ІВА́НОВ Всеволод Вʼячеславович (Иванов Всеволод Вячеславович; 12(24). 02. 1895, с. Лебяже, нині аул Акку Павлодарської обл., Казах­стан — 15. 08. 1963, Москва) — російський прозаїк, драматург. Учасник бо­йових дій 1918–20 у складі Червоної армії. Від 1921 — у Петро­граді (нині С.-Петербург), де при­єд­нався до літературної групи «Серапіонові брати» та на­вчався у студії Будинку мистецтв на курсі Є. Замятіна. Від 1924 — у Москві. Більшість творів І. присвячені подіям після більшовицького пере­вороту 1917 у Сибіру та сповнені революційної романтики, натуралізмом і містицизмом. У 2-й пол. 20-х рр. патетика й романтична під­несеність оповіді по­ступилися реалістичній манері письма (повість «Хабу», 1925; зб. «Экзотические рас­сказы», 1925; «Тайное тайных», 1927). У романах «Похождения факира» (1934–35) та «Мы идем в Индию» (1956) по­дано широку картину дореволюційного життя й побуту Сибіру і Казах­стану. Роман «Ужинский Кремль» (1929–32), в якому у ґротескному плані зображено звичаї провінційного містечка періоду НЕПу й кін. 20-х рр., за життя І. не опублікований. Роман «У» (1931–33) складають 2 сюжетні лінії: утопічна про будівництво на Уралі заводу з пере­творе­н­ня «поганого» людського матеріалу (злодіїв, убивць, шахраїв) на провід­ників нового су­спільства та про пошуки корони американського імператора. Історично-революційну тему, зокрема боротьбу за встановле­н­ня радянської влади в Україні, від­творено у романі «Пархоменко» (1939; 2-а ред. 1951), за яким на Київській кіностудії художніх фільмів знято художній фільм «Олександр Пархоменко» (1942, реж. Л. Луков). У роки 2-ї світової війни був військовим кореспондентом, ви­ступав з публіцистичними ста­т­тями і нарисами. Написав роман «При взятии Берлина» (1946), цикл фантастичних оповідань «Медная лампа», «Сизиф, сын Эола», повість «Ага­сфер» (усі опубліковані 1963–65). Тему вірності митця високим ідеалам роз­робляв у романах «Вулкан» (1940), «Эдес­ская святыня» (1946; обидва опубліковані 1965). І. часто від­відував Україну, де ставили його пʼєси «Бронепо­їзд 14-69» (створена 1927 на основі одно­ймен­ної повісті, уві­йшла до класичного репертуару радянських театрів, зокрема й у режисурі Г. Юри, «Березіль», Харків, 1928), «Пархоменко» (за одно­ймен­ним романом; Донецький український музично-драматичний театр ім. Артема, 1940) та ін. М. Бажан присвятив І., з котрим товаришував, вірш «Шипшини білий цвіт» (1980). Окремі твори І. українською мовою пере­клали І. Сенченко, Ф. Федорців та ін.