КРАМАРЕ́НКО Олексій Іванович (17. 03. 1882, м. Єлисавет­град, нині Кірово­град — після 1943) — хімік-технолог. Доктор технічних наук Закінчив Харківський технологічний ін­ститут (1910). Від­тоді працював на під­приємствах силікатної, газової та вугільної промисловостей, зокрема й на Будянському фаянському заводі (нині Харківський р-н; технічним директором), у трестах м. Артемівськ (нині Донецької обл.), Харкова та Києва. Керував спорудже­н­ням Словʼянського керамічного заводу (нині Донецької обл.) і Мерефського скло­заводу (нині Харківської обл.). Від 1931 — у вищих на­вчальних закладах м. Камʼя­­нець-Подільський і Харкова (був професором і завідувач кафедри скла політехнічного ін­ституту). Від 26 жовтня 1941 — бурго­­містр, від січня 1942 — обербургомістр Харкова. Був обраний ректором політехнічного ін­ституту, однак німецька влада його не затвердила. На­прикінці квітня 1942 від­сторонений від посади обербургомістра, у серпні того ж року заарештований ґестапо. Подальша доля неві­дома (ймовірно, страчений). Під час управлі­н­ня Харковом від­значився тим, що намагався ввести для обовʼязкового службового викори­ста­н­ня українську мову, на міській управі наказав поряд з німецьким роз­містити український жовто-блакитний прапор, сприяв від­роджен­ню культурно-просвітницького і релігійного життя; робив спроби забезпечити місто продовольством (за умов, що склалися на той час, це було практично неможливим); вряту­вав низку харківʼян від страти.