ВА́НЧУРА Владислав (Vančura Vladislav; 23. 06. 1891, с. Гай побл. м. Опава Пн.-Морав. обл., нині Чехія — 01. 06. 1942, Прага) — чеський письмен­ник, кінорежисер. Закін. Праз. університет (1921). Учасник антифашист. боротьби. Роз­стріл. гітлерівцями. У романі «Pekař Jan Marhoul» (1924) від­творив трагічну долю трудівника в умовах екс­плуататор. су­спільства. Протест проти імперіаліст. війни та мілітаризму звучить у сатир. романі «Pole orná i válečná» (1925). У романах «Tři řeky» (1936), «Rodina Horvatová» (1938) від­ображено соц.-політ. конфлікти епохи, порушено про­блеми істор. роз­витку чес. народу. Морал.-етичні теми роз­криває в романах «Markéta Lazarová» (1931), «Utěk do Budina» (1932), зб. оповідань «Luk královny Dorotky» (1932) та ін. Під час нім. окупації Чехо-Словач­чини працював над епопеєю «Obrazy z dějin národa Českého» (1939–40, незакінч.). Усі за­знач. твори В. ви­йшли у Празі. Укр. про­блематиці присвяч. роман «Posledný soud» (Praha, 1929; укр. перекл. О. Логвиненко — «Остан­ній суд», опубл. у кн. «Вітер з полонини», Уж., 1986) — про еміграцію закарп. українців у пошуках заробітку. В. зняв фільм про долю родини закарп. лісоруба «Marijka nevěrnice» (1934, спів­авт.).