Космополітизм

Визначення і загальна характеристика

Ви­значе­н­ня, історична довід­ка

КОСМОПОЛІТИ́ЗМ (від космополіти) — система по­глядів, що перед­бачає роз­шире­н­ня поня­т­тя «вітчизна» на весь світ. Нині під «космополітизмом» ро­зуміють також ідеологію «світового громадянства». Вона надає пріоритетне значе­н­ня загальнолюдським цін­ностям і другорядне — національним про­блемам. Занепад політичного життя грецьких міст-держав (полісів), починаючи з 4 ст. до н. е., разом із роз­вит­­ком філософської думки (школи кініків, а згодом — стоїків) при­звели до пошире­н­ня негативного по­гляду на вимоги обмеженого місцевого пат­­ріотизму. Греки, які за класичної доби від­чували себе насамперед громадянами своїх міст-держав, після македонського, а з часом — римського завоюва­н­ня стали усві­домлювати себе громадянами тодішнього серед­земноморського світу. Цьому сприяв універсальний характер самої Римсь­­кої держави.

За свідче­н­ням Діо­­гена Лаертського, термін «космополітизм» уперше викори­став Діоген Синопський; Плутарх уважав, що це зробив стоїк Зенон із Кітіона; Епікет доводив, що автором є Сократ, який заявляв: «Я не афінянин чи коринтянин, я космополіт». К. кініків виявляв негативне ставле­н­ня до міста-поліса. Стоїки у космополіт. ідеалі шукали су­спільну форму, що уможливила б життя кожної людини за єдиним всесвітнім законом. Космополітичні ідеї кіренаїків зна­йшли вираз у вислові «ubi bene, ibi patria» («де добре, там і віт­­чизна»). За середньовіч­чя носієм космополітичних тенденцій була Церква.

У релігійній думці ран­нього християнства ідеї К. роз­винули св. Павло та Блажен­ний Авґустин (концепція універсал. «Міста Божого»). Надалі вони проявлялися у спробах створе­н­ня концепції всесвіт. монархії (для Данте вона протистояла практиці феод. роз­дрібненості) та утвердже­н­ня папської теократії. Поня­т­тя «космополітизм», здебільшого по­збавлене негативного від­тінку, від­­ображало можливість належа­­ти до універсального світу і водночас не заперечувати його багатоманітності. За доби Від­родже­н­ня ідеал К. спрямовано на звільне­н­ня індивіда від феод. обмежень (Т. Кампанел­ла). До ві­домих космополітів Нового ча­­су належали Ш. Монтескʼє, Воль­­тер, Д. Дідро, Дж. Казанова, Т. Пейн, І. Кант, Й. Фіхте, Й. Ґе­­те, Ф. Шіл­лер та ін. (у багатьох із них К. як усві­домле­н­ня приналежності до універсал. світу по­єд­нувався з патріотизмом). У 19–20 ст. ідеї К. використовували для об­ґрунтува­н­ня необхідності створе­н­ня наднаціональних спів­­­товариств. Пацифісти пропону­­вали створити світову державу чи федерацію шляхом від­повід­ної транс­формації Ліги Націй (згодом ООН).

Нового поштовху ідеї К. набули із роз­витком глобалізації. Натомість комуністичні ідеологи СРСР вели не­примирен­ну боротьбу з будь-якими проявами К., оскільки вважали його знаря­д­дям імперіалістів у їхніх спробах нести народам поневоле­н­ня і несумісним з пролетар. інтернаціоналізмом. Проте водночас вони проповід­ували необхідність остаточного зли­т­тя націй у всесвітньому мас­штабі та реалізовували таку політику в рам­­ках СРСР (див. Русифікація). 1947–53 у СРСР під гаслом боротьби з антирадянським К. (доброзичливим ставле­н­ням до традицій і цін­ностей народів поза межами СРСР) здійснювали ма­сові ре­пресії. Водночас інтенсивно впроваджували ідеологію радянського (на практиці — великодержавного російського) патріотизму.

Більшість ви­значних наукових від­крит­тів і технічних винаходів в історії людства намагалися оголосити (зокрема й шляхом від­вертої фальсифікації фактів) досягне­н­ням ро­сіян. Населе­н­ня інтенсивно на­­вʼя­­зувалася думка про особливість історичної місії Росії, її «про­гресивність», порівняно з ін. дер­­жавами (зокрема й тих, що реально стояли на значно вищому щаблі політичного і економічного роз­витку). Ідеологічне кліше без­рід. космополітів за­стосовували у СРСР в повоєн­ні роки щодо провід­них діячів єврейської радянської культури, більшість із яких роз­стріляно 1952, а боротьба із К. від­так набула ще й від­тінку державного антисемітизму. Поня­т­тя «космополітизм» викорис­­товують також на окресле­н­ня ідеології, що перед­бачає зрече­н­ня національних традицій, культури, патріотизму, заперечує державний і національний суверенітет.

М. В. Стріха

Космополітизм у світі

Космополітичними за своєю сут­­тю є світові релігії — християнство, мусульманство, буддизм. Однак соціально-економічні й су­спільно-політичні особливості країн, де вони поширювалися, зумовили появу різноманітних конфесій та єресей. Від­даність людству не заперечує патріотизму, націоналізму або наявності певної політичної позиції у країні прожива­н­ня. Адептів К. часто звинувачують у байдужому ставлен­ні до своєї країни, нації, політичного режиму (яскравий приклад — кампанія боротьби із без­рід. К., роз­горнута в СРСР 1947–53). Ін­ститут соціології НАНУ (Київ) від 1992 здійснює моніторинг, у якому перед­бачено від­повідь на запита­н­ня: «Ким Ви себе перш за все вважаєте?». Упродовж 1992–2010 частка опи­­таних, які вважали себе громадянами України, зросла з 45,6 до 51,2 %; кількість тих, хто роз­­­­глядав себе як громадянина колишнього СРСР, скоротилася із 12,7 до 6,9 %. Мешканцями свого села або регіону ви­знали себе 30,8 % опитаних у 1992 і 33,8 % — у 2010; питома вага тих, хто ви­знавав себе громадянами Європи або світу, зменшилася з 10,2 до 4,0 %. Ця послідовність цифр під­тверджує успіхи національного державотворчого проце­­су, не­зважаючи на те, що Украї­­на пере­буває на одному з остан­­ніх місць серед 30-ти пост­кому­­ністичних країн за темпами ринкових пе­­ретворень.

Літ.: Українське су­спільство 1992–2010: Соціологічний моніторинг. К., 2010.

С. В. Кульчицький

Боротьба з космополітизмом в СРСР

Ідеологічну кампанію боротьби з без­рід. космополітами і чергову сталінську терористичну «чистку» в СРСР роз­почато 1947, коли при міністерствах і ві­домствах були за­про­­ваджені «суди честі», зобовʼя­­зані, від­повід­но до статутів, вес­­ти не­примирен­ну боротьбу з низькопоклонством перед зх. культурою, ліквідувати недооцін­­ку значе­н­ня діячів рос. науки та культури у роз­витку світ. цивілізації. Ви­ступаючи з нагоди 30-ї річниці більшов. пере­вороту, 1-й за­ступник голови РМ і міністр закордон. справ СРСР В. Молотов закликав засудити всі прояви низькопоклонства перед Заходом і бурж. культурою. 1948 секр. ЦК ВКП(б) А. Жданов на нараді діячів рад. музики за­провадив у пропагандист. лексикон термін «без­рід. космополітизм», не­вдовзі замінений тер­­міном «антипатріотизм».

Й. Ста­­лін тлумачив К. як пошире­н­ня агресивного, спрямованого на глобальну гегемонію амер. буржуазного націоналізму, своєрідний інструмент ідеологічної й культурної екс­пансії США. У К. звинувачували насамперед усіх інтелектуалів, які контактували із Заходом або зберігали вірність пере­кона­н­ням, близьким до світо­гляду дорев. лібералів-західників. Але найбільш потенційно вразливими щодо таких звинувачень виявилися пред­ставники євр. національності, оскільки вони мали числен. родичів за кордоном, а їхні одноплемін­ники були до­статньо виразно пред­ставлені серед інтелектуал. еліт США і країн Зх. Європи. В епіцентр нової ідеол. кампанії спочатку потрапили театр. критики. Їхня прозахідна естетика, яку влада вимушено терпіла у перші повоєн­ні, від­носно ліберальні, роки, на­прикінці 1948 уже явно не вписувалася в антизахідні ідеол. рамки періоду «холодної вій­­ни». Дванадцятий пленум прав­­лі­н­ня Спілки рад. письмен­ників у грудні 1948 звинуватив групу ві­домих критиків у ідеол. шкідництві, масова боротьба з К. роз­почалася після публікації редакц. стат­ті у г. «Правда» 28 січня 1949 під на­звою «Об одной антипатриотической груп­­пе театральных критиков» (написана за без­посеред. участі Й. Сталіна).

Публікації стат­ті пере­дувало засі­да­н­ня оргбюро ЦК ВКП(б) 24 січня 1949, на яко­­му ухвалено ріше­н­ня роз­горнути широку пропагандист. кампанію проти без­рід. К. і антипатріот. сил. «Правда» звинуватила групу театр. критиків у тому, що вони втратили свою від­повід­альність перед народом і є носіями глибоко від­разливого для рад. людини, ворожого їй без­рід. К. Їх від­несено до категорії антипатріот. сил, які руйнували монолітну єд­ність рад. су­спільства. К. пред­ставлений газетою у трьох різновидах: ура-К., оголтілий К. і без­рід. К., однак у офіц. рад. пропаганді прижився лише остан. термін. Слідом за «Правдой» критику космополітів роз­горнули «Литературная газета», «Куль­­тура и жизнь», «Советское искус­ство», в УРСР — «Більшовик України», «Дні­про», «Вітчизна», «Радянська Україна», «Радянсь­­ке мистецтво», «Вільна Україна» та ін. Спрямува­н­ня цієї критики ви­значив 16-й зʼїзд КП(б)У в січні 1949, на якому М. Хрущов звинуватив космополітів у ігноруван­ні багатонац. проявів єди­­ної за змістом рад. культури. У резолюції зʼ­їзду про­звучала вимога посилити боротьбу з пере­житками без­рід. К. і низькопоклонством перед «гнилою» культурою бурж. Заходу. В лютому 1949 від­бувся пленум СПУ під гаслом: «До кінця роз­громити космополітів-антипатріотів».

Пошуки космополітів і їхню критику поширено на всі культурні центри республік та всі сфери літ.-художньої творчості. У Києві центрами К. оголошено Українське театральне товариство й Київську консерваторію. Загалом в УРСР пере­слідувань за звинуваче­н­ням у К. за­знали А. Гозенпуд, Я. Гордон, І. Стебун, Л. Санов, Є. Адельгейм, Ю. Мартич, А. Кацнельсон, Л. Лівшиць, Л. Юхвід та ін. Найпоширенішими ре­пресивними заходами щодо космополітів були моральні утиски, критика, звільне­н­ня з роботи, від­рахува­н­ня з комуністичної партії, заборона друкуватися. Водночас боротьба із К. стала прелюдією широкомас­штабного на­ступу на єврейських буржуазних націоналістів. До кінця правлі­н­ня Й. Сталіна кілька десятків людей страчено у справі Єврейського антифашистського комітету та деяких ін. справах, сотень — від­правлено у табори, тисяч — по­збавлено роботи. Справивши значний психологічний вплив на радянське єврейство, яке посідало важливі позиції у сфері літератури, мистецтва, науки й освіти, влада почала згортати антикосмополітичну кампанію в пресі та інших ЗМІ. З газет і радіо знято надмірно во­йовничі публікації та пере­дачі. У на­ступні роки ата­­ки на буржуазний К. як знаря­д­дя амер. ідеологічної екс­пансії час від часу від­новлювалися, але вже не мали такого роз­маху, як на поч. 1949. 28 жовтня 1951 у г. «Правда» зʼявилася редакційна ста­т­тя «Против рецидивов антипатриотических взглядов в литературной критике», у якій містилися нові звинуваче­н­ня на ад­­ресу деяких критиків. Остан­ній сплеск кампанії спо­стерігався на поч. 1953, у період роз­слідува­н­ня т. зв. справи лікарів. Після смерті Й. Сталіна кампанію остаточно згорнуто.

Літ.: Борщаговский А. М. Записки баловня судьбы. Москва, 1991; Баты­­гин Г. С., Девятко И. Ф. Еврейский во­прос: Хроника сороковых годов // Вест. РАН. 1993. Т. 63, № 1; Вакс­­берг А. И. Нераскрытые тайны. Моск­­ва, 1993; Айзенштат Я. И. О подготовке Сталиным геноцида евреев. Иеруса­­лим, 1994; Костырченко Г. В. Тайная политика Сталина: власть и антисеми­­тизм. Москва, 2001; Этингер Я. Я. Это невозможно забыть. Москва, 2001; Даниленко В. М. Єврейське пита­н­ня // Політ. терор і тероризм в Україні: ХIХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002; Ксе­­нофобия: история, идеология, политика. Москва, 2003; Медведев Ж. А. Сталин и еврейская про­блема. Новый анализ. Москва, 2003; Данилюк Ю. З. Боротьба з космополітизмом в другій половині 40 — першій половині 50-х рр. ХХ ст.: шляхи, причини і наслідки // Істо­рія України. Малові­домі імена, події, фак­­ти: Зб. статей. Вип 27. К., 2004.

В. М. Даниленко

Завантажити статтю