Екосистемологія
ЕКОСИСТЕМОЛО́ГІЯ (від екосистема і …логія) — наука про генезис, закономірності формування, структурно-функціональні особливості, поширення, еволюцію, антропогенну динаміку, способи використання та охорону екосистем. Об’єктом дослідж. є екосистема. Специфіч. предметом — вивчення таких її властивостей, як формування простор. і функціон. структур, взаємозв’язки між авто-, гетеротроф. та абіотич. блоками, біотич. кругообіг, енергетика, самоорганізація й саморегуляція, продуктивність, стабільність розвитку, стійкість до несприятливих природ. і антропоген. чинників, способи керування екол. процесами. Є четвертим (поряд з аутекологією, демекологією та синекологією) фундам. розділом екології. Розділами Е. є біогеоценологія і біосферологія (вчення про біосферу). У Зх. Європі й на амер. континентах розвивалася як учення про екосистеми, у Сх. Європі — як біогеоценологія. Ю. Одум називав її екологією екосистем, Б. Биков — екосистем. екологією. Нині Е. є фундам. галуззю, що має важливе значення для реалізації програми сталого розвитку.
Рекомендована література
- Будыко М. И. Глобальная экология. Москва, 1977;
- Рамад Ф. Основы прикладной экологии / Пер. с англ. Ленинград, 1981;
- Одум Ю. Экология / Пер. с англ. Москва, 1986;
- Номоконов Л. И. Общая биогеоценология. Ростов-на-Дону, 1989;
- Реймерс Н. Ф. Экология. Теория, законы, правила, принципы и гипотезы. Москва, 1994;
- Голубець М. А. Екосистемологія. Л., 2000.
Завантажити статтю
