Ж
Визначення і загальна характеристика
Ж — дев’ята літера української абетки. Є в усіх алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назва літери «же» вживається як іменник середнього роду. Буває велика і мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «Ж» («живѣтє»). У староукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи, що разом з іншими ознаками допомагає визначити час і місце написання відповідної пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає шумний дзвінкий шиплячий твердий або напівпом’якшений приголосний звук. Має корелят за дзвінкістю/глухістю — звук [ш]. Входить до складу диграфа «дж». У старослов’янській кириличній писемності числового значення не мала. В українській мові використовується при класифікаційному поділі зі значенням «дев’ятий»: пункт «Ж» розділу А. При цифровий нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер, наприклад, будинок 77ж. Позначає на письмі варіант частки же, що вживається для вирізнення, підсилення значення слова, після якого стоїть. Сполучник ж (варіант же) вживається для приєднання речення, що пояснює, доповнює, розкриває зміст попереднього; а також для поєднання речень, зміст яких протиставлено.
Завантажити статтю
Мова і література 
