ЕТНО­ГРАФІ́ЧНА КОМІ́СІЯ ВУАН Засн. у травні 1921 як секція (голова В.-С. Клінґер), у червні обʼ­єд­нана з Е. К. УНТ у Києві, від 1922 — Етногр.-фольклорна Комісія при ВУАН. Голова — А. Лобода; секр. — А. Онищук, від 1924 — В. Петров. При Е. К. існували Кабінет муз. етно­графії (створ. 1922, кер. К. Квітка), Кабінет моногр. ви­вче­н­ня села (засн. 1929, кер. В. Петров), Кабінет нац. меншостей (від 1929, кер. Є. Рихлік). Е. К. встановила й під­тримувала звʼязки з крає­знав. закладами Житомира, Чернігова, Полтави. У складі Е. К. — понад 30 чл., мережа по­стій. кореспондентів, кілька тис. збирачів. В Е. К. працювали Л. За­глада, Олена Пчілка, В. Білий, Є. Кагаров, С. Терещенко, К. Копержинський, В. Щепотьєв, М. Гайдай, М. Левченко, В. Білецька, В. Кравченко та ін. Ініціювала створе­н­ня низки етногр. і крає­знав. осередків для збира­н­ня матеріалів на місцях. Видавала праці з найменш досліджених питань етно­графії (жести, міміка, початк. писемність, дит. мова тощо), «Етно­графічний вісник» і «Бюлетень Етно­графічної Комісії ВУАН» (1926–30, № 1–16), у якому друкували про­грами для збору етногр. матеріалу, плани засі­дань та обговоре­н­ня доповід­ей. На­прикінці 1920-х рр. ви­вчала історію ф-к, заводів, робітн. побут; опублікувала роз­відку «Українські цигани» (1931). Завдяки Е. К. ви­вче­н­ня етно­графії та фольклористики було по­ставлено на наук. основу, роз­роблено роз­горнуту про­граму проведе­н­ня наук. дослідж. 1931 набула статусу установи етногр. циклу Соц.-екон. від­ділу ВУАН. 1932 діяльність керівництва Е. К. була кваліфікована як «ворожа пролетаріатові й реакційна», а на­ступ. року Е. К. разом з ін. етногр. та археол. закладами пере­творена на Спілку ін­ституцій матеріал. культури; у лютому 1934 реорганізована в Ін­ститут історії матеріал. культури ВУАН (згодом АН УРСР; нині Ін­ститут археології НАНУ, Київ).