КО́СІВСЬКИЙ ІН­СТИТУ́Т ПРИКЛАДНО́ГО ТА ДЕКОРАТИ́ВНОГО МИСТЕ́ЦТВА Засновано 1882 у м. Косів (нині Іва­но-Франківська обл.) як ткацька промислова шко­ла при Ткацькому товаристві, від 1895 — Кра­­йова ткацько-промислова школа, від 1923 — ремісничо-промислове училище, 1939–40 — Промислова школа гуцульського мистецтва, від 1940 — Художньо-промислове училище, від 1947 — Косівське училище прикладного мистецтва, від 1968 — Косівський технікум народних художніх промислів, 1976–94 — імені В. Касіяна, від 1994 — Косівський коледж прикладного та декоративного мистецтва, від 2000 — Косівський державний ін­ститут прикладного та декоративного мистецтва, від 2006 — сучасна назва, у складі Львівської академії мистецтв. Ін­ститут здійснює освітню діяльність на основі ви­вче­н­ня, популяризації, роз­витку й від­родже­н­ня народного мистецтва та ремесел Гуцульщини. Бакалаврів і спеціалістів готує за напрямами: образотворче мистецтво (спеціальність — монументально-декоративний живопис), декоративно-прикладне мистецтво (художні вироби з дерева, художній метал, художня кераміка, художній текс­тиль), дизайн (дизайн костюма, дизайн виробів зі шкіри, дизайн меблів та виробів із дерева, графічний дизайн). Форми на­вча­н­ня: денна, заочна. У структурі Ін­ституту функціонує училище, де на­вчають молодших спеціалістів за спеціалізаціями: художнє дерево, художній метал, художня кераміка, художні вироби зі шкіри, художнє ткацтво, художня вишивка та моделюва­н­ня одягу, художній роз­пис. На­вчально-матеріальна база Ін­ституту: 3 на­вчальні корпуси, спортивний, актовий зали, компʼютерний клас, 3 компʼютерні лабораторії, 18 лабораторій та на­вчальних майстерень, їдальня, гуртожиток, бібліотека.

У фондах музею (засновано О. Соломченко) — понад 3,5 тисячі одиниць зберіга­н­ня: зразки гуцульського народного мистецтва 19 — 1-ї половини 20 ст., твори ві­домих майстрів Косівщини 2-ї половини 20 ст., дипломні роботи студентів. На­вчальний процес перед­бачає спів­працю з народними майстрами, літні виїзні пленерні, етно­графічні та наукові практики.

В Ін­ституті викладали М. Варе­н­ня, Г. Герасимович, В. Гуз, Є. Сагайдачний. Працюють 49 викладачів, з них 22 — професори і доценти, 15 кандидатів наук, зокрема народний художник України М. Андрущенко, заслужений діяч мистецтв України Т. Салій, заслужені художники України С. Бзунь­ко, О. Боньковський, А. Калитко, заслужений архітектор України Г. Юрчишин. Серед випускників — лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка М. Озерний, народний художник України І. Микитюк, доктор мистецтво­знавства М. Станкевич, заслужений діяч мистецтв України В. Гурмак, заслужені художники України С. Бзунько, В. Бод­нарчук, А. Слободян, І. Сте­фʼюк. Ін­ститут видає моно­графії, методичні посібники, від 2002 — збірники матеріалів наукових конференцій і спецвипуск «Вісника Львівської національної академії мистецтв». На базі Ін­ституту щорічно проводять між­регіональні, між­народні наукові конференції, всеукраїнський семінар-практикум «Зри­ма пісня», між­народний конкурс молодих модельєрів «Водо­грай», між­народний гончарний пленер. Викладачі та студенти беруть участь у ви­ставках в Україні, США, Канаді, Німеч­чині, Польщі, Франції, Австрії, Великій Британії. Директори: М. Куриленко (1939), О. Ремига (1940–41), М. Гулейчук (1941–44), О. Соломченко (1945–62), П. Сидоренко (1962–65), Ю. Ка­сья­ненко (1965–72, 1979–81), Г. Кива (1972–79), К. Сусак (1981–90, 1994–2001), В. Чіх (1990–94), М. Гринюк (2001–06), від 2006 — С. Мартинюк.