Крамаренко Олексій Іванович
КРАМАРЕ́НКО Олексій Іванович (17. 03. 1882, м. Єлисаветград, нині Кіровоград — після 1943) — хімік-технолог. Доктор технічних наук Закінчив Харківський технологічний інститут (1910). Відтоді працював на підприємствах силікатної, газової та вугільної промисловостей, зокрема й на Будянському фаянському заводі (нині Харківський р-н; технічним директором), у трестах м. Артемівськ (нині Донецької обл.), Харкова та Києва. Керував спорудженням Словʼянського керамічного заводу (нині Донецької обл.) і Мерефського склозаводу (нині Харківської обл.). Від 1931 — у вищих навчальних закладах м. Камʼянець-Подільський і Харкова (був професором і завідувач кафедри скла політехнічного інституту). Від 26 жовтня 1941 — бургомістр, від січня 1942 — обербургомістр Харкова. Був обраний ректором політехнічного інституту, однак німецька влада його не затвердила. Наприкінці квітня 1942 відсторонений від посади обербургомістра, у серпні того ж року заарештований ґестапо. Подальша доля невідома (ймовірно, страчений). Під час управління Харковом відзначився тим, що намагався ввести для обовʼязкового службового використання українську мову, на міській управі наказав поряд з німецьким розмістити український жовто-блакитний прапор, сприяв відродженню культурно-просвітницького і релігійного життя; робив спроби забезпечити місто продовольством (за умов, що склалися на той час, це було практично неможливим); врятував низку харківʼян від страти.