Деревообробництво

ДЕРЕВООБРО́БНИЦТВО — роз­діл декоративно-ужиткового мистецтва, скульптури та будівництва, де за­стосовують різноманітні деревооб­робні техніки. В Україні Д. роз­вивалося у трьох напрямах: 1) предмети селян. вжитку, де мист. образ випливав з ужитк. доцільності, виявляв природну красу деревини, тех. при­йоми були водночас і засобами худож. вираже­н­ня (кон­структивні деталі меблів, архітектури, транс­порт. засобів; довбаний, бондар., точений посуд, ін. побут. речі); 2) наївна творчість, що виявляється перед­усім у скульптурі: фігурах каплиць і придорож. хрестів, оздобле­н­нях вуликів, антропоморф. фрагментах архіт. різьбле­н­ня, світильників; 3) міське ремесло. У виготовлен­ні церк. предметів Д. сягає візант. традиції і трактує деревину як тех. матеріал, майже не використовуючи його естет. властивостей. Серед числен. способів, при­йомів і технік Д. є такі, де виріб збирають із попередньо оброблених деталей (бондарство, плетіння, столярство, теслярство), виготовляють із суціл. шматка й прикрашають тільки поверх­ню виробу (видовбування, вирізування, різьбярство, точі­н­ня). Оздоблюв. техніки роз­маїті: гранува­н­ня (ритува­н­ня); різьбле­н­ня виїмчасте, контурне, силуетне, рельєфне, наскрізне; профілюва­н­ня, випалювання, дендромозаїка, інкрустація, розпис. Найдавніші на укр. землях зразки Д. — скіф. корці, черпаки, сагайдаки з накладними, тисненими на золоті прикрасами у ви­гляді зображень людини, риб і тварин. Сармати, які населяли тер. Пд. України, декорували деревʼяні вироби золотими та сріб. пластинами з гравірованою орнаментикою, інкрустацією дорогоцін. камі­н­ням, створюючи класичні зразки варвар. роз­коші. На­ймасовіша продукція деревооб­роб. промислу антич. міст Пн. Причорноморʼя — точені шкатулки-піксиди (складаються з двох усічених, роз­ширених до торців конусів — місткості та покришки). Від пізнього укр. середньовіч­чя збереглися пере­важно витвори профес. Д., зокрема іконостаси і цар. врата, скупо прикрашені у 16 ст. плоскими та різьбленими елементами; пізніше їх транс­формували у вибагливі рельєфно-ажурні кон­струкції; живописні зображе­н­ня чотирьох євангелістів і сцени Благовіще­н­ня у кле­ймах-медаль­йонах, які домінували раніше на вратах, згодом — із плетивом пагонів, листків, ґрон; інколи пере­творюються у другорядні деталі орнам. композицій. Від 18 ст. зʼявляється барокова орнаментика, властива свічникам-ставникам, які спираються на три ніжки, мають кілька вираз. точених пере­тинів, багатий рельєф. поліхром. декор. Синтез профес. та нар. мистецтв втілено у різьбленій орнаментиці деревʼяних церков. Великомас­штабно виконували різьбле­н­ня скоб — «сволоків», на яких силуетні елементи по­єд­нували з рельєфними та гравірованими. Таке різьбле­н­ня на традиційно шестикут. одвірках можна роз­глядати зблизька, тому виконували його тоншим. В оздоблен­ні селян. побуту за­стосовували усі види різьбле­н­ня. Тесля та столяр орнаментували власні вироби. Краї даху під­тримували профільовані чи різьблені кронштейни, карнизи, вітрові дошки. Від кін. 19 ст. пошире­н­ня лобзикових пилок популяризує силуетне, наскрізне різьбле­н­ня. Орнаментика наличників і карнизів нерідко по­вторює (у збільшен­ні) декор самороб. меблів, де плавно чергують два–три зубчастих та округлих елементи. Виразний силует, де сполучено великі вирізьблені круглі, пірамідал., конічні, гранчасті форми, мали ворітні стовпи (антропоморфні «шули» чи «овшули», поширені на Прав­обереж­жі). Монументальністю від­різнялися високі візерункові хрести з прикріпленими навскоси знаками тортур Христових (списом, драбиною, молотком, обценьками); їх встановлювали на кладовищах та роз­доріж­жях Поліс­ся. Придорожні хрести пд.-зх. України виконано пере­важно скульптур. засобами. Різьблені, грановані, решітчасті, мальовані елементи прикрашали до 19 ст. вози та сани. Характер за­стосува­н­ня деревини в інтерʼєрі від­різнявся за­гладженою фактурою, теплим золотавим тоном, контрастним до холодного сріблясто-сірого, якого назовні дерево набуває під дією атмо­сфер. чин­ників. Поверх­ні меблів полірували під час екс­плуатації. Природ. колір темного дуба, смугастої сосни, світлої липи, рожевої верби гармоніював з біленими стінами, вираз. фактурою декор. тканин. Держаки жердок орнаментували профілюва­н­ням. Геом. мотиви пере­важали в божниках і рамах, а скульптур. «кониками» прикрашали мисники. Для всієї України типове різьбле­н­ня на сволоку — гол. балці, що тримає стелю. Тут роз­міщували хрест, дату побудови, памʼятні написи, візерунки. На Над­дні­прянщині — здебільшого мотив скрученої мотузки; над Дні­стром від­давали пере­вагу ро­зеткам різної конфігурації. Різьблені деталі селян. інтерʼєру поширені в карпат. зоні. Специфічними для неї є скрині, схожі на античні саркофаги. Цікавою галуз­зю є ложкарство. При всіх регіон. особливостях спільним є художня правдивість у роботі з деревом. У муз. інструментах прикрашали ро­зетками резонатор деки бандур, скрипок, цимбалів, профілювали клавіатуру сопілок для полегше­н­ня тактил. орієнтува­н­ня. Гол. засіб вираже­н­ня — по­єд­на­н­ня поліров. деревини різних порід із металевими та шкіряними деталями. Рясний декор — інкрустований, різьблений і мальований — зʼявився в добу занепаду класич. нар. мистецтва. Геом. мотивами, закомпонованими по­здовж. чи попереч. смугами, скромно прикрашали праники для пра­н­ня, щедріше — рубелі для прасува­н­ня, рамки для фото, шухляди столів, ярма. Полички для ікон — божники — найбагатше різьбили на Чернігівщині. Дрібний геом. орнамент облямовував грановані голгоф. хрести, зображе­н­ня священ. книг, укр. трибан. церков і геральд. двоголових орлів. На Київщині візерунки божників не були такими дрібними, як на Чернігівщині, геом. мотиви по­єд­нували з рослин­ними, частіше зберігали ділянки вільного тла. Ті ж елементи різьбле­н­ня на Полтавщині — крупніші, композиції просторіші, більша мист. роль належить тлу. Перші значні деревооб­робні майстерні ві­домі від 2-ї пол. 19 ст., зосереджені на Над­дні­прянщині. Там здебільшого робили на замовле­н­ня іконостаси, меблі, архіт. деталі у стилях бароко, класицизму, модерну. Славилася майстерня Ф. Юхименка у Великих Будищах (нині Полтав. обл.), де навч. чимало ві­домих різьбярів, зокрема Я. Халабудний, В. Гарбуз. У 20 ст. у Д. зроблено від­хід від суто скульптур. ознак до набу­т­тя властивостей ін. видів мистецтва. Зосереджено увагу на осмислен­ні внутр. естет. якостей дерева, орнаментації, на­дан­ні активнішої формотвор. ролі ділянкам вільної поверх­ні. Зʼявилися нові стиліст. напрями, тех. при­йоми. Нині спо­стерігається від­хід від культури традиц. видів нар. Д., характерною стала зовн. стилізація, пере­хід на виготовле­н­ня прибутк. асортименту. На колірні властивості звертають увагу такі сучасні скульптори, як І. Фізер, В. Хомик, О. Михайлицький; твори В. Вороняка та І. Стефʼюка за­знали впливу модерну, кубізму. Властивістю композицій В. Іванишина є викори­ста­н­ня модул. елементів, споріднених із за­стосовуваними нар. майстрами. Водночас звертаються і до традиц. ознак мистецтва. Так, традиц. Д. виражене у мінімаліст. композиціях М. Малишка, а у творах Т. Бабак контрастно по­єд­нано сучасні тенденції з ремінісценціями архаїки.

Завантажити статтю