Верховний головнокомандувач

ВЕРХО́ВНИЙ ГОЛОВНОКОМА́НДУВАЧ — вищий керівник збройних сил держави (коаліції держав). Посаду В. Г. вперше введено у роки 1-ї світової війни. В Росії її за­ймали великий князь Микола Микола­йович (1914–15) та імператор Микола II (1915 — лютий 1917). При Тимчас. уряді В. Г. послідовно були: М. Алексєєв, О. Брусилов, Л. Корнілов, О. Керенський, М. Духонін. Після більшов. пере­вороту 1917 по­становою Раднаркому В. Г. при­знач. М. Криленко. В арміях союз. держав ця посада була введена на­прикінці війни, зокрема В. Г. військ Антанти з 14 квітня по 11 листопада 1918 був франц. маршал Ф. Фош. Під час 2-ї світової війні В. Г. у СРСР 8 серпня 1941 при­знач. Й. Сталін. У Німеч­чині посаду В. Г. за­ймали А. Гітлер (1933 — 30 квітня 1945) і ґросс-адмірал К. Дьонітц (30 квітня — 9 травня 1945). В. Г. союзними екс­педиц. силами з грудня 1943 до липня 1945 були: у Пн.-Зх. Європі — амер. генерал Д. Айзенгавер, на Серед­земномор. театрі — англ. фельдмаршал Г. Вільсон. Нині у пере­важній більшості країн світу В. Г. є глава держави, зокрема у РФ, США та Франції — президент, Німеч­чині — канцлер, Англії — король або королева, Японії — імператор.

Від­повід­но до Кон­ституції України В. Г. ЗС України є Президент, який при­значає на посади та звільняє з посад вище командува­н­ня ЗС та ін. військ. формувань України; здійснює керівництво у сферах нац. без­пеки та оборони держави; очолює Раду нац. без­пеки і оборони України, вносить до ВР України по­да­н­ня про оголоше­н­ня стану війни та при­ймає ріше­н­ня про викори­ста­н­ня ЗС у разі зброй. агресії проти України; при­ймає ріше­н­ня про заг. або частк. мобілізацію та введе­н­ня воєн. стану в Україні або окремих її місцевостях у разі за­грози нападу чи небезпеки держ. незалежності, про введе­н­ня в Україні або в окремих її місцевостях над­звичай. стану — з на­ступ. затвердже­н­ням цього ріше­н­ня ВР України тощо.

Завантажити статтю