Булдовці

БУЛДО́ВЦІ — український православний консе­рвативний рух. Ін. назва — соборно-єпис­копська УАПЦ. Виник у 1-й пол. 20 ст., на­званий від імені митрополита Феофіла (Булдовського). Рух ви­ступав як альтернатива радикал.-рев. ново­введе­н­ням УАПЦ Василя (Липківського), за збереже­н­ня каноніч. укладу та чистоти істин­ного православʼя в укр. Церкві. Спочатку — внутрішньоцерковна українофіл. течія в автоном. «тихонів.» УПЦ Парфенія (Левицького). Пред­ставники течії були учасниками Собору УАПЦ Василя (1921), обʼ­єд­налися в опозиц. фракцію, ви­ступивши проти «самосвятських хіротоній» і ново­введень. Б. домагалися українізації й унезалежне­н­ня «тихонів.» УПЦ зсередини, каноніч. шляхом. 1922 з благослові­н­ня патріарха Московського і всієї Русі Тихона (В. Белавіна) отримали 4 єпис­коп. хіротонії: Феофіл — єпис­коп Лубенський, Іоаникій (Соколовський) — єпис­коп Катеринославський, Сергій (Лабунський) — єпис­коп Прилуцький, Макарій (Крамаренко) — єпис­коп Уманський. На Соборі 1922 домоглися прийня­т­тя курсу на канонічну автокефалію «тихонів.» УПЦ. У квітні 1925 москвофіл. фракція митрополита Київського Михаїла (В. Єрмакова) зробила спробу скасувати ріше­н­ня про автокефалію. Єпис­копи укр. орієнтації, посилаючись на Указ патріарха Тихона «Про тимчас. автокефалії (само­управлі­н­ня) єпархій» (1920), оголосили про роз­пуск старого складу Собору «тихонів.» УАПЦ і у червні 1925 організували при Мгар. монастирі у Лубнах місц. Собор, на якому було проголошено створе­н­ня «Братського обʼ­єд­на­н­ня парафій Українських автокефальних православних церков». У Соборі взяли участь 5 каноніч. єпис­копів, які під­твердили затвердж. Собором 1922 курс на автокефалію, засудивши ново­введе­н­ня «самосвятської» (Василя) та «обновленської» УАПЦ, здійснили ще дві хіротонії. Б. проголосили себе каноніч. правона­ступниками «тихонів.» УАПЦ; ви­ступили за роз­будову укр. церк. автокефалії на традиц.-каноніч. засадах, від­мовилися від участі в політиці, у богослужі­н­нях використовували укр. та церк.-словʼян. мови. 1925 до Б. при­єд­налося 2 тис. «тихонів.» парафій (з наявних 5056-ти), із них 650 при­єд­нав архі­єпис­коп Іоаникій. Більшість парафій Б. діяла на Катеринославщині, Полтавщині, Харківщині, Поділ­лі, Чернігівщині. 1926 митрополит Московський Сергій (І. Страгородський) наклав на соборно-єпис­коп. УАПЦ заборону. Б. намагалися зблизитися з рос. старообрядцями-єдиновірцями архі­єпис­копа Андрія (Ухтомського), катакомб. Істин­но-православною церквою митрополита Йосифа (Петрових), Тимчас. Вищою Церк. Радою митрополита Григорія (Г. Яцковського). Не­зважаючи на помірковане ставле­н­ня до уряду УСРР, ігнорували Декларацію 1927 митрополита Московського Сергія «Про лояльність». З початком кампанії боротьби з «укр. націоналізмом» 1930 Б. за­знали знач. ре­пресій, священики, які їх уникли, пере­йшли на нелегал. служі­н­ня, утворивши Укр. катакомбну церкву. Більшість послідовників Б. пере­бували на Слобожанщині. Крім жорстоких ре­пресій, голодомор 1932–33 винищив принаймні половину легал. і таєм. громад цієї Церкви. З поч. 2-ї світової війни 1941 митрополит Феофіл із послідовниками ви­йшли з під­пі­л­ля, очоливши процес реліг. від­родже­н­ня на Слобожанщині. Було обʼ­єд­нано парафії Харківщини, Полтавщини, Дні­пропетровщини, сучасних Луганщини та Донеч­чини, а також Бєлгород., Воронез., Курської обл. РФ. У Харкові від­крито пастир. курси, організовано місіонер. діяльність. 1942 під­писано Акт про обʼ­єд­на­н­ня з УАПЦ Полікарпа (П. Сікорського). У грудні 1942 зроблено спробу організувати у Харкові обʼ­єд­навчий Собор УАПЦ і УПЦ та обрати спільного первоієрарха (не вдалося здійснити через протидію нім. окупац. влади). Згодом унаслідок роз­біжностей між Феофілом та Полікарпом стався повний роз­кол, Б. знову від­окремилися в окрему гілку. Із на­ступом рад. військ Феофіл від­мовився ви­їжджати з України. Скори­ставшись його хворобою, група харків. священиків від його імені направила листа до патріарха Сергія про при­єд­на­н­ня до Моск. патріархату (МП). Після смерті Феофіла 1944 ті послідовники, що від­мовилися при­єд­натися до МП, пере­йшли на нелегал. служі­н­ня. Однак за посилених ре­пресій, без єпис­коп. опіки під­піл. структури не мали організац. єд­ності, керів. органу й лідера. Деякі з них роз­палися, інші влилися до під­піл. структур катакомб. Істин­но-православ. церкви.

Завантажити статтю