Густі Василь Петрович

Визначення і загальна характеристика

ГУ́СТІ Василь Петрович (21. 03. 1951, с. Королеве Вино­градів. р-ну Закарп. обл.) — письмен­ник, журналіст. Член НСПУ (1978), НСЖУ (2000). Обл. літ. премії ім. Д. Вакарова (1984) і Ф. Потушняка (1999, 2005). Закін. Ужгород. університет (1977). У 1971–75 — кор. рай. г. «Карпатська зірка»; 1975–80 — на комсомол. роботі; 1980–86 — ред. видавництва «Карпати»; 1986–92 — на проф­спілк. роботі; від 1992 — на різних посадах в облдерж­адміністрації та облраді. Водночас 2001–05 — голова правлі­н­ня Закарп. організації НСПУ. Дебютував віршем «Привіт весни» // «Закарп. правда», 1966, 28 квіт. Автор збірок лірич. і громадян. поезій на сучасні теми: «Перон» (1977), «Жа­да­н­ня дороги» (1982), «Облич­чя» (1985), «Простеліть мені, мамо, рушник» (1991), «Калина в інеї» (1991), «Пригорщ краплин» (1991), «Зерно в ріллі» (1996), «Між берегами тиші» (1998), «Березове колесо» (2005), ви­браних поезій «Тиса камінь обтесала» (2001). Видав збірку оповід­ок (проза) «Пляшка бургундського» (2003), віршовану пʼєсу «Як Рак-неборак Козу ро­зуму на­вчив» (2000), збірки байок, гумору, сатири «Прибайки з таратайки» (1997), «Подарунок від інвестора» (2005), літературо­знав. нарис про творчість К. Копинця «Незві­дана стежина думку кличе» (1997; усі — Ужгород). Один із укладачів антології закарп. новел та оповідань «Slnko nad Karpatmi» (Kosice, 1985), упорядник колектив. зб. «Дзвінке джерело» (1983), «Від­лу­н­ня» (1985), «Витоки» (1988), антології «Закарпатська поезія ХХ столі­т­тя» (2003; усі — Ужгород). Пере­кладає твори словац., угор., рос. письмен­ників. Низку віршів Г. покладено на музику. Окремі поезії Г. пере­кладено рос., нім., угор., рум., словац., киргиз., осетин., таджиц. мовами.

Літ.: Федоровська Л. Добротою серце молоде // Жовтень. 1983. № 8; Її ж. «Друг мій, вірш мій...» // Вітчизна. 1986. № 10; Хланта І. Труди і дні на рушнику життя. Уж., 2004.

О. В. Мишанич, В. В. Кузан

Завантажити статтю