ІВА́КІН Юрій Олексі­йович (24. 12. 1916 (06. 01. 1917), м. Катеринослав, нині Дні­пропетровськ — 07. 03. 1983, Київ) — літературо­знавець, письмен­ник. Син Олексія, батько Гліба Івакіних. Доктор філологічних наук (1962). Член СПУ (1967). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закін. Київський університет (1940). Викладав у Станіслав. учит. ін­ституті (нині Івано-Франківськ); від 1950 — в Ін­ституті літ-ри АН УРСР (Київ): від 1956 — старший науковий спів­робітник Досліджував творчість Т. Шевченка, брав участь у текс­тол. під­готовці академ. ви­дань його творів у 10-ти (т. 6, 1957) і 6-ти (т. 2 і 5, 1963–64) томах, «Шевченківського словника» (у 2-х т., 1976–77; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1980). Як сатирик від 1947 друкувався у ж. «Перець». Автор зб. «Парнаський цирульник» (1970), «Пародії» (1971), «Книжка пародій», «Пере­сміхи» (обидві — 1973), «Гіперболи» (1975; болгар. мовою — Софія, 1983), «Від великого до смішного» (1979), «Залп» (1982), «Гумор і сатира» (1986; усі — Київ), у яких пародіював літераторів та критиків, порушуючи актуал. про­блеми літ. життя. Зібрав одну з кращих в Україні колекцій укр. та рос. авангард. живопису поч. 20 ст.