ІВА́КІН Юрій Олексі­йович (24. 12. 1916 (06. 01. 1917), м. Катеринослав, нині Дні­пропетровськ — 07. 03. 1983, Київ) — літературо­знавець, письмен­ник. Син Олексія, батько Гліба Івакіних. Доктор філологічних наук (1962). Член СПУ (1967). Учасник Другої світової війни. Бо­йові нагороди. Закінчив Київський університет (1940). Викладав у Станіславському вчительському ін­ституті (нині Івано-Франківськ); від 1950 — в Ін­ституті літератури АН УРСР (Київ): від 1956 — старший науковий спів­робітник Досліджував творчість Т. Шевченка, брав участь у текс­тологічній під­готовці академічних ви­дань його творів у 10-ти (т. 6, 1957) і 6-ти (т. 2 і 5, 1963–64) томах, «Шевченківського словника» (у 2-х т., 1976–77; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1980). Як сатирик від 1947 друкувався у журналі «Перець». Автор збірки «Парнаський цирульник» (1970), «Пародії» (1971), «Книжка пародій», «Пере­сміхи» (обидві — 1973), «Гіперболи» (1975; болгарською мовою — Софія, 1983), «Від великого до смішного» (1979), «Залп» (1982), «Гумор і сатира» (1986; усі — Київ), у яких пародіював літераторів та критиків, порушуючи актуальні про­блеми літературного життя. Зібрав одну з кращих в Україні колекцій українського та російського авангардного живопису початку 20 ст.