ДЕБІ́ЛЬНІСТЬ (від лат. debilis — немічний, кволий) — легкий ступінь олігофренії, що характеризується примітивністю суджень і висновків, недо­статньою диференці­йованістю знань, обмеженою здатністю до на­вча­н­ня, низьким рівнем адаптації. У сучасній між­народній класифікації хвороб за­стосовують термін «легка ро­зумова від­сталість» (mild intellectual disability); про неї свідчать показники коефіцієнта ро­зумового роз­витку в діапазоні 50–69. 

Виникає внаслідок органічного ураже­н­ня ЦНС у пренатальному, натальному чи пост­натальному періодах. Діти з діа­гнозом Д. становлять основний контингент допоміжних шкіл — загальноосвітніх на­вчальних закладів для ро­зумово від­сталих. Унаслідок недороз­витку вищих психічних функцій у них порушуються складні форми пі­знавальної діяльності: сві­доме засвоє­н­ня понять, узагальнених правил, закономірностей, пере­несе­н­ня здобутого досвіду на аналогічні ситуації, встановле­н­ня та ро­зумі­н­ня часових, просторових, причин­но-наслідкових звʼязків. Ці недоліки роз­витку впливають як на засвоє­н­ня знань і вмінь, так і на формува­н­ня трудових навичок. Зниже­н­ня рівня інтелекту, особливості емоційно-вольової сфери, недороз­виненість вищих психічних функцій, поруше­н­ня системи спонукальних мотивів обмежують рівень засвоє­н­ня про­грам загальноосвітнього на­вчального закладу. 

Дослідже­н­ня Л. Виготського, О. Граборова, І. Єременка, М. Певзнера довели, що в умовах спеціально організованого (корекційного) на­вча­н­ня такі діти здатні опанувати елементарні навички письма, чита­н­ня, рахунку, орієнтуватися в довкіл­лі, виконувати вимоги вчителя, окремі зав­да­н­ня за мовною ін­струкцією. Вони досягають до­статнього рівня роз­витку для участі у трудовій діяльності, опанува­н­ня до­ступних професій та інтеграції в су­спільство. Іноді слабкість мисле­н­ня при Д. компенсується доброю механічною памʼя­т­тю, здатністю до наслідува­н­ня, тому виявити його можливо лише при тривалих спо­стереже­н­нях та спеціальних патопсихологічних дослідже­н­нях. Характерні риси особи з діа­гнозом Д. — не­здатність стримувати бажа­н­ня та обмірковувати вчинки, недороз­виненість волі та емоцій, під­вищена імпульсивність, навіюваність — необхідно враховувати при проведен­ні екс­пертизи її психічного стану за умови вчине­н­ня нею правопоруше­н­ня.