Верховний головнокомандувач

ВЕРХО́ВНИЙ ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ  — вищий керівник збройних сил держави (коаліції держав). Посаду В. Г. вперше введено у роки 1-ї світової війни. В Росії її займали великий князь Микола Миколайович (1914–15) та імператор Микола II (1915 — лютий 1917). При Тимчас. уряді В. Г. послідовно були: М. Алексєєв, О. Брусилов, Л. Корнілов, О. Керенський, М. Духонін. Після більшов. перевороту 1917 постановою Раднаркому В. Г. признач. М. Криленко. В арміях союз. держав ця посада була введена наприкінці війни, зокрема В. Г. військ Антанти з 14 квітня по 11 листопада 1918 був франц. маршал Ф. Фош. Під час 2-ї світової війні В. Г. у СРСР 8 серпня 1941 признач. Й. Сталін. У Німеччині посаду В. Г. займали А. Гітлер (1933 — 30 квітня 1945) і ґросс-адмірал К. Дьонітц (30 квітня — 9 травня 1945). В. Г. союзними експедиц. силами з грудня 1943 до липня 1945 були: у Пн.-Зх. Європі — амер. генерал Д. Айзенгавер, на Середземномор. театрі — англ. фельдмаршал Г. Вільсон. Нині у переважній більшості країн світу В. Г. є глава держави, зокрема у РФ, США та Франції — президент, Німеччині — канцлер, Англії — король або королева, Японії — імператор.

Відповідно до Конституції України В. Г. ЗС України є Президент, який призначає на посади та звільняє з посад вище командування ЗС та ін. військ. формувань України; здійснює керівництво у сферах нац. безпеки та оборони держави; очолює Раду нац. безпеки і оборони України, вносить до ВР України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання ЗС у разі зброй. агресії проти України; приймає рішення про заг. або частк. мобілізацію та введення воєн. стану в Україні або окремих її місцевостях у разі загрози нападу чи небезпеки держ. незалежності, про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичай. стану — з наступ. затвердженням цього рішення ВР України тощо.

Завантажити статтю