Ергономіка

Визначення і загальна характеристика

ЕРГОНО́МІКА (від грец. ἔργον — робота та νόμος — закон) — наука, яка комплексно ви­вчає особливості виробничої діяльності людини в системі «людина–техніка–довкі­л­ля» з метою забезпече­н­ня її ефективності, без­пеки та комфорту. Сформувалася в США у 1920-х рр. на межі психології, фізіології, гігієни, біомеханіки, антропології та низки тех. наук у звʼязку з ускладне­н­ням техніки, якою повин­на керувати людина. Термін за­провадили англ. вчені 1949, які під керівництвом К. Мар­рел­ла започаткували організацію ергоном. дослід. товариства. Згодом стало ві­домо, що його вперше за­стосував 1857 польс. природо­знавець В. Ястшембовський. Тривалий час функціонували різні назви, зокрема «ергологія» (СРСР), «антропотехніка» (Німеч­чина); у США на по­значе­н­ня науки використовують термін «людські фактори». Знач. внесок у роз­виток Е. зробили Ф. Тейлор, А. Чепаніс, Д. Мейстер, а також В. Зінченко, Б. Герасимов та ін. 1961 створ. Між­нар. ергоном. асоц. Сучасна Е. спрямована на дослідж. дій людини в процесі роботи, швидкості засвоє­н­ня нею нової техніки, енергозатрат, продуктивності та інтенсивності праці під час викона­н­ня конкрет. видів діяльності. Спільно з інженерною психологією Е. ви­вчає про­блеми надійності й стабільності роботи оператора, роз­поділ функцій між людиною і машиною, вплив напруже­н­ня, втоми, стресу на ефективність діяльності людини. Однак, на від­міну від інж. психології, Е. досліджує взаємодію людини з технікою не лише на виробництві, а й у побуті та під час від­починку. Важливими є результати її дослідж. для людини-споживача пром. продукції, оскільки будівництво житла, літако- й автомобілебудува­н­ня, виготовле­н­ня меблів, побут. техніки, взу­т­тя та одягу неможливе без знань про форми і роз­міри людського тіла, специфіку певного народу. Особливе місце в Е. належить моделюван­ню, бо не всі складові системи «людина–машина» можна ви­вчати в реал. умовах. Роз­різняють мікро- і макроергономіку. Перша спрямована на дослідж. інтерфейсів «людина–ін. компонент робочої системи» («людина–праця», «людина–машина», «людина–­про­грамне забезпече­н­ня», «людина–середовище»); друга — на проектува­н­ня робочої системи в цілому. Нині Е. най­інтенсивніше роз­вивається у воєн­но-пром. галузі. За умов ринк. економіки на її роз­виток впливає зро­ста­н­ня конкуренції у виробництві пром. і побут. товарів та у сфері послуг. Укр. вчені працюють над роз­робле­н­ням методології теорії ергатич. систем, орієнтованих на синтез стратегій «ро­зумної» поведінки робота як кооп. складової системи «людина–машина» тощо.

Літ.: A. Chepanis. Applid experimental psychology. New York, 1947; Эргономика. Про­блемы присп­особления условий труда к человеку / Пер. с польс. Москва, 1971; Эргономика: Учеб. Ленин­град, 1988; Па­влов В. В. Синтез стратегий в человеко-машин­ных системах. К., 1989; Человеческий фактор: Эргономика — комплексная на­учно-техническая дисциплина. Москва, 1991; Герасимов Б. Человеко-машин­ные системы принятия решений с элементами искус­ствен­ного интел­лекта. К., 1993.

М.-Л. А. Чепа

Завантажити статтю