БО́БРИНСЬКИЙ Олексій Олександрович (19. 05. 1852, С.-Петербург — 02. 09. 1927, м. Ніцца, Франція) — державний і політичний діяч, археолог, цукрозаводчик. Брат А. та Г. Бобринських. Граф, сенатор (1896), обер-гоф­мейстер (1916). Земле­власник Черкас. пов. Навч. на юрид. факультеті С.-Петербур. університету (1870–72). Служив у канцелярії КМ; предводителем дворянства С.-Петербур. пов. (1875–78) й губ. (1878– 99), одночасно почес. мировим суд­дею Черкас. пов. Київ. губ. (1878–81, 1885–87, 1887–90); 1907–12 — депутат 3-ї Держ. думи від Чигирин. пов. Київ. губ. Голова С.-Петербур. міської думи та Ради обʼ­єд­наного дворянства (1906–12), голова ради Рос.-англ. банку (1914–18). Член Держ. ради (1912–17), де 1915–16 очолював групу правих. Міністр землеробства (1916). Під­тримував політику П. Столипіна, намагався зблизити крайньо правих із націоналістами та октябристами. 1886–1917 — голова Імператор. археол. комісії. Від 1879 проводив археол. роз­копки курганів побл. м. Сміла (нині Черкас. обл.), від 1891 — у м. Гурзуф (нині АР Крим), від 1900 — у Черкас. та Чигирин. пов. Київ. губ. (усього дослідив бл. 1000 курганів бронз. та скіф. часів). Зібрав унік. колекцію старовин. бронзи, за­пропонував свою класифікацію курган­них періодів, ввів терміни «палеоліт» і «енеоліт». Частину колекцій пере­дав до Київ. худож.-пром. і ХМ (нині НМІ України), частина потрапила до Черкас. музею. 1918–19 жив у Києві, був одним із кер. Ради монарх. блоку; 1919 — у Берліні, де видавав газету монарх. напряму «Вера и верность», повернувся в Росію, однак 1920 разом із армією А. Денікіна евакуювався до Кон­стантинополя, згодом — у Ніццу. Входив до Ради держ. обʼ­єд­на­н­ня Росії.