Розмір шрифту

A

Економіка праці

ЕКОНО́МІКА ПРА́ЦІ — роз­діл економічної науки, що ви­вчає про­блеми праці та трудової діяльності людей. Е. п. роз­вивалася паралельно у рад. наук. школі та зх., що зумовило від­мін­ності у предметі дослідже­н­ня. У капіталіст. країнах вона певною мірою зводилася до ви­вче­н­ня про­блем ринку праці, кривих попиту та пропозиції, зайнятості й без­робі­т­тя і впливу цих процесів на заробітну плату. Такий під­хід викладений у праці «Modern Labor Economics: Theory and Public policy» (1982; рос. перекл. — «Современ­ная экономика труда. Теория и государствен­ная политика», Москва, 1996) Р. Еренберґа та Р. Сміта, які вважають, що Е. п. — дослідж. функціонува­н­ня та результатів ринку в сфері праці. На їхній по­гляд, необхідно зосередитися на ви­вчен­ні поведінки роботодавців і робітників у від­повідь на дію заг. стимулів у ви­гляді заробіт. плати, цін, прибутків та негрош. факторів у галузі труд. взаємовід­носин. Іноді науковці обмежуються до­статньо вузьким трактува­н­ням Е. п., що не охоплює всієї різноманітності соц.-екон. про­блем праці. Так, її роз­глядають як самост. роз­діл екон. теорії, що ви­вчає функціонува­н­ня специфіч. ринку, де в якості товару ви­ступає робоча сила. Більш повним є ви­значе­н­ня Е. п. як галузі екон. науки, що ви­вчає закономірності та способи рац. формува­н­ня, викори­ста­н­ня, від­творе­н­ня й роз­витку гол. вироб. сили су­спільства — людського ресурсу, організації та стимулюва­н­ня ефектив. труд. діяльності працюючих для макс. задоволе­н­ня їх матеріал. і духов. потреб. Таким чином, предмет Е. п. — праця як цілеспрямов. діяльність людини, що завжди є взаємодією між людиною і природою та від­ноше­н­нями між людьми у процесі й з приводу виробництва. У процесі праці від­буваються вдосконале­н­ня труд. навичок і досвіду, під­вище­н­ня рівня емпірич. і наук. знань, покраще­н­ня засобів праці, роз­виток соц.-труд. від­носин (зро­стає здатність людини створювати різноманітні матеріал. та духовні блага).

Протягом тривалого періоду істор. роз­витку людства та його труд. діяльності про­блеми рац. організації праці та упр. людськими ресурсами не мали належ. наук. об­ґрунтува­н­ня, проте про­блеми природи і принципів ефектив. упр. працею були предметом дослідж. багатьох вчених. Пред­ставники марксизму роз­винули труд. теорію вартості, згідно з якою від­булася персоніфікація всієї системи соц.-екон. від­носин; створили галерею екон. типів: капіталіста, дрібного виробника, на­йманого працівника. На поч. 20 ст. виникла школа наук. упр., або наук. організації праці, осн. положе­н­ня якої викладені в роботах Ф. Тейлора. Пред­ставники цієї школи шукали шляхи індивід. роз­витку працівників через зниже­н­ня рівня втомлюваності, наук. від­бір для роботи за певним фахом; ви­вчали можливості забезпече­н­ня від­повід­ності здібностей людей і вимог робочого місця; вдосконалювали систему стимулюва­н­ня праці. У їхніх дослідж. наголошено на провід. ролі людського фактора у промисловості й висловлене пере­кона­н­ня у тому, що працівнику повин­на бути на­дана можливість зна­йти в своїй праці не лише джерело існува­н­ня, але й задоволе­н­ня. А. Фа­йоль ви­окремив осн. принципи упр. персоналом: винагорода, справедливість, по­стійність складу, під­порядкува­н­ня частк. інтересів заг., єд­ність. Ф. і Л. Ґілбрети за­ймалися пере­важно пита­н­нями ви­вче­н­ня фіз. роботи у вироб. процесах та досліджували можливості нарощува­н­ня вип. продукції за рахунок ефективнішого викона­н­ня операцій ручної праці без збільше­н­ня зусиль працівників. Вони першими за­стосували для ви­вче­н­ня робочих рухів кінокамеру і вина­йдений ними мікрохронометр, започаткували наук. нормува­н­ня праці. Концентрація виробництва і монополізація капіталу на поч. 20 ст. при­звела до небаченого раніше скупче­н­ня великих мас працівників різних спеціальностей на великих під­приємствах; більш частк. поділу праці та виділе­н­ня функції упр. персоналом. Важливим етапом роз­витку управлін.-труд. напряму наук. думки став рух за людські від­носини на виробництві (1930–50-і рр.). Найві­доміші фахівці у цьому напрямі: М. Фол­лет — вперше ви­значила менеджмент як забезпече­н­ня викона­н­ня роботи за допомогою ін. осіб, Е. Мейо — довела значе­н­ня для ефективності виробництва сили взаємодії між людьми. Подальші дослідж. А. Маслоу, К. Арджиріса, Р. Лайкерта, Д. Мак-Ґреґора, Д. Мак-Клел­ланда, Ф. Герцберґа, Л. Портера, Е. Лоулера та ін. висвітлювали різні аспекти соц.-труд. взаємодії людей, мотивації, характеру влади й авторитету, комунікації в організаціях, лідерства, змісту роботи та якості труд. життя тощо.

На поч. 20 ст. у Рос. імперії значно зросла зацікавленість різними аспектами труд. діяльності людини: психофізіол., екон.-opганізац., профес. та ін., тісно пере­плетеними між собою. Еволюція науки упр. персоналом невід­дільна від історії роз­витку самої науки упр., а також суміж. галузей знань — психотехніки, психофізіології, гігієни праці, психології, наук. організації праці тощо. Найві­доміший пред­ставник рад. школи Е. п. — С. Струмилін, який практично обʼєктивно, майже без ідеол. нашарувань дослідив значні масиви екон. про­блем праці, зокрема роз­робив методи класифікації і групува­н­ня професій, ви­значив осн. фактори диференціації оплати праці. О. Ґастєва вважають засн. школи наук. організації праці; П. Керженцев, а згодом П. Єсманський (дир. Таганроз. ін­ституту наук. організації виробництва, РФ) досліджували спіл. риси робіт, повʼязаних з упр. людьми, перед­бачаючи таким чином осн. ідею праксеології; Ф. Дунаєвський (дир. Харків. ін­ституту праці) акцентував увагу на про­блемах добору персоналу, його під­готовки і стимулюва­н­ня. Однак на­прикінці 1930-х pp. у СРСР обʼєктивні наук. дослідж. були практично згорнуті, натомість у роз­винених капіталіст. країнах в цей час до про­блем людського фактора та мотивації праці звернулися і теоретики менеджменту, оскільки практика упр. пере­конливо довела, що психол., соціол., екон., юрид. та ін. фактори сут­тєво впливають на ефективність функціонува­н­ня організації. Окрім Е. Мейо і М. Фол­лет, до пред­ставників школи людських від­носин від­носять також Д. Мак-Ґреґора, який за­значав, що теор. перед­умови, яких дотримується керівництво щодо упр. людськими ресурсами, ви­значають весь характер під­приємства, а також за­пропонував широко ві­домі нині теорії X і Y, які роз­винув В. Оучі. З поч. 1960-х рр. упр. роз­глядають крізь призму взаємовід­носин людей, його важливим методом стають соц.-психол. від­носини. В СРСР у 1970–80-х рр. дослідж. у галузі упр. людськими ресурсами здійснювали насамперед фахівці з про­блем психології та соціології — В. Ядов, А. Марков, Г. Зараковський, В. Тарасов, Ю. Нерпов, Є. Климов, Б. Смирнов, Б. Леонов та ін. Завдяки дослідж. Б. Ломова, Б. Ананьєва, В. Зінченка, А. Леонтьєва в окремий напрям науки упр. виділилася ергономіка. У цей час від­бувається процес становле­н­ня інж. психології як самост. науки, продовжує активно роз­виватися нормува­н­ня праці. Серед вчених, що зробили знач. внесок у роз­виток теорії нормува­н­ня, — Е. Андрющенко, В. Бабич, Н. Березіна, М. Бухалков, Б. Генкін, Б. Ігумнов, Г. Калітич, В. Кочетков, Г. Слезінгер, А. Павленко, П. Петроченко, В. Плаксов, Є. Шерман та ін. Значно роз­ширили теорію продуктивності й ефективності праці Є. Антосєнков, Є. Капустін, Д. Карпухін, В. Костаков, Л. Костін, О. Котляр, В. Куликов, Ї. Маслова, А. Мілюков, Г. Пруденський, О. Рузавіна й ін.

В Україні труд. напрям екон. думки роз­вивають науковці Ін­ституту економіки та про­гнозува­н­ня НАНУ, НДІ праці та зайнятості насел. Міністерства праці та соц. політики (обидва — Київ), НДІ соц.-труд. від­носин (Луганськ), Ін­ституту регіон. дослідж. НАНУ (Львів), Ради по ви­вчен­ню продуктив. сил України НАНУ, Екон. НДІ Міністерства економіки України, Укр. НДІ аграр. про­блем (усі — Київ), Київ., Львів., Харків. університетів, Київ. екон. університету. Теор., метод. і прикладні про­блеми Е. п. висвітлені у працях В. Андрієнка, О. Амоші, С. Бандура, Л. Без­часного, Д. Богині, І. Бондар, О. Бугуцького, Г. Дмитренка, М. Долішнього, С. Злупка, М. Кіма, A. Колота, Л. Кривенко, І. Крижка, В. Лагутіна, Е. Лібанової, Н. Лукʼянченко, Ю. Ніколенка, В. Новикова, О. Новикової, В. Оникієнка, Н. Па­вловської, Ю. Палкіна, І. Петрової, С. Пирожкова, М. Прокопенка, В. Савченка, М. Сіроштана, О. Турецького, О. Уманського, О. Устенка, Д. Черваньова, М. Чумаченка, А. Чухна, Л. Шевченко та ін.

Літ.: Экономика труда и социально-трудовые отношения. Москва, 1996; Колосницына М. Г. Экономика труда: Учеб. пособ. Москва, 1998; Буряк П. Ю. Економіка праці й соціально-трудові від­носини: Навч. посіб. К., 2004.

В. В. Близнюк

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2009
Том ЕСУ:
9
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Наука і вчення
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
18736
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
205
сьогодні:
1
Бібліографічний опис:

Економіка праці / В. В. Близнюк // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-18736.

Ekonomika pratsi / V. V. Blyzniuk // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2009. – Available at: https://esu.com.ua/article-18736.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору