КРИМСЬКОТА́ТАРСЬКА МУ́ЗИКА Музика кримських татар витоками сягає часів Кримського ханства. Тогочасна К. м. роз­вивалася у кількох напрямках, від­мін­них за етикетом, жанровими і формальними особливостями: світська за змістом класична (придворна), релігійно-суфійська (у мечетях, медресе та суфійських монастирях), ашикська (творчість народних виконавців — аши­ків), військово-похідна (мехтер му­зикаси), театральна (у ви­ставах театрів ляльок «Къокъла» і тіней «Къарагоз»).

Класична інструментальна К. м. існує у двох формах — пешрев та саз семаїсі. Перша є частиною крупної циклічної форми традиційної тюркської вокально-інструментальної музики — фасил (виконують на початку циклу). За формою пешрев нагадує рон­до і складається з епізодів — хане (пере­важно з чотирьох), після кожного з яких звучить теслім чи мюлязіме (виконує функцію рефрена). Окрема група — пешреви Карабатак; побудовано за формулою «пита­н­ня–відповідь», де інструментальне соло батак проти­ставлено ансамблю, що звучить в унісон (берабер — разом).

Назви пешревів повʼязані з ладами тюркської музики й часто від­ображають гео­графію (Шираз, Ірак, Ніхавенд тощо), образні уявле­н­ня (Раст — прямий, правильний; Ґюлі­стан — квітник тро­янд), реальні історичні події (на­приклад, завоюва­н­ня 1595 Белґрада турецькими і кримськотатарськими військами). Для традиційної класичної музики країн Сходу характерні остинатні метроритмічні формули — усулі у виконан­ні ударних інструментів (деф, нагора, даре, думбелек тощо). У пешревах використовують усулі з по­стійними та змін­ними метрами, які обʼ­єд­нують у великі цикли (24, 32, 48 та більше долей), називають хафіф (легкий) і сакіль (важкий).

Саз семаїсі також складається з чотирьох хане й тесліма; основна від­мін­ність від пешрева — обо­вʼязковий су­провід перших трьох хане й тесліма усулем аксак се­маї й вільне щодо метроритму і темпу четверте хане, що су­проводжують усулями семаї, юрюк семаї, деврі хінді. У деяких саз семаїсі функцію тесліма виконує перше хане, тоді їх кількість скорочують до трьох. Ритмофор­мули усулі поділяють на прості і складні. Метроритмічну осно­ву про­стих складають роз­міри 2/8, 2/4, 3/8, 3/4, а складних — по­єд­на­н­ня кількох простих. У К. м. тон ділять на 9 частин (комм).

К. м. релігійного напрямку суто вокаль­на, пред­ставлена пісне­співами іляхи. У сфері релігійних мусульманських обрядів використовують три її різновиди: речитація Корану, заклики муедзинів — езан та дав­ній культовий обряд — зікр. Пісне­співи іляхи — пісні плакальниць, жреців-аскетів, місіонерів та па­ломників, які прославляли верховне божество. За характером викона­н­ня іляхи поділяють на два види: хорові (в унісон) — іляхи тевхіди та сольні — іляхи вакуфи. Іляхи тевхіди виконують гру­пи людей, основна частина яких під­­­співує рефрен чи су­проводжує спів вигуками «гъу, хай» (цим зу­мовлено чіткий, одномірний ритм). Іляхи вакуфи виконують соло, оскільки їхня інтонаційна орнаментика складніша, а метроритміка вільна.

Музичний фольклор кримських татар — са­мобутня гілка культури тюркомовних народів. У К. м. роз­різняють два стилі фольклору — степовий та гірський. Пісням степових татар (йир) притаман­ні від­носна простота й лаконічність мелодики, діатонізм, сувора манера викона­н­ня. Характерні для гірських і пів­ден­н­обережних татар піс­ні (тюркю) вирізняються орнаментованою роз­винутою мелодикою, хроматизованою ладовою основою, емоційною насиченістю. Ладовий музичний фольклор кримських татар різноманітний: для йир характерна діатонічність, у тюркю пере­важають лади зі збільшеною секундою. Діапазон мелодій ран­нього походже­н­ня не пере­вищує октави, пізнішого — досягає 1,5 октави. Крім мажору й мінору, часто зу­стрічаються дорійські, фриґійські, міксолідійські, давньо­грецькі лади; пентатоніки у К. м. немає. У значній кількості пісень наявний інструментальний вступ, витриманий у характері пісні (виконують повним складом ансамблю: скрип­ка, кларнет, труба, бубон). Метроритмічна сторона різноманітна. Народні пісні кримських татар одноголо­сі, але при унісон­ній грі інструментального ансамблю зʼявляються риси ге­терофонії.

Кримська народна музика має багато своє­рідних жанрів і форм: йир, тюр­кю, де­стан, такмак, беїт, чин, мане, макам, іляї та ін. Де­стан — епічна оповідь, побудована на чергуван­ні роз­мовного текс­ту з речитативним ухилом і музичних фрагмент­ів; виконують ашиклар (ашуги). Такмак — коротка швидка пісня, приповід­ка речитативного характеру. Як правило, це веселі, жит­тєрадісні куплети типу коломи­йок або частівок із танцювальним ритмом і чіткою ударною римою; бувають і сумного, трагічного змісту. Беїт — різновид речитативних пісень жителів степових ра­йонів Криму сатиричного чи гумористичного характеру. Чин — пісня ім­провізованого характеру типу час­тівок із короткою мелодією (на 8 тактів), невеликим діапазоном, помірним чи повільним темпом; ви­конують під час своєрідних індивідуальних чи групових пісен­них змагань між юнаками й дівчатами. Мане — лірична пісня, була поширена в прибережних і гірському ра­йонах Кри­му; виконували хором, одночасно танцюючи як хоран. Макам — вокально-інструментальна ім­провізаційна пʼєса з ознаками сюїти, притаман­на мешканцям гірського й пів­ден­н­обережного ра­йонів Криму. Іляї — релігійний пісне­спів по­вчального характеру, що виконують на­прикінці молитви.

Народну інструментальну музику кримських татар поділяють на кілька видів. Той мерасімі авалари — інструментальні пʼє­си, що виконують під час весі­л­ля; найпоширенішою є циклічна форма таксім (прелюдія) — пешраф (ін­термецо), де першу виконують скрипкою соло у вільній манері з точно від­шліфованою мелодією, інші інструменти під­тримують її на тоніці; контрастну до неї пеш­раф виконують усім складом ансамблю в середньому чи швидкому темпах. Долулар — застольні інструментальні мелодії на весіл­лі; виконують усім складом ансамблю. Агир авалар — повільні танці, кайтармалар — швидкі танці (хайтарми). Чешит оюн авалари — різні танцювальні мелодії (хороводні, пастушачі на­грава­н­ня тощо). Кьо­нушма ве еглендже авалари — роз­важальні мелодії. Поширеною є група інструментальних варіантів народних пісень для різних інструментів і ансамблів. Видатними народними виконавцями були кларнетисти І. Меджит, М. Абібул­лаєв, скрипалі-спів­аки А. Меджит, Е. Німетул­лаєв, трубач Ч. Ібриш.

Національна музична культура кримських татар дуже різноманітна. Серед старовин­них музичних інструментів кримських татар у групі духових — зурна, тулуп-зурна (дуда, сопілка, волинка — хутра для нього виготовляли з овечої і козячої шкір), кʼавал чи хавал (свисткова дудка), кʼамиш-кʼавал — дудка з оче­рету; струн­них — сантр (рід цим­балів), саз (щипковий), кеманче (смичковий). У східній музиці важливе місце за­ймають ударні інструменти. Кримські татари викори­стовують: чубук давул (великий барабан) — лівою рукою бʼють тонкою тростиною, а правою — калаталом; давул (барабан) — лівою — тарілку (мідну), правою — калаталом; дарі — дойра; думбелек — парні литаври (як два горщики різних роз­мірів, на них натягнуто шкірні мем­брани, гра­ють деревʼяними паличками). З часом одні інструменти ставали більш поширеними, інші забувалися, тому змінювалися скла­ди весільних ансамблів, характер і звуча­н­ня музики. Сучасні тенденції внесли зміни в музику, вона дещо втратила національний колорит і витонченість, характерні особливості народної музики. Але нові склади більш гармонійно звучали, тому почало роз­виватися багатоголос­ся. Колективи використовували на весі­л­лях сучасні стандартні для всіх інструменти. Знавців старої музики і музичних інструментів кримських татар залишилося небагато.

Кримські татари славляться народними танцями, для яких характерні величність, граційність та ритмічність. Зберігаючи національні тради­ції, народний кримськотатарський танець по­стійно роз­вивається. Ім­прові­зації, притаман­ні усім видам народного танцю, не є довільними змінами традиційних загально­прийнятих рухів, а повʼязані з їхнім новим по­єд­на­н­ням і виразністю викона­н­ня. У скарбниці кримськотатарської хорео­графічної спадщини є група танців («Агъыр ава ве хайтарма», «Хоран», «Чобан оюны», «Явлукъ ава­сы», «Тым-тым», «Эмир-дже­лял», «Джыйын», «Богдай хайтар­масы» та ін.), збережених завдяки багатолітній творчості обдарованих май­ст­рів-професіоналів (У. Бак­кал, А. Джемільов, Х. Емір-Заде, Е. Алі­мов, Р. Асанов, Р. Бак­кал, Р. Газієв, Ш. Мамутов, С. Челебієва, А. Чолакова, Н. Шабанов та ін.). Народні танці давніх часів не ді­йшли до нас у первісному ви­гляді, з роками їх змінювали, деякі з них зникли.

Характерні особливості танцювальних рухів кримськотатарських танців: у жінок — стрункий корпус, руки роз­криті в сторони трохи нижче плечей, лікті напів­зігнуті; хвиле­подібні рухи рук справа наліво, кругові рухи кистей, дрібні рухи плечей уверх–униз, основний рух ніг — змін­ний крок на пальцях; у чоловіків — під­тягнутий граціозний корпус, руки роз­криті в сторони вище пліч, лікті напів­зігнуті, зі­брані у кулаки долоні повільно обертають рухами від себе; основний рух ніг — змін­ний крок; рухи плечей уверх–униз, уперед–назад. Най­популярніший кримськотатарський танець — «Агъыр ава ве хайтарма», де втілено образ простої людини, шляхетність та гідність якої виражаються у строгих стри­маних рухах. «Хайтарма» — темпераментний, стрімкий танець, який найчастіше виконують на весі­л­лях. Танці су­проводжують усе весі­л­ля: танцюють родичі, друзі, свати і прощаючись в остан­ній раз танцюють з ними молоді. У парному танці дівчина ніби приваблює партнера граціозними та кокетливими рухами, а він намагається під­корити її від­важністю та завзя­т­тям, тому танець від­різняється виразністю жестів. Серед популярних танців — «Хоран». Майже у всіх народів Сере­д­зем­номорʼя, Балканського пів­острова, Кавказу побутує спільний круговий танець, який називають по-різному, зокрема в українців — «Аркан» (гуцульський чоловічий танок).

Тримаючи один одного за плечі, танцюючі рухаються по колу, уособлюючи сон­це, оскільки танцювальне коло — центр світу. Давні витоки танцю виконували календарно-обрядові функції. Чоловічі танці втілюють образ статного, гордовитого кримського та­тарина — людини гір, степів, лісів. Шляхетна по­става — характерна риса, що від­ображає природ­ню простоту. Чоловічі танці — від­го­мін військових бо­йових танців, участь у яких означала згоду на похід чи полюва­н­ня. Нині культові та військові танці втратили первісне значе­н­ня й пере­творилися на звичайні побутові. Танці кримських татар дещо схожі на танці деяких народів: через широкий взаємо­вплив простежуються анало­гії між танцювальною творчістю народів Кавказу, греків, болгар, ґаґаузів, турків та ін.

У музичному фольклорі простежується давня культурна взаємодія крим­ськотатарських і українських народів. Поши­рені свого часу саме в степових ра­йонах Криму й ра­йонах українсько-крим­сько­татарського по­гранич­чя поетичні, епічні оповіді кримських татар («Чора-батир», «Едіге») образним ладом і ри­тмомелодикою (по­єд­на­н­ня епічної під­несеності з драматичною екс­пресивністю й ліричною проникливістю, роз­логість, речитативність, наскрізне, часто дієслівне римува­н­ня) близькі до українських дум. Не­зважаючи на виразність східної ритміко-мелодичної основи пере­важної більшості кримськотатарських народних пісень, багато спільних ознак з українськими спо­стерігається в ліричних піснях (широке зверне­н­ня до поетичного паралелізму, пере­важа­н­ня лагідної мелодійності, по­єд­на­н­ня ліризму й гумору). Про ладове багатство кримськотатарської пісні писали К. Квітка, кримськотатарські дослідники Я. Шерфедінов, М. Веліджанов та ін. Серед перших збирачів кримськотатарських народних пісень — фольклорист О. Олесницький. У збірнику «Песни крымских турок» (Москва, 1910) подав жанрово-тематичну класифікацію та характеристику пісень кримського Пів­ден­н­обереж­жя. 1930–32 у греко-татарських селах Приазовʼя кримськотатарські пісні записував на фоно­граф М. Гайдай (від­значив їхні музичні особливості, зокрема пере­вагу діатонічного ладового стилю).

Кримськотатарські музичні реалії ві­діграли помітну роль у художньому світі кримської прози М. Коцюбинського: в новелі «На камені» (1902) важливою є сугестивна сила монотон­ності звуків народного музичного інструмента зурни, на якій грає персонаж; в оповідан­ні «Під мінаретами» (1904) йдеться про іляхи — церковні співи та виняткову впливовість, екс­пресивність спі­вочих засобів під час релігійної від­прави мусульманських дервішів.

Формува­н­ня професійного мистецтва кримських татар роз­почалося у 1920-х роках. Серед перших музикантів, які здобули вищу музичну освіту, — Я. Шерфедінов (у Москві), А. Рефатов (у Баку; основоположник кримськотатарської професійної музики, автор перших збірника народної музики та кримськотатарської опери «Чора Батир»), середню — І. Бахшиш, А. Каврі (у Сімферополі). На сучасному етапі К. м. пред­ставляють композитори Е. Емір, Дж. Кариков, Е. Налбандов, М. Халітова та ін. Вони творчо пере­осмислюють фольклорний мелос.

Від 1990-х років Кримське від­діле­н­ня НСКУ поповнилося пред­ставниками К. м., які беруть активну участь у музичному житті Криму й усієї України. До національних традицій, по­вʼязаних з орієнтальною колористикою, звертається Е. Емір. До сучасних інтер­претацій кримськотатарського і українського музичного фольклору вда­ється Р. Рамазанов (його інструментальна пʼєса для 2-х скрипок, фагота та фортепіано побудована на інтонаціях української щедрівки «Щедрик»). На вірші українських поетів пишуть пісні Е. Асанов, С. Кокура, У. Кінжекаєва та ін. Важливий внесок у роз­виток кримсько­татарського та українського музичного мистецтва зробив А. Караманов (увертюра «Кримська», містерія «Херсонес»), М. Халітова («Атта евлер базар бутун» для хору на вірші І. Абдурамана, для голосу з фор­тепіано «Зу­стріч з Коктебелем» на слова Г. Печаткіної, «Кезлевим» на слова I. Абдурамана, «Сельбілер» на слова Ю. Кандима). 2002 у Кримськотатарському музично-драматичному театрі (Сімферополь) від­булася премʼєра ви­стави «Лісова пісня» Лесі Українки (пере­клад Ю. Кандима), у якій режисер-по­становник А. Сеїтаблаєв викори­став крим­ськотатарські фольклорні танцювальні ме­лодії, елементи народної обрядово­сті. Елементи кримськотатарського та українського фольклору активно залучає для джазових ім­провізацій гі­тарист Е. Ізмайлов. Кримськотатарська поезія привертає увагу українських композиторів.

Кримськотатарська музична естрада плід­но роз­вивається від початку 1990-х років. Реалізуються й поширюються завдяки радіо й телебачен­ню нові мистецькі проекти з участю композиторів-виконавців Ф. Алієва, С. Кокури та ін. 1993 створено перший кримськотатарський Театр естради Зареми-ханум. 1996 С. Мамбетов започаткував теле­проект «Шеляле», що від­­кри­ває нові кримськотатарські естрад­ні зірки, серед яких У. та З. Кенжикаєві, М. Фітаров, С. Джа­ма­ладінова (Джамала), Е. Абла­єва. Нового імпульсу для роз­витку естради надає діяльність продю­серського центру «Крим Медіа Арт Про­дакшн», який організовує в Криму Між­народний фестиваль Східний базар (Ґран-Прі 2013 одержала Ф. Ібра­гімова), проводить від­біркові тури Між­народного пісен­ного конкурсу «Tǖrk­visyon».