторів Т-клітин необхідні для створе­н­ня великої кількості рецепторів різної специфічності, за допомогою яких імун­на система могла б роз­пі­знавати будь-який антиген, що потенційно може потрапити до організму. Ці механізми спільні для обох типів антиген-роз­пі­знавальних структур — в їхній основі лежить процес соматичної рекомбінації, внаслідок якого обʼ­єд­нуються різні фрагменти генів, що кодують варіабельні V і кон­стантні С частини рецепторів, з утворе­н­ням повнорозмірних генів. Додаткове різномані­т­тя також вносять унікальні для імун­ної системи механізми соматичних гіпермутацій імуно­глобулінових генів. Імуногенетика ви­вчає також чин­ники, що забезпечують взаємодію імунокомпетентних клітин під час формува­н­ня імун­ної від­повіді, та спадкові поруше­н­ня імун­ної системи. Дослідже­н­ня в галузі імуногенетики мають важливе значе­н­ня для транс­плантології, транс­фузіології, клінічної імунології (див. Імунопатологія), а також для селекційної справи у тварин­ництві.