Державні нагороди України

ДЕРЖА́ВНІ НАГОРО́ДИ УКРАЇ́НИ — вищі форми від­значе­н­ня громадян України, іноземців та осіб без громадянства за видатні заслуги перед Україною. До них належать ордени, медалі, почесні зва­н­ня, від­знаки Президента України або інші форми нагородже­н­ня, встановлені законом. Державні нагороди вручають за особистий внесок у захист незалежності та територіальної цілісності України, роз­виток науки, культури, освіти, економіки, спорту, за громадську й благодійну діяльність, а також за зміцне­н­ня між­народного авторитету держави.

Нагороди УНР, ЗУНР, УПА

За час існува­н­ня УНР і ЗУНР було роз­роблено низку проєктів і прийнято від­повід­ні закони щодо державних нагород. 1918 року при Головному штабі армії Української Держави створили комісію для під­готовки заснува­н­ня нагород. Під­готовлений нею проєкт системи державних нагород, що включав ордени князя Ярослава Мудрого, святої Княгині Ольги, святого Архістратига Михаїла, Залізний хрест, Хрест святого князя Володимира, а також хрест і зірку Слави та Від­родже­н­ня України, не було реалізовано. 24 січня 1919 року Директорія УНР на по­да­н­ня Ради народних міністрів УНР ухвалила закон про заснува­н­ня двох від­знак — Республіки та Слави України (обидві — двох ступенів), однак від­знаки не були виготовлені. Одночасно йшла під­готовка до заснува­н­ня медалі «Від­вага». Генеральний штаб Армії УНР у серпні 1919 року за­пропонував заснувати замість ордена Республіки і медалі «Від­вага» бо­йовий орден і медаль чотирьох ступенів з на­звою «Республіка». 15 травня 1920 року Рада народних міністрів доручила військовому міністрові внести законо­проєкт про військовий орден, що згодом отримав назву Орден (лицарів) Залізного хреста Армії УНР (встановлений 19 жовтня 1920 року). Ним нагороджували учасників Другого Зимового походу, знак ордена під № 1 одержав генерал-полковник М. Омелянович-Павленко. Загалом Залізним хрестом нагороджено 3–4 тисячі вояків. 5 листопада 1918 року ЗУНР за­провадила військову від­знаку «За обня­т­тя Львова у власть Української Держави» трьох ступенів (не реалізовано). 30 квітня 1919 року Рада державних секретарів ЗОУНР установила від­знаки: найвищу нагороду ЗОУНР — Тризуб з вінцем чотирьох ступенів, а також медаль Тризуба чотирьох ступенів, Оружний Тризуб і Хрест учасництва (роз­почато виготовле­н­ня знаків, але до практичного нагородже­н­ня справа не ді­йшла). Заплановано встановити медаль пʼяти ступенів для поранених. На еміграції український уряд заснував низку орденів, медалей, військових нагород, памʼятних знаків тощо для нагородже­н­ня учасників Визвольних змагань 1917–21, військових формувань, національно-визвольної боротьби пізніших часів. З ініціативи члена Директорії УНР Ф. Швеця і А. Макаренка встановлено Медаль у 10-ту річницю від­будови Української держави (1927) і ювілейний Хрест Директорії УНР «10-ліття зʼ­єд­на­н­ня українських земель». Хрест Симона Петлюри за­проваджено 22 травня 1932 року наказом Головного команди Армії УНР і затверджено Президентом УНР в екзилі М. Лівицьким. 1936 року роз­почато нагородже­н­ня, 1972 року сьома сесія Української національної ради надала від­знаці статус ордена. Хрест Українського козацтва заснував Президент УНР в екзилі А. Лівицький 20 жовтня 1947 року. Президія Української національної ради встановила: Воєн­ний Хрест УНР «40-і роковини від­родже­н­ня Українських Збройних Сил» (8 березня 1958 року), Хрест УНР «60-і роковини від­родже­н­ня Українських Збройних Сил» (22 травня 1977 року), медаль за поране­н­ня «За жертву крови в боях за волю України» (17 травня 1980 року), Хрест 40-ліття УНА (18 червня 1985 року). Серед памʼятних військових і комбатантських нагород — Хрест Легіону УСС (Гуцульський; 1918), Хрест 3-ї Залізної стрілецької дивізії (1922), Від­знака УГА (Галицький Хрест; 1928), «Бо­йовий» хрест УСС (Мазепинський; 1940), Хрест Карпатських Січовиків (1969), Хрест заслуги Буковинського куреня (1986), памʼятні від­знаки 1-ї Української дивізії УНА. Окрему групу становлять нагороди УПА: Золотий, Срібний, Бронзовий Хрести бо­йової заслуги, Золотий, Срібний, Бронзовий Хрести заслуги (усі — 1944, двох ступенів), медаль «За боротьбу в особливо важких умовах» (1948).

О. С. Кучерук

Нагороди УРСР

До державних нагород УРСР належали почесні зва­н­ня УРСР, Почесна Грамота Президії ВР УРСР і Грамота Президії ВР УРСР. Почесні зва­н­ня УРСР присвоювали за «особливі заслуги в господарському і соціально-культурному будівництві, зміцнен­ні оборон­ної могутності країни, комуністичному вихован­ні трудящих, за високу професійну майстерність та активну участь у громадському житті». Почесною Грамотою і Грамотою Президії ВР УРСР нагороджували громадян, а також під­приємства, обʼ­єд­на­н­ня, установи й організації, ра­йони, міста, селища і села за «успіхи в роз­витку народного господарства, науки і культури, народної освіти, охорони здоровʼя, у державній і громадській діяльності, комуністичному вихован­ні трудящих» та військові частини «за високі показники у бо­йовій і політичній під­готовці». За нові заслуги перед­бачено по­вторне нагородже­н­ня цими грамотами. Удостоєним державних нагород УРСР вручали посвідче­н­ня до почесного зва­н­ня, грамоту та нагрудний знак. По­збавити нагород могла тільки Президія ВР УРСР у випадках засудже­н­ня нагородженого за тяжкий злочин, вчине­н­ня особою про­ступку, що порочив його як нагородженого, по­збавле­н­ня нагородженого громадянства СРСР. Положе­н­ня про Почесну Грамоту Президії ВР УРСР і Грамоту Президії ВР УРСР затверджено Указом Президії ВР УРСР від 25 липня 1969 року. Цим же указом встановлено нагрудні знаки до них. Указами Президії ВР УРСР від 17 грудня 1971 року та 25 квітня 1979 року до Положе­н­ня про Почесну Грамоту Президії ВР УРСР та Грамоту Президії ВР УРСР внесено зміни й доповне­н­ня. 7 травня 1981 року Почесній Грамоті Президії ВР УРСР та Грамоті Президії ВР УРСР на­дано статус державних нагород УРСР. По­становою Президії ВР УРСР від 22 березня 1982 року затверджено Ін­струкцію про порядок пред­ставле­н­ня до нагородже­н­ня і вруче­н­ня нагород та Ін­струкцію про порядок видачі нагородженим дублікатів посвідче­н­ня до почесного зва­н­ня УРСР, Почесної Грамоти Президії ВР УРСР і Грамоти Президії ВР УРСР та знака замість втрачених. 15 листопада 1988 року Президія ВР УРСР прийняла по­станову про вдосконале­н­ня порядку нагородже­н­ня, якою, зокрема, припинено нагородже­н­ня Почесною Грамотою Президії ВР УРСР та Грамотою Президії ВР УРСР ра­йонів, міст та інших населених пунктів, трудових колективів. Указом Президії ВР УРСР 20 квітня 1989 року до Положе­н­ня про державні нагороди УРСР внесено зміни й доповне­н­ня, якими ліквідовано нагородже­н­ня ними під­приємств, обʼ­єд­нань, установ, організацій, військових частин, ра­йонів, міст, селищ і сіл УРСР та інших союзних республік. Загальна кількість нагороджених Почесною Грамотою Президії ВР УРСР та Грамотою Президії ВР УРСР становить близько 70 тисяч осіб. Цими нагородами від­значено 41 місто, 11 ра­йонів, 5 селищ міського типу, 87 сіл та 2480 під­приємств, установ, військових формувань. Почесною Грамотою Президії ВР УРСР і Грамотою Президії ВР УРСР (від 24 серпня 1991 року — України) нагороджували до грудня 1991 року.

Резолюцією 5-го Всеукраїнського зʼ­їзду рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів від 2 березня 1921 року встановлено орден Трудового Червоного Прапора УСРР. Статут ордена затверджено по­становою ВЦВК і РНК УСРР від 4 листопада 1925 року, а по­становою ВЦВК і РНК УСРР від 5 серпня 1931 року затверджено його нову редакцію. Орденом нагороджували окремих громадян, колективи трудящих, державні й громадські установи, під­приємства й організації «за особливі заслуги перед республікою на трудовому фронті». Нагородже­н­ня орденом припинено По­становою Президії ЦВК СРСР «Про ордени Союзу РСР і союзних республік» від 23 квітня 1933 року. За неповними даними, орденом Трудового Червоного Прапора УСРР у 1921–33 роках нагороджено 307 осіб і 29 колективів, зокрема 15 військових формувань. Правове оформле­н­ня системи почесних звань УСР­Р–УРСР роз­почато 1922 року. У Кодексі законів про народну освіту УСРР, затвердженому ВУЦВК 22 листопада 1922 року, встановлено почесні зва­н­ня: заслужений артист і художник УСРР, народний артист і художник УСРР. Першими зва­н­ня народного артиста УСРР отримали ві­домі майстри української сцени: М. Заньковецька (12 січня 1923 року), Лесь Курбас (8 серпня 1925 року), П. Саксаганський (18 вересня 1925 року), Г. Юра (26 січня 1930 року). 13 січня 1934 року встановлено почесні зва­н­ня: заслужений діяч науки і техніки УСРР, заслужений діяч мистецтв УСРР, які По­становою ВУЦВК і РНК УСРР обʼ­єд­нані в одне — заслужений діяч науки, техніки й мистецтва. Перше окреме Положе­н­ня про почесні зва­н­ня УРСР затверджено Президією ВР УРСР 26 вересня 1944 року. Цією ж по­становою встановлено почесні зва­н­ня: заслужений учитель школи і лікар УРСР. Почесні зва­н­ня присвоювала Президія ВР УРСР за пред­ставле­н­ням народних комісаріатів і Управлі­н­ня в справах мистецтва при Раднаркомі УРСР. Особам, удостоєним почесних звань, вручали від­повід­ні грамоти Президії ВР УРСР. Встановлено також почесні зва­н­ня УРСР: заслужений зоотехнік (19 травня 1949 року), агроном (9 грудня 1953 року), майстер професійно-технічної освіти, учитель професійно-технічної освіти (29 серпня 1956 року), механізатор сільського господарства (3 грудня 1956 року), капела, ансамбль, оркестр, хор (20 грудня 1956 року), шахтар, гірник, металург (6 лютого 1958 року), будівельник (4 серпня 1958 року), майстер народної творчості (3 грудня 1958 року), лісовод (4 грудня 1958 року), винахідник, раціоналізатор (17 травня 1960 року), ветеринарний лікар (19 травня 1960 року), енергетик (16 грудня 1960 року), шляховик (8 травня 1962 року), працівник культури (15 жовтня 1965 року), юрист (18 січня 1966 року), працівник торгівлі (21 липня 1966 року), меліоратор (25 серпня 1966 року), працівник промисловості, машинобудівник, працівник транс­порту, звʼязківець, геолог, працівник служби побуту, працівник вищої школи, архітектор (10 жовтня 1969 року), економіст (20 вересня 1972 року), працівник охорони здоровʼя (3 листопада 1975 року), інженер сільського господарства, механізатор сільського господарства (17 жовтня 1977 року), риболов, працівник житлово-комунального господарства (16 жовтня 1978 року), на­ставник молоді (14 лютого 1980 року), народний архітектор (23 січня 1981 року), заслужений хімік, працівник соціального забезпече­н­ня (1 жовтня 1981 року), працівник фізичної культури (2 грудня 1981 року), журналіст (9 лютого 1982 року), кон­структор, технолог (21 червня 1985 року), працівник сфери послуг, працівник народної освіти, діяч науки і техніки, працівник фізичної культури і спорту (20 квітня 1989 року). Скасовано почесні зва­н­ня УРСР: заслужений ансамбль, капела, оркестр, хор, гірник, шляховик, ветеринарний лікар, учитель школи, учитель професійно-технічної освіти, майстер професійно-технічної освіти (10 жовтня 1969 року), хімік, звʼязківець, геолог, агроном, зоотехнік, меліоратор, інженер сільського господарства, механізатор сільського господарства, лісовод, риболов, кон­структор, технолог, працівник торгівлі, працівник житлово-комунального господарства, працівник служби побуту, працівник соціального забезпече­н­ня, працівник вищої школи, працівник професійно-технічної освіти, на­ставник молоді, діяч наук, працівник фізичної культури (15 листопада 1988 року). Указом Президії ВР УРСР від 20 лютого 1967 року прийнятий єдиний за формою нагрудний знак до почесних звань УРСР; від 15 листопада 1988 року — встановлено, що почесні зва­н­ня УРСР мають персонал. характер нагородже­н­ня.

В. Й. Бузало

Нагороди України

Законодавство про Д. н. У. складається з Кон­ституції, Закону «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 та указів Президента України. Державні нагороди встановлюють винятково законами України. Видами державних нагород в Україні є зва­н­ня Героя України (вручають ордени «Золота Зірка» або Держави), ордени, медалі, від­знака «Імен­на вогнепальна зброя», почесні зва­н­ня, Державні премії України, президентські від­знаки. Державними нагородами можуть бути від­значені громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Нагородже­н­ня державними нагородами здійснює своїм указом Президент України; він також затверджує статути для орденів та положе­н­ня про інші нагороди. Нагородженому вручають державну нагороду та документ, що засвідчує нагородже­н­ня нею. В Україні встановлено ордени: 

• Свободи (10 квітня 2008) — для від­значе­н­ня видатних та особливих заслуг громадян в утверджен­ні суверенітету та незалежності України, консолідації українського су­спільства, роз­витку демократії, су­спільних і політичних реформ, об­стоюва­н­ня кон­ституційних прав і свобод людини й громадянина; 
• князя Ярослава Мудрого 5-ти ст. (23 серпня 1995) — для нагородже­н­ня громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, зміцне­н­ня між­народного авторитету України, роз­витку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоровʼя, за ви­значну благодійну, гуманістичну і громадську діяльність; 
• «За заслуги» 3-х ступ. (засновано 18 серпня 1992 як Почесна від­знака Президента України, яку 22 вересня 1996 транс­формовано в орден) — для від­значе­н­ня видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах су­спільної діяльності; 
• Бог­дана Хмельницького 3-х ступ. (3 травня 1995) — для нагородже­н­ня громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцнен­ні обороно­здатності та без­пеки України; 
• «За мужність» 3-х ступ. (29 квітня 1995) — для від­значе­н­ня військовослужбовців, працівників право­охорон­них органів та інших осіб за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуван­ні людей, матеріальних цін­ностей під час ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій, у боротьбі зі злочин­ністю, а також в інших випадках при виконан­ні військового, службового, громадянського обовʼязку в умовах, повʼязаних з ризиком для життя; 
• княгині Ольги 3-х ступ. (15 серпня 1997) — для від­значе­н­ня жінок за ви­значні заслуги у державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійній та інших сферах су­спільної діяльності, вихован­ні дітей у сімʼї; 
• Данила Галицького (20 лютого 2003) — для нагородже­н­ня військовослужбовців ЗС України та ін. військових формувань, утворених від­повід­но до законів України, Державної спец. служби транс­порту, а також державних службовців за значний особистий внесок у роз­будову України, сумлін­не та без­доган­не служі­н­ня українському народові; 
• медалі: «За військову службу Україні» (встановлено 5 жовтня 1996) — для нагородже­н­ня військовослужбовців ЗС України та ін. військових формувань, утворених від­повід­но до законів України, а також Держ. спец. служби транс­порту, інших осіб за мужність і від­вагу, самовід­дані дії, виявлені у захисті державних інтересів України; 
• «За без­доган­ну службу» 3-х ступ. (5 жовтня 1996) — для нагородже­н­ня осіб офіцерського складу і прапорщиків ЗС України, рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, СБУ, Служби зовнішньої роз­відки України, Державної служби спец. звʼязку та захисту інформації України, Державної прикордон­ної служби України, Державної спец. служби транс­порту, військ Цивільної оборони, які досягли високих показників у бо­йовій і професійній під­готовці, є взірцем вірності присязі та викона­н­ня військового (службового) обовʼязку, успішно керують під­леглими, зразково виконують інші військові обовʼязки; 
• «Захиснику Вітчизни» (8 жовтня 1999) — для нагородже­н­ня ветеранів війни, осіб, на яких поширюється Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», осіб, які брали участь у визволен­ні України від фашистських загарбників та інших громадян України за виявлені у захисті державних інтересів України мужність і від­вагу, зміцне­н­ня обороно­здатності та без­пеки України; 
• «За працю і звитягу» (16 травня 2001 як президентська від­знака) — для нагородже­н­ня громадян за вагомий особистий внесок у роз­виток економічної, науково-технічної, соціально-культурної, військової, державної, громадської та інших сфер діяльності, багаторічну сумлін­ну працю, зразкове викона­н­ня службових обовʼязків; 
• «За врятоване життя» (10 квітня 2008) — для нагородже­н­ня громадян за врятува­н­ня життя людини, активну благодійну, гуманістичну та іншу діяльність у справі охорони здоровʼя громадян, запобіга­н­ня нещасним випадкам з людьми; 
• «60 років визволе­н­ня України від фашистських загарбників» (ювілейна, встановлено 17 вересня 2004 як президентська від­знака) — для нагородже­н­ня учасників бо­йових дій у складі радянської армії під час 2-ї світової війни; 
• «Імен­на вогнепальна зброя» (29 квітня 1995) — для нагородже­н­ня офіцерського складу ЗС України, Державної прикордон­ної служби України, ін. військових формувань, утворених від­повід­но до законів України, СБУ, Служби зовнішньої роз­відки України, Державної служби спец. звʼязку та захисту інформації України, органів МВС, а також Державної спец. служби транс­порту та державних службовців, які мають офіцерські зва­н­ня, за ви­значні заслуги у забезпечен­ні обороно­здатності України, недоторкан­ності її державного кордону, під­тримці високої бо­йової готовності військ, зміцнен­ні національної без­пеки, боротьби зі злочин­ністю, захисті кон­ституційних прав і свобод громадян, за без­доган­ну багаторічну службу, зразкове викона­н­ня військового та службового обовʼязку. 

Почесні зва­н­ня України: народний артист, архітектор, вчитель, художник, заслужений артист, архітектор, будівельник, винахідник, вчитель, діяч мистецтв, діяч науки і техніки, донор, економіст, енергетик, журналіст, лікар, лісівник, майстер народної творчості, машинобудівник, металург, працівник охорони здоровʼя, працівник промисловості, працівник транс­порту, працівник сільського господарства, працівник соціальної сфери, працівник сфери послуг, працівник фармації, працівник фізичної культури і спорту, природо­охоронець, раціоналізатор, художник, шахтар, юрист, «Мати-героїня». Їх присвоюють особам, які працюють у від­повід­ній галузі економічної і соціально-культурної сфери за­звичай не менше 10-ти років, мають високі трудові досягне­н­ня і професійну майстерність. Почесні зва­н­ня народний артист, архітектор, вчитель, художник присвоюють не раніше, ніж через 10 років після присвоє­н­ня від­повід­ного почесного зва­н­ня заслужений артист, архітектор, вчитель, художник. Посмертно почесні зва­н­ня не присвоюють. Під­стави для присвоє­н­ня почесних звань, ви­значе­н­ня порядку їх присвоє­н­ня, вруче­н­ня та ін. правила врегульовано Положе­н­ням про почесні зва­н­ня України, затвердженим указом Президента України від 29 червня 2001. Для попереднього роз­гляду питань, повʼязаних із нагородже­н­ням, при Президентові України утворено Комісію державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах. Персональний склад комісії та порядок її роботи ви­значає Президент України. 

Особи, удостоєні державних нагород України, користуються пільгами, перед­баченими законами України. По­збавле­н­ня державних нагород і поновле­н­ня в правах на них у перед­бачених законом випадках здійснює Президент України. Законом України «Про державні нагороди України» ви­значено також порядок зберіга­н­ня державних нагород після смерті нагородженого, вивезе­н­ня їх за межі України, від­повід­альність за поруше­н­ня законодавства про державні нагороди.

В. Й. Бузало

Завантажити статтю