ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine
A

Араби

АРА́БИ – народи країн арабського світу – Західної Азії і Північної Африки. Говорять арабською мовою. Найдавнішими письмово зафіксованими вихідними формами терміна ’arab («араби») є фонетичні варіанти цього слова, які містяться в аналах ассирійських та нововавилонських царів (8–6 ст. до н. е.), і походять від семітського кореня ’rb – «бути сухим, пустельним». У перші століття н. е. слово «А.» вживалось і як військовий термін у значенні «воїни-кочівники» (на верблюдах, рідше – на конях). В античній книжковій традиції та у авторів 1–5 ст., які наслідували її, термін вживався як загальна назва жителів Аравії. Проте це слово не мало конкретного етнолінгвістичного змісту і використовувалося для позначення різних кочових племен та племенних союзів. Прийняте середньовічними арабськими філологами та істориками визначення поняття «араб» не мало власне етнічної ознаки, а обмежувалося географічною та мовною.

Географічний термін для позначення усієї території Аравійського півострова утворився саме за допомогою етноніма ал-’араб: ’ард ал-’араб, біляд ал-’араб, а пізніше – джазірат ал-’араб – «Земля арабів», «Країна арабів», «Острів арабів». У 1-й половині 8 ст. він почав поширюватися разом з новою релігією ісламом, експансією новоутвореної імперії Халіфату та арабської культури. У результаті цього процесу виникла нова етносоціальна спільнота, яка отримала назву і сама називала себе словом ал-’араб – «араби». Міграція цієї спільноти далеко за межі Аравії і поширення нею мусульманської ідеологічної системи заклали підвалини для формування сучасної етнополітичної структури величезного регіону – Арабського Сходу. Нині в ньому проживає понад 200 млн осіб, з яких арабів – не менше 180 млн осіб, серед них 4-мільйонний арабський народ Палестини, що проходить етап державотворення. Палестинські араби живуть нині в різних країнах – Йорданії, Ізраїлі (враховуючи Палестинську автономію), Лівані, Сирії, країнах Перської затоки, Єгипті, Іраку, Тунісі та ін. Арабів кожної країни сучасного арабського світу (Ірак, Йорданія, Ліван, Сирія, Саудівська Аравія, Ємен, Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ, Оман, Єгипет, Судан, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко, Мавританія, Західна Сахара) називають звичайно за назвою їхньої держави – іракці, йорданці, ліванці, саудити, еміратці, марокканці тощо. У результаті міграції арабських племен з Аравії та змішання їх з аборигенами багатьох країн Азії та Північної Африки на етногенез арабів справили помітний вплив перси, тюрки, негроїдні народи, малайці і т. д.

Усередині арабського світу існують свої суперечності міждержавного, політичного, регіонального, релігійного характеру; в деяких арабських країнах великого розмаху набув ісламський фундаменталізм, що добивається створення теократичних режимів.

Загальна чисельність арабів, враховуючи 17 млн арабської діаспори на всіх п’яти континентах, становить бл. 200 млн осіб. Арабські колонії існують у Бразилії (3 млн), Франції, Чаді (по 1,3 млн), США (0,8 млн), Ірані, Туреччині (по 0,7 млн), Канаді (0,6 млн), Ніґерії (0,3 млн), Ніґері, Ефіопії, Танзанії, Малі, Березі Слонової Кості та Індонезії (по 100 тис.), Камеруні (80 тис.), ФРН (70 тис.), Кенії, Афганістані (по 30 тис.), Австралії (25 тис.), Узбекистані (Бухарська та Самаркандська обл., 8 тис.) та ін. Переважна більшість арабів – мусульмани, однак є й арабські християнські громади (Ліван, Сирія). Між СРСР та окремими арабськими державами розвивалося широке науково-технічне, військове та культурне співробітництво. У його межах тисячі арабських громадян отримували освіту і в українських закладах вищої освіти, укладали змішані арабо-українські шлюби.

Після відновлення незалежності Україна встановила дипломатичні взаємини з усіма арабськими країнами, розвиваючи й поглиблюючи з ними контакти в різноманітних галузях. Посольства України функціонують в Єгипті, Алжирі, Тунісі, Лівії, Марокко, Лівані, Сирії, ОАЕ, Саудівській Аравії. В Україні діють Посольства Єгипту, Алжиру, Лівії, Кувейту. Сучасний вчений-еколог, випускник Київського університету бахрейнець д-р М. Шуббар опублікував 1999 в ОАЕ низку матеріалів про Чорнобильську трагедію, ліванець д-р С. Фарах – дослідник історії християнства на Русі. А. (переважно ліванці, йорданці, єгиптяни) активізують свою підприємницьку та бізнесову діяльність в Україні, розвивають двосторонню торгівлю. (Див.: Арабістика, Іслам, Близький Схід).

Літ.: Федоров В. Шаріат та адат в житті мусульманського Сходу: Тези // Східний світ. 1928. № 2; Лозовик Г. Нове дослідження арабо-візантійських взаємин VII–X віків: Про доп. В. М. Рамзея «Спроба арабів завоювати Малу Азію (641–964 по Р. Х.) та причини їхніх поразок») // Східний світ. 1930. № 10–11(1–2); Винников И. Н. Арабы в СССР // Советская этнография. 1940. № 4; Першиц А. И. Этнографические сведения об арабах в русских «Хождениях» XII–XVII вв. // Там само. 1951. № 4; Народы Передней Азии. Москва, 1957; Очерки общей этнографии. Вып. 2. Москва, 1959; Al–‘ARAB // Encyclopaedia of Islam. New ed. Vol. 1. Leiden, London, 1960; Djazоrat al-’Arab // Encyclopaedia of Islam. New ed. Vol. 1. Leiden, London, 1960; A. Hourani. A History of the Arab Peoples. Harvard University Press, 1991; Фильштинский И. М. История арабов и халифата (750–1517 гг.). Москва, 1999; Батенко Г. Висвітлення проблеми виникнення арабо-єврейського протистояння в Палестині в сучасних підручниках з всесвітньої історії // Південний архів. Історичні науки. 2008. Вип. 28-29; Петрова Ю. До історії арабського друкарства на Сході: перші арабо-християнські книги, видані у Волощині // Східний світ. 2023. № 118.

В. С. Рибалкін

Рекомендована література

  1. Федоров В. Шаріат та адат в житті мусульманського Сходу: Тези // Східний світ. 1928. № 2;
  2. Лозовик Г. Нове дослідження арабо-візантійських взаємин VII–X віків: Про доп. В. М. Рамзея «Спроба арабів завоювати Малу Азію (641–964 по Р. Х.) та причини їхніх поразок») // Східний світ. 1930. № 10–11(1–2); Винников И. Н. Арабы в СССР // Советская этнография. 1940. № 4;
  3. Першиц А. И. Этнографические сведения об арабах в русских «Хождениях» XII–XVII вв. // Там само. 1951. № 4;
  4. Народы Передней Азии. Москва, 1957;
  5. Очерки общей этнографии. Вып. 2. Москва, 1959;
  6. Al–‘ARAB // Encyclopaedia of Islam. New ed. Vol. 1. Leiden, London, 1960;
  7. Djazоrat al-’Arab // Encyclopaedia of Islam. New ed. Vol. 1. Leiden, London, 1960;
  8. A. Hourani. A History of the Arab Peoples. Harvard University Press, 1991;
  9. Фильштинский И. М. История арабов и халифата (750–1517 гг.). Москва, 1999;
  10. Батенко Г. Висвітлення проблеми виникнення арабо-єврейського протистояння в Палестині в сучасних підручниках з всесвітньої історії // Південний архів. Історичні науки. 2008. Вип. 28-29;
  11. Петрова Ю. До історії арабського друкарства на Сході: перші арабо-християнські книги, видані у Волощині // Східний світ. 2023. № 118.
завантажити статтю

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Араби / В. С. Рибалкін // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-43148. – Останнє поновлення : 9 жовт. 2023.

Том ЕСУ:

1-й

Дата виходу друком тому:

2001

Дата останньої редакції статті:

2023-10-09

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

43148

Кількість переглядів цього року:

440

Схожі статті

Гопак
Світ-суспільство-культура  | Том 6 | 2006
Ю. О. Станішевський
Вісті
Світ-суспільство-культура  | Том 4 | 2005
І. М. Рудик
Європейський парламент
Світ-суспільство-культура  | Том 9 | 2009
М. М. Микієвич, А. Ю. Мартинов

Нагору