ВІКО́НСЬКА Дарія (справж. — Федорович Іван­на-Кароліна Володиславна, ін. псевд. — І. Федоренко; 17. 02. 1893, Ві­день — 23 (за ін. даними — 25). 10. 1945, там само) — письмен­ниця, літературо­знавець, мистецтво­знавець. Здобула освіту в Німеч­чині, Франції, Великій Британії. Подорожувала Зх. Європою, Росією, Єгиптом. У 1920–30-і рр. жила у маєтку батька (с. Шляхтинці, нині Терноп. р-ну Терноп. обл.), де разом із чоловіком М. Малицьким проводила культ.-осв. діяльність. Під час рад. окупації зх.-укр. земель виїхала до Ленін­града (нині С.-Петербург), від 1939 — у Відні. Від 1922 В. друкувала свої есе, нариси, стат­ті, рецензії, ви­ставкові огляди, худож. пере­клади (зокрема й поезій у прозі О. Вайлда) у ж. «ЛНВ», «Дажбог», «Жіноча доля», «Нове життя», «Нова хата», «Вісник», г. «Напередодні», «Назу­стріч», «Діло» та ін. зх.-укр. періодиці. Авторка зб. проз. етюдів пере­важно на мист. теми «Райська яблінка» (Л., 1931); тому есе­їстики «За державну бронзу» (ч. 1, Л., 1938) — про про­блеми формува­н­ня укр. державниц. нації. В. популяризувала здобутки світ. літ-ри 19–20 ст.: стат­ті про В. Вітмена і О. Вайлда, кн. «Джеймс Джойс: Тайна його мистецького облич­чя» (Л., 1934). Є. Маланюк присвятив В. мемуар. нарис «Дарія Віконська» // «Книга спо­стережень», т. 2, Торонто, 1966 та вірш «Побаче­н­ня». Окремі твори В. («Культ труду», «Апольогія душі», «За від­родже­н­ня людини», «Степ», «Психіка ресентменту», «Европа й ми» та ін.) опубл. у ж. «Воля і батьківщина» (1998, № 2). Щоб уникнути арешту органами держ. без­пеки СРСР, покінчила життя самогубством.