Ергономіка
ЕРГОНО́МІКА (від грец. ἔργον — робота та νόμος — закон) — наука, яка комплексно вивчає особливості виробничої діяльності людини в системі «людина–техніка–довкілля» з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту. Сформувалася в США у 1920-х рр. на межі психології, фізіології, гігієни, біомеханіки, антропології та низки тех. наук у зв’язку з ускладненням техніки, якою повинна керувати людина. Термін запровадили англ. вчені 1949, які під керівництвом К. Маррелла започаткували організацію ергоном. дослід. товариства. Згодом стало відомо, що його вперше застосував 1857 польс. природознавець В. Ястшембовський. Тривалий час функціонували різні назви, зокрема «ергологія» (СРСР), «антропотехніка» (Німеччина); у США на позначення науки використовують термін «людські фактори». Знач. внесок у розвиток Е. зробили Ф. Тейлор, А. Чепаніс, Д. Мейстер, а також В. Зінченко, Б. Герасимов та ін. 1961 створ. Міжнар. ергоном. асоц. Сучасна Е. спрямована на дослідж. дій людини в процесі роботи, швидкості засвоєння нею нової техніки, енергозатрат, продуктивності та інтенсивності праці під час виконання конкрет. видів діяльності. Спільно з інженерною психологією Е. вивчає проблеми надійності й стабільності роботи оператора, розподіл функцій між людиною і машиною, вплив напруження, втоми, стресу на ефективність діяльності людини. Однак, на відміну від інж. психології, Е. досліджує взаємодію людини з технікою не лише на виробництві, а й у побуті та під час відпочинку. Важливими є результати її дослідж. для людини-споживача пром. продукції, оскільки будівництво житла, літако- й автомобілебудування, виготовлення меблів, побут. техніки, взуття та одягу неможливе без знань про форми і розміри людського тіла, специфіку певного народу. Особливе місце в Е. належить моделюванню, бо не всі складові системи «людина–машина» можна вивчати в реал. умовах. Розрізняють мікро- і макроергономіку. Перша спрямована на дослідж. інтерфейсів «людина–ін. компонент робочої системи» («людина–праця», «людина–машина», «людина–програмне забезпечення», «людина–середовище»); друга — на проектування робочої системи в цілому. Нині Е. найінтенсивніше розвивається у воєнно-пром. галузі. За умов ринк. економіки на її розвиток впливає зростання конкуренції у виробництві пром. і побут. товарів та у сфері послуг. Укр. вчені працюють над розробленням методології теорії ергатич. систем, орієнтованих на синтез стратегій «розумної» поведінки робота як кооп. складової системи «людина–машина» тощо.
Рекомендована література
- A. Chepanis. Applid experimental psychology. New York, 1947;
- Эргономика. Проблемы приспособления условий труда к человеку / Пер. с польс. Москва, 1971;
- Эргономика: Учеб. Ленинград, 1988;
- Павлов В. В. Синтез стратегий в человеко-машинных системах. К., 1989;
- Человеческий фактор: Эргономика — комплексная научно-техническая дисциплина. Москва, 1991;
- Герасимов Б. Человеко-машинные системы принятия решений с элементами искусственного интеллекта. К., 1993.
Завантажити статтю
Наука і вчення 
