ГРУШЕ́ВСЬКИЙ Сергій Григорович (24. 06(06. 07). 1892, містечко Камʼянка Чигирин. пов. Київ. губ., нині місто Черкас. обл. — 03. 11. 1937, ур­очище Сандормох побл. м. Медвежʼєгорськ, Карелія, РФ) — історик, громадський діяч. Далекий родич Михайла Грушевського, син Г. Грушевського та О. Грушевської-Ранцової. Закін. гімназію у м-ку Златопіль (нині у складі м. Новомиргород Кіровогр. обл., 1909), істор.-філол. факультет Університету св. Володимира у Києві (1913), де у 1913–17 був професор. стипендіатом при каф. рос. історії, водночас викладав у 8-й чол. гімназії. Деякий час пере­бував під впливом монархістів, став чл. чорносотен. молодіж. організації «Двуглавый орел», у вересні 1917 обраний за­ступник голови Клубу про­гресив. рос. націоналістів. Написав пр. «Коломенский уезд по писцовым книгам ХVI в.» (від­значена сріб. меда­л­лю), джерел. матеріали до якої опубл. в «Университет. известиях» (1916, № 3, 5–6, 7–8, 9–10; 1917, № 1–2). У 1921 на базі Златопіл. гімназії створив і очолив ІНО ім. 3-го Інтернаціоналу; протягом 1921–25 працював лектором Полтав. ІНО й ін­спектором Полтав. губін­спектури освіти. Світо­глядно еволюціонував до участі у «Просвіті», за що 1922 за­знав пере­слідувань. Від 1925 — проф., проректор з наукової роботи Донец. ІНО (Луганськ), водночас 1926 засн. і очолив Наук. товариство на Донеч­чині. 1930 пере­їхав з родиною на Кубань, працював завідувач кафедри історії Краснодар. пед. ін­ституту. Брав активну участь в українізації, зокрема став спів­автором «Плана украинизации Северо-Кавказского украинского агро-педагогического ин­ститута имени Н. А. Скрипника» (Краснодар, 1932). 13 січня 1933 заарешт., 22 серпня 1933 за звинуваче­н­ням у приналежності до само­стійниц. пов­стан. контр­рев. організації «Союз Кубані та України» засудж. до 10-ти р. таборів. По­становою особл. трійки Упр. НКВС у Ленінгр. обл. від 9 жовтня 1937 засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1960.