КРИМСЬКОТАТА́РСЬКИЙ ПРАВОЗАХИСНИ́Й РУХ Став продовже­н­ням кращих демократичних традицій визвольної боротьби народу, що роз­почалася у 19 ст., мав виразне значе­н­ня при від­новлен­ні незалежності України на початку 1990-х років і зберігає свій потенціал донині. Виник після 20-го зʼ­їзду КПРС (1956) у місцях депортації кримських татар. У різні роки активну участь у його діяльності та під­тримці брали С. Амет-Хан, А. Решидов, С. Сеїтвелієв, У. Абдураманов, Р. Джемілєв, Р. Му­стафаєв, М. Халілов, Б. Ос­манов, М. Селімов, А. Джеп­паров, А. Аблаєв, М. Джемілєв, Ю. Ос­манов, А. Сейтмуратова, С. Меметов, П. Григоренко, А. Са­харов, А. Марченко, О. Костерін, Л. Алексєєва, Г. Алтунян, Р. Чубаров та ін. Учасники руху звер­талися із петиціями до політичного керівництва країни, намагалися протидіяти антикримськотатарській пропаганді. У від­повідь влада йшла на не­значні по­ступки у галузі культури та за­стосовувала ре­пресії проти най­активніших діячів. На початку 1960-х років створено Союз кримськотатарської молоді за поверне­н­ня на Батьківщину, од­нак його лідерів М. Омерова та С. Умерова незабаром заарештували. Продовжили кримськотатарський правозахисний рух т. зв. ініціативні групи, які діяли у рам­ках законодавства. Не­вдовзі їхня загальна чисельність становила 5 тис. осіб, що дало змогу в 2-й половині 1960-х років створити цілісну організаційну структуру руху. Його учас­ники вели агітацію за поверне­н­ня до Криму, збирали кош­ти для допомоги засудженим і їхнім сімʼям, проводили демонстрації, надсилали делегації до Москви. Під­готовлене лідерами кримськотатарського правозахисного руху зверне­н­ня до 23-го зʼ­їзду КПРС (1966) під­писало понад 120 тис. осіб. У жовтні 1966 в Уз­беки­стані у місцях прожива­н­ня депортованих проведено масо­ві акції з приводу 45-річчя створе­н­ня Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки. У вересні 1967 в м. Ленінабад (нині Худжанд, Таджики­стан) від­булися перші нелегальні збори пред­ставників ініціативних груп. 5 вересня 1967 президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «О граж­данах татарской национальности, проживавших в Крыму», який формально повернув кримським татарам громадянські права, а також перед­бачив можливість проведе­н­ня обмеженого організаційного набору пере­селенців до Криму.

Во­дно­час тисячі активістів за­знали різноманітних пере­слідувань з боку влади. Діячів кримськотатарського правозахисного руху під­триму­вали пред­ставники правозахис­них рухів народів СРСР і пра­воза­хисники з-за кордону. Вони стали спів­засновниками Ініціативної групи з захисту прав людини у СРСР (1969), брали участь у загальних правозахис­них акціях. Від початку 1970-х років зро­стала кількість кримських татар, які самочин­но поверталися до Криму (станом на 1973 — 1494 особи). Однак подальше повер­не­н­ня, з до­зволу влади чи без нього, унеможливлено 1973: організаційний набір до Криму фактично призупинено, влада насильно почала виселяти тих кримських татар, які встигли пере­їхати. 1978 М. Мамут на знак протесту проти по­вторного виселе­н­ня у с. Нова Мазанка (нині у складі с. Донське Сімферопольського ра­йону) здійснив самоспале­н­ня. З початку «пере­будови» у СРСР ініціативні групи провели 1-у Всеросійську нараду своїх пред­ставників (Ташкент, 1987), на якій сформовано Центральну ініціа­тивну групу, що домоглася зу­стрічі із за­ступником голови Верховної Ради СРСР (виявилася без­результатною).

Чергова всесоюзна нарада пред­­ставників ініціативних груп (1988) рекомендувала кримським татарам роз­почати масове пере­селе­н­ня на батьківщину як єдино можливу форму боротьби за свої права. 1989 Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримськотатарського народу 1944 і цим актом фактично зняла пере­пони на шляху поверне­н­ня кримських татар до Криму. Кримськотатарський правозахисний рух продовжив свою діяльність у рамках Національного руху кримських татар (помірковане крило руху, що на­прикінці 1990-х років майже зі­йшло з політичної сцени) та Організації кримськотатарського національного руху. Зуси­л­лями остан­ньої від­роджено Кримськотатарського народу Ку­рултай і створено Крим­ськота­тарського народу Меджліс.

Пер­ший від початку масового поверне­н­ня до Криму кримських татар Курултай 1991 у Сімферополі ухвалив де­кларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, затвер­див національний прапор і гімн. На початку 21 ст., коли серед кримських татар по­силюються впливи радикальних пар­тій «Адалет» («Справедливість») та «Къырым ислям фиркаси» («Іс­ламська партія Криму»), керівники кримськотатарських демократичних організацій та Меджлісу намагаються брати активну участь у демократичних транс­­формаціях українського су­спільства. Керівників Меджлісу М. Джемілєва та Р. Чу­барова неодноразово обирали депутатами Верховної Ради України. Захища­ючи права кримських татар, вони по­слідовно ви­ступають за незалеж­ність і суверен­ність України. В умовах української державної кризи 2014 Меджліс зберіг керівництво кримськотатарського правозахисного руху, його лідери ви­ступили проти сепаритизму та за збереже­н­ня територіальної цілісності України.