Е́КО Умберто (Eco Umberto; 05. 01. 1932, містечко Алес­сандрія, Італія — 19. 02. 2016, м. Мілан, Італія) — італійський письмен­ник, філософ, медієвіст. Закін. Турин. університет (Італія, 1954; д-р філософії 1956), де й викладав до 1964. Від 1975 — у Болон. університеті (Італія): проф. семіотики, від 2007 — почес. проф. Наукові праці присвяч. пита­н­ням середньовіч. естетики та семіотики, зокрема щодо особливостей сприйня­т­тя й інтер­претації читачем автор. текс­ту. Так, у кн. «Opera aperta» («Від­критий твір», 1962) висловив думку про те, що мист. твір є не лише результатом, а й процесом від­творе­н­ня актуал. реальності, і від­критий для всіх можл. доповнень, що перед­бачає його необмеж. формал. еволюцію. Аналізу складових елементів масової культури присвяч. наук.-популяр. праці «Apocalittici e integrati» («Апокаліптики та інтегровані», 1964) та «Il superuomo di massa» («Масовий супермен», 1976). Теор. міркува­н­ня з семіотики виклав у кн. «La struttura assente» («Від­сутня структура», 1968), яку згодом пере­писав і пере­видав під на­звою «Trattato di semiotica generale» («Трактат про загальну семіотику», 1975). У кн. «Lector in fabula» («Читець у фабулі», 1979) сформулював осн. тезу постмодерніст. естетики: текст твориться як автором, так і читачем. Продовже­н­ням наук. пошуків, своєрід. екс­периментом, постмодерніст. грою з читачем є творчість Е., сповнена фантаст. і містич. елементами: романи «Il nome della rosa» («Імʼя рози», 1980), «Il pendolo di Foucault» («Маятник Фуко», 1988), «Lʼisola del giorno prima» («Острів напередодні», 1994), «Baudolino» («Баудоліно», 2000), «La misteriosa fiamma della regina Loana» («Таємничий пломінь королеви Лоани», 2004). Праці й твори Е. пере­кладено багатьма мовами світу. Укр. мовою романи «Маятник Фуко» (Л., 1998), «Імʼя рози» (2006; 2007) та «Бавдоліно» (2009; усі — Харків) ви­йшли у пере­кладі М. Прокопович.