В

В — третя літера української абетки. Є в інших абетках, створених на основі слов’яно-кириличного графіки. Назва літери «ве» вживається як іменник середнього роду. За формою накреслення це видозмінений варіант літери «В» («віди») старослов’янської кириличною азбуки, що походить від грецької β («бета»). У староукраїнській графіці у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма «В» вживалася в кількох варіантах. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській мові позначає губно-губний щілинний сонорний приголосний звук [w], який, на відміну від російської мови, не співвідноситься з губно-зубним [ф], може позначати й губно-зубний [v], а на початку слова перед приголосним, після голосного перед приголосним та в кінці слова після голосного переходить у нескладовий голосний звук [ў] (ўпiiмаў, праўда, воўк). «В» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «два», а в глаголиці — «три». Використовують також при класифікаційному поділі зі значенням «третій»: ложа «В», пункт «В» розділу 2. При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: 8-В клас тощо. В — службова частина мови — прийменник, що разом з іменником служить для вираження просторових, часових та об’єктних відношень.

Завантажити статтю