Болгаристика

БОЛГАРИ́СТИКА — наука про мову, літературу, історію та культуру болгар. Основи зарубіж. Б. закладені серб. лінгвістом В. Караджичем, який 1822 під­готував до С.-Петербур. порівнял. словників (1787–88) додаток з коротким нарисом про болгарську мову і зразками нар. пісень з Роз­лоз. повіту. Рос. дослідник Ю. Венелін 1829 на­друкував пр. «Древние и нынешние болгаре в политическом, историческом и религиозном их отношении к рос­сиянам», а 1834 під­готував рукопис «Грам­матики нынешнего болгарского наречия», в якому вперше в іноз. Б. дав систем. опис болгар. мови. Після 1835 поряд із ви­вче­н­ням памʼяток старословʼян. (давньоболгар.) мови в Росії та Україні почалося викла­да­н­ня живих словʼян. мов. Із від­кри­т­тям 1865 Новорос. університету в Одесі курс болгар. мови вів В. Григорович, який ще 1848 висловив свої спо­стереже­н­ня про болгар. мову, її осн. діалектну диференціацію, пред­ставив роз­горнутий опис стародав. рукописів у кн. «Очерк на­учного путешествия по Европейской Турции». Цього ж року виходить дослідже­н­ня П. Білярського «О среднеболгарском вокализме по Патриаршему списку летописи», 1865 на честь 1000-літ. ювілею словʼян. першовчителів — «Кирило-Мефодієвська збірка» О. Гільфердінґа. Серед славістич. публікацій — про­блемна ста­т­тя О. Бодянського про давнє свідче­н­ня того, що церковно-книжна мова є словʼяно-болгарською (1843), під­ручники О. Брандта «Болгарская хрестоматия» (1889; 1892), «Болгарский язык: Лекции» (1894), «Краткая фонетика и морфология болгарского языка: Лекции» (1901); виходить друком (у випусках) перший науковий «Словарь болгарского языка по памятникам народной словесности и прои­зведениям новейшей печати» (1889) А. Дювернуа. На основі ви­вче­н­ня пд.-словʼян. памʼяток він видав ґрунтовну працю з істор. граматики «Образ звуковых и формальных особен­ностей болгарского языка» (1893), а також хрестоматію «Болгарские народные говоры» (1910); опублікував числен­ні роз­відки з кирило-мефодіїв. про­блематики. До серед. 20 ст. осн. навч. роз­робками з практич. ви­вче­н­ня болгар. мови були посібники Р. Брандта «Болгарская хрестоматия» (1892), «Болгарский язык: Лекции...» (1894), В. Щепкіна «Болгарский язык» (1909). Автор «Введения в сравнительную грам­матику славянских языков» (1914) О. Селищев написав низку праць з болгар. і македон. діалектології та етно­графії, зокрема «Славянское население в Албании» (1931; пере­вид. у Болгарії 1981); роз­глянув болгар.-албан. між­мовні звʼязки, специфіку пізніших запозичень з болгар. мови, словʼян. (болгар.) топонімію в цьому регіоні Балкан («К изучению старопечатных болгарских книг», 1923; «Полог и его болгарское население», 1929; «Диалектологическое значение македонской топонимии», 1933). Дослідже­н­ня зі славістики проф. Київ. університету Т. Флоринського («Лекции по славянскому языко­знанию», ч. 1–2, 1895–97), М. Грунського («Лекции по древнецерковнославянскому языку», 1914), Г. Ільїнського («Славянские этимологии», 1908–29; «Праславянская грам­матика», 1916), І. Огієнка («Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність: Істор.-літ. моно­графія», т. 1–2), праці проф. Львів університету І. Свєнцицького (ст. «Етапи формува­н­ня болгарської, сербської і української мов», 1955; «Формува­н­ня болгарської літературної мови (863–1762)», 1957) сприяли роз­витку Б. в Україні. Видатний укр. мово­знавець Л. Булаховський у своїх ста­т­тях «К болгарскому ударению» (1921), «Падение синтетического склонения в болгарском языке» (1922), «Вступ до нарису літературної болгарської мови» (1928), «Ударение старокрымского болгарского говора» (1955), «Болгарский язык как источник рекон­струкции древнейшей славянской акцентологической системы» (1958–60) роз­робляє актуал. пита­н­ня Б. Його «Введение в языко­знание» (ч. 2, Москва, 1953) ви­дано болгар. мовою (1956) як під­ручник для пед. ін­ститутів.

З Україною повʼяз. початок наук. діяльності славіста С. Бернштейна (1934–38 — завідувач кафедри болгар. мови Одес. університету). Продовжуючи традиції М. Державіна, автора ґрунтов дослідж. «Болгарские колонии в Рос­сии» (т. 1–2, 1914–15), С. Бернштейн роз­робляв нові напрями в досліджен­ні мови нащадків болгар. пере­селенців («Болгарские говоры в Украине — Ольшанский район», 1939). С. Бернштейн написав під­ручник з болгар. мови (1948), який дав можливість чіткіше ви­значати хронологію роз­витку болгар. мови на шляху до аналіт. будови.

У післявоєн. час поряд із фронтал. ви­вче­н­ням пере­селен болгар. говірок на території України й Молдови значне місце посідає описове дослідж. граматики болгар. мови О. Чешко, О. Захаревич, Є. Дьоміної, М. Рожновської (авторів колектив. праці «Основные во­просы болгарского языка», 1995), Ю. Маслова («Очерк болгарской грам­матики», 1956). В «Грам­матике болгарского языка» (1981; ви­дана болгар. мовою у Софії 1982) уперше пред­ставлено систем. наук. опис грамат. структури пд.-словʼян. мови.

У 2-й пол. 20 ст. здійснено про­блемні роз­робки періодизації історії болгар. мови у працях С. Бернштейна, Ю. Маслова, Є. Дьоміної. Ви­дано моно­графію Г. Венедиктова «Из истории современ­ного болгарского литературного языка» (1981). Низку оригінал. роз­робок з фонет. особливостей болгар. говірок на­друкувала Т. Попова, автор дослідже­н­ня «Глагольное словоизменение в болгарском языке: Морфонологический аспект» (1975). Знач. внеском у роз­робку питань структури болгар. рече­н­ня стали праці М. Рожновської «Синтаксис прилагательного в болгарском языке» (1970), О. Захаревич, В. Крилової, О. Гурʼєвої. 1988 у Києві ви­дано зб. наук. праць «Українсько-болгарські культурні взаємини XX ст.», де висвітлено широке коло питань роз­витку і взаємодії літ.-худож. процесів в обох країнах, пошуки нац. самобутності культури, методики ви­вче­н­ня фольклору (Н. Шумада), малові­домі сторінки болгар.-укр. літ. та мист. звʼязків (X. Дудевський, В. Захаржевська, Л. Барабан, Д. Степовик), між­мовні звʼязки на матеріалі укр. та болгар. говірок (П. Гриценко, І. Стоянов). 1917 в Одесі від­булася наук. конф. з питань рос.-укр.-болгарських істор.-філол. взаємин; 1981 у Львові — конф., присвяч. 1300-літтю Болгар. держави, матеріали якої опубл. у зб. «Советская болгаристика. Итоги и пер­спективы» (Москва, 1983).

Про­блемам балканословʼян. ареалу, пита­н­ням генет. та ареал. звʼязків у лексиці та граматиці словʼян., а також болгар. діалектів присвяч. праці білорус, дослідників Г. Цихуна, Б. Нормана. Системність лексич. семантики методом асоціатив. лінгвістки досліджує А. Калюта, особливості функціонува­н­ня деяких частин мови — В. Карпов. У 1976–87 від­булося пʼять білорус.-болгар. симпозіумів. Славісти країн Європи дедалі частіше обирають болгар. мову обʼєктом своїх досліджень. Інтерес до її грамат. структури невід­ʼємний від її роз­гляду в колі інших словʼян. (особливо пд.-словʼян.) мов, у її від­ношен­ні до памʼяток кирило-мефодіїв. доби, специфіки її функціонува­н­ня в балкан. мовному ареалі. Як окрема галузь славістич. досліджень Б. оформлюється по­ступово шляхом роз­вʼяза­н­ня низки про­блем статусу, типології, генезису болгар. мови. Ф. Міклошич дотримується по­гляду про близькість словен. та давньо-болгар. мов. На основі ви­вче­н­ня болгар.-македон. говірок в околицях Солуня (Греція) В. Облак ді­йшов висновку, що саме діалектні риси цього регіону лягли в основу першої писем, мови словʼян («Mazedonische Studien», 1896).

Після публікації праці А. Лєскіна «Старобългарска грам­матика» (Софія, 1981) у болгар. мово­знавстві закріпився термін «давньоболгарська (староболгарська) мова».

Широкий діапазон питань славістики і Б. охоплює наук. діяльність В. Яґича: ви­да­н­ня писем. памʼяток давнішої та середньо-болгар. доби, аналіз їх лексич. та мовних особливостей та ін. В. Яґич дотримується точки зору про болгар. походже­н­ня мови Кирила і Мефодія, окреслюючи ареал її виникне­н­ня «областю між Солунем і Цари­градом, пів­ден­ніше від Ахир Челебі» («Entstehungsgeschichte der kirchenslavischen Sprache», 1913).

Центрами Б. і славістики в Німеч­чині є університети у Берліні, Лейпцизі, Галле. Серед нім. дослідників, які ви­вчають про­блеми Б., — Ґ. Вейґанд, І. Шік, X. Вальтер, Е. Баєр, Д. Ендлер, В. Фідлер, Р. Рімшнайдер та ін. Журнал «Zeitschrift für Slawistik» систематично друкує дослідже­н­ня з Б.

Серед румун. славістів, які досліджують пита­н­ня Б., — Б. Хаждеу, А. Одобеску, М. Емнеску, М. Штефанеску, Й. Бог­дан. Засновано каф. славістики в університетах Бухареста (1891), Ясс (1905), Клужа-Напоки (1919). П. Канчел ви­вчав словʼян.-румун. взаємовід­носини, Й. Попович - фонет.-екс­перим. особливості болгар. мови, Е. Петрович — давньо-болгар. мовні звʼязки, словʼяно-болгар. топонімію на тер. Румунії. Староболгаристика пред­ставлена в працях Г. Михайли, М. Думітреску, Л. Джамо-Діаконіци, Е. Лінци.

Початок болгаристич. досліджень в Угорщині повʼязаний з діяльністю О. Ашбота (Будапешт. університет), праці якого з про­блематики словʼян. запозичень в угор. мові роз­робляються на основі ономастики та писем. давньоболгар. памʼяток. Іншомовні елементи в лексиці давньоболгар. мови досліджував А. Молнар, мову словʼян. памʼяток — А. Холош, І. Тот, словʼян. запозиче­н­ня в угор. мові — І. Кнежа. У польс. Б. і славістиці ви­знач. фігурою є Ф. Славський, який опубл. наук. роз­відки з Б., зокрема «Gramatika języka bułgarskiego» (Warszawa, 1954; 1962), «Bułgarie. Dzije i pismiennictwo w zarysie» (Kraków, 1947), «Poczatki piśmiennictwa starobułgarskiego» («Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego», 1970, Kн. 17), «Podręczny słownik bułgarsko-polski» (1963).

У моно­графії Є. Русека «Deklinacja і uzycie przypadków w Triodzie Chłudowa. Studium nad rozwojem analityzmu w języky bułgarskim» (Wrocław; Warszawa; Kraków, 1964) досліджується Хлудів тріод (памʼятка 13 ст.) як джерело історії болгар. мови. Результатом дослідж. учених Болгарії і Польщі є пр. «Българско-полска съпо­ставителна граматика» (1988–95, т. 1–6).

Роз­виток Б. у Франції повʼяз. з іменами Л. Дозона, Л. Леже, Л. Больо, А. Мазона, А. Ваяна, А. Мейє, Р. Бернар, Ж. Фойє. 1921 у Парижі від­крито Ін­ститут славіст. досліджень, де видавався ж. «Revue des études slaves». 1932 y Школі сx. мов в Парижі від­крито каф. болгар. мови. Викла­да­н­ня болгар. мови за­проваджується також в університетах Ліона (1957), Клермон-Ферана (1960), Страсбурга (1963).

Викла­да­н­ня болгар. мови в Чехії починається від 1849, проте інтерес до пд. словʼян та болгар. мови виник ще в середньовічну добу, коли зʼявилися перші стислі публікації Я. Благослава, Т. Пешіна, В. Роса (15–17 ст.), згодом — описи глаголич. та кирилич. письма. Й. Добровський, автор першої наук. граматики давньоболгар. мови, роз­глядав болгар. мову як діалект іл­лірійської, потім ді­йшов висновку, що вона є давньословʼянською за походже­н­ням. Вагомий внесок в Б. мають праці П. Шафарика, який диференціював болгар. мову як словʼянську, ви­значив її звʼязок з давньоболгар., провів описа­н­ня кирилич. памʼяток, су­проводжуючи його ґрунтов. філол. аналізом. Роз­витку чеської Б. сприяв курс лекцій з порівнял. граматики словʼян. мов Ф. Челаковського, проф. Вроцлав. університету. У стат­ті про болгар. мову до «Riegrův slovnίk naučný» (1860) M. Хатала пише про давньоболгар. діалектну основу писем. памʼяток «кириличної мови», ви­значає деякі зміни в середньоболгар. добу. Серед ін. чеських славістів, які зробили вагомий внесок у роз­виток Б., — К. Іречек, Я. Гебауер, Л. Нідерле, А. Фрінта, Я. Станіслав, Й. Пата, Б. Хавранек. 1928 в Карловому університеті створ. Словʼян. ін­ститут, в університеті Брно — каф. словʼян. філології. Важл. значе­н­ня мають дослідж. перших словʼян. пере­кладів, впливів оригінал. текс­тів візантій. хронік до 16 ст., роз­гляд діяльності давніших книжних (літ.) шкіл у Болгарії. Авторами публікацій зі староболгар. про­блематики є Й. Вайс, Р. Вечерка, Я. Бауєр, а також Й. Курц та 3. Хауптова (під керівництвом яких здійснено ви­да­н­ня пр. «Slovnic jazyka staroslovĕnskèho», Praha, 1958–97); ві­дома своїми дослідже­н­нями зі старословʼян. мови та балкан. лексич. елементів у зх.-словʼян. мовах 3. Хауптова, ред. вид. «Etymologický slovnik jazyka staroslovĕnskèho» (Praha, 1989–97). Б. роз­ширює темат. коло досліджень: праці З. Куфнерової присвяч. зі­став. аналізу болгар. та чес. граматик, С. Хержмана — теорії літ. мови, спо­стережен­ню над процесами становле­н­ня болгар. та румун., болгар., чес. та словац. літ. мов, Л. Ухліржової — роз­гляду окремих питань болгар. та чес. синтаксису, С. Блахової — мові давніх словʼян. памʼяток, З. Урбана, Д. Хронкової, К. Мари, М. Бубнової — пита­н­ням чес.-болгар. пере­кладу. 1998 від­бувся 1-й чес.-болгар. симпозіум «Антропологія діалога. Спів­звучність та непоро­зумі­н­ня між чехами та болгарами».

1964 у Братислав. університеті від­крито каф. славістики та індоєвропе­їстики, при якій функціонує каф. болгар. філології (кер. Ш. Ондруш). Практичне викла­да­н­ня болгар. мови починається від 1923. Я. Станіслав одним з перших вів теор. курс болгар. мови, сполучаючи наук. діяльність преважно в галузі староболгаристики («Datίv absolútny v starej cirkevnej slovančine» // «Bysantinoslavica», 1933–34, № 5; «Slavianska liturgia na Slovensku a sίdlo Metodovo a Gorazdovo» // «Historický zbornik», 1940–41, № 1–2). Про­блематикою пере­кладів болгар. поезії на словац. мову за­ймався Я. Кошка. М. Одран роз­глядав етимологію деяких болгар. слів та їхніх від­повід­ників у словʼян. мовах, вплив словац. ідіому на мову болгар. які мешкають у Словач­чині. Про­блеми ономастики, словʼян. лексикології та лексико­графії висвітлено у працях В. Бланара. Він за­ймався також впливом болгар. мови на мову словаків та чехів у Болгарії. 1977 у Софії та Братиславі опубл. «Bulharsko-slovenský slovnίk». Одна з узагальнюючих праць остан­нього часу - укладена М. Добриковою збірка «Slovensko-bulgarské jazykové a literáturne vztʼahy» (Bratislava, 1998).

Перші публікації амер. учених з Б. присвячені давньоболгар. мові (В. Зелс, Т. Лайтнер, М. Гелл). Від 1958 працями X. Клаґ­стада, присвяч. роз­гляду фонем. кореляції і статусу палаталізов. приголосних у роз­мов. болгар. мові та говірках, починаються дослідже­н­ня синхрон. напряму. Згодом виходить і перша болгаристична моно­графія — праця Г. Аронсона «Bulgarian Inflectional Morphophonology» (1968), опубл. 1974 у пере­кладі на рос. мову. Болгар. мову в балкан. контекс­ті роз­глядає К. Казазис (1965). X. Бірнбаум — автор публікацій із заг.-словʼян. та кирило-мефодіїв. про­блематики, теорії балкан. мовного союзу.

Спіл. зуси­л­лями учених під­готовлено й ви­дано в Софії «Българистични изследвания: Българо-скандинавски симпозиум 24–30 септ. 1979» (1981).

Публікації япон. учених Д. Сато, С. Хасіяма, С. Мацумура, Т. Маріясу, Т. Ямамато, Б. Обунаї присвячені кирило-мефодіїв. про­блематиці, графіці глаголич. абетки, вихідний склад якої топологічно споріднений з грец. літерами, написано під­ручники зі старословʼян. мови (С. Кімура, Т. Огава).

Болгар. мову ви­вчають студенти Велінґтон. університету (Нова Зеландія) на каф. російської мови.

У Болгарії створено Раду з іноз. Б., що випускає інформ. бюлетень «Българистика / Bulgarica». Під час проведе­н­ня Роженського собору (серпень 2002) від­булася дис­кусія про сучас. стан зарубіж. Б.

Завантажити статтю