ЗАЛИ́ГІН Сергій Па­влович (Залыгин Сергей Па­влович; 23. 11(06. 12). 1913, с. Дурасовка, нині Башкорто­стан, РФ — 19. 04. 2000, Москва) — російський прозаїк, гідролог. Член СП РФ (1949). Кандидат технічних наук (1978), академік РАН (1991). Державна премія СРСР (1968). Закін. Омський с.-г. ін­ститут (РФ, 1939), де 1946–55 очолював каф. с.-г. меліорації. 1955–64 — старший науковий спів­робітник Зх.-Сибір. філії АН СРСР. Від 1970 — у Москві: викл. Літ. ін­ституту, секр. правлінь СП СРСР і РФ. У творчості порушував про­блеми взаємодії людини й природи, науки та су­спільства, людського щастя, дружби, любові, гуманізму. Вважав, що саме свідки змін і подій, які від­булися після більшов. пере­вороту 1917, повин­ні пере­осмислити їх істор. значе­н­ня і сказати про висновки. Так, у романах «Соленая Падь» (1967), «Комис­сия» (1975) і «После бури» (1988) зобразив хроніку життя сибір. селян, котрі протистояли брато­вбивчій війні та необдуманим радикал. змінам. Як гол. ред. ж. «Новый мир» (1986–98) З. опублікував романи «Архипелаг ГУЛАГ» О. Солженіцина, «Доктор Живаго» Б. Пастернака, а також низку статей на екол. теми, зокрема й про аварію на ЧАЕС. Автор зб. літ.-крит. ст. «О ненаписан­ных рас­сказах» (1961), «Собеседования» (1982), есе про А. Чехова «Мой поэт» (1969), статей про О. Пушкіна, М. Гоголя, В. Шукшина, О. Солженіцина, Д. Лихачова. Упорядник зб. пере­кладів українською мовою «Російське радянське оповіда­н­ня». Окремі твори З. українською мовою пере­клали Д. Бобир, Г. Кулінич, Н. Лісовенко, С. Нікіташенко, В. Крикуненко, В. Бородін.