Араби

АРА́БИ — народи країн арабського світу — Західної Азії і Пів­нічної Африки. Говорять арабською мовою. Найдавнішими письмово зафіксованими вихідними формами терміна ʼarab («араби») є фонетичні варіанти цього слова, які містяться в аналах ас­сирійських та нововавилонських царів (8–6 ст. до н. е.), і походять від семітського кореня ʼrb — «бути сухим, пустельним». У перші столі­т­тя н. е. слово «А.» вживалось і як військовий термін у значен­ні «воїни-кочівники» (на верблюдах, рідше — на конях). В античній книжковій традиції та у авторів 1–5 ст., які наслідували її, термін вживався як загальна назва жителів Аравії. Проте це слово не мало конкретного етнолінгвістичного змісту і використовувалося для по­значе­н­ня різних кочових племен та племен­них союзів. Прийняте середньовічними арабськими філологами та істориками ви­значе­н­ня поня­т­тя «араб» не мало власне етнічної ознаки, а обмежувалося гео­графічною та мовною.

Гео­графічний термін для по­значе­н­ня усієї території Аравійського пів­острова утворився саме за допомогою етноніма ал-ʼараб: ʼард ал-ʼараб, біляд ал-ʼараб, а пізніше — джазірат ал-ʼараб — «Земля арабів», «Країна арабів», «Острів арабів». У 1-й половині 8 ст. він почав поширюватися разом з новою релігією ісламом, екс­пансією ново­утвореної імперії Халіфату та арабської культури. У результаті цього процесу виникла нова етносоціальна спільнота, яка отримала назву і сама називала себе словом ал-ʼараб — «араби». Міграція цієї спільноти далеко за межі Аравії і пошире­н­ня нею мусульманської ідеологічної системи заклали під­валини для формува­н­ня сучасної етнополітичної структури величезного регіону — Арабського Сходу. Нині в ньому проживає понад 200 млн осіб, з яких арабів — не менше 180 млн осіб, серед них 4-міль­йон­ний арабський народ Палестини, що проходить етап державотворе­н­ня. Палестинські араби живуть нині в різних країнах — Йор­данії, Ізраїлі (враховуючи Палестинську автономію), Лівані, Сирії, країнах Перської затоки, Єгипті, Іраку, Тунісі та ін. Арабів кожної країни сучасного арабського світу (Ірак, Йор­данія, Ліван, Сирія, Саудівська Аравія, Ємен, Кувейт, Бахрейн, Катар, ОАЕ, Оман, Єгипет, Судан, Лівія, Туніс, Алжир, Марок­ко, Мавританія, Західна Сахара) називають звичайно за на­звою їхньої держави — іракці, йор­данці, ліванці, саудити, еміратці, марок­канці тощо. У результаті міграції арабських племен з Аравії та зміша­н­ня їх з аборигенами багатьох країн Азії та Пів­нічної Африки на етногенез арабів справили помітний вплив перси, тюрки, негроїдні народи, малайці і т. д.

Усередині арабського світу існують свої суперечності між­державного, політичного, регіонального, релігійного характеру; в деяких арабських країнах великого роз­маху набув ісламський фундаменталізм, що добивається створе­н­ня теократичних режимів.

Загальна чисельність арабів, враховуючи 17 млн арабської діаспори на всіх пʼяти континентах, становить бл. 200 млн осіб. Арабські колонії існують у Бразилії (3 млн), Франції, Чаді (по 1,3 млн), США (0,8 млн), Ірані, Туреч­чині (по 0,7 млн), Канаді (0,6 млн), Ніґерії (0,3 млн), Ніґері, Ефіопії, Танзанії, Малі, Березі Слонової Кості та Індонезії (по 100 тис.), Камеруні (80 тис.), ФРН (70 тис.), Кенії, Афгані­стані (по 30 тис.), Австралії (25 тис.), Узбеки­стані (Бухарська та Самаркандська обл., 8 тис.) та ін. Пере­важна більшість арабів — мусульмани, однак є й арабські християнські громади (Ліван, Сирія). Між СРСР та окремими арабськими державами роз­вивалося широке науково-технічне, військове та культурне спів­робітництво. У його межах тисячі арабських громадян отримували освіту і в українських закладах вищої освіти, укладали змішані арабо-українські шлюби.

Після від­новле­н­ня незалежності Україна встановила дипломатичні взаємини з усіма арабськими країнами, роз­виваючи й по­глиблюючи з ними контакти в різноманітних галузях. Посольства України функціонують в Єгипті, Алжирі, Тунісі, Лівії, Марок­ко, Лівані, Сирії, ОАЕ, Саудівській Аравії. В Україні діють Посольства Єгипту, Алжиру, Лівії, Кувейту. Сучасний вчений-еколог, випускник Київського університету бахрейнець д-р М. Шуб­бар опублікував 1999 в ОАЕ низку матеріалів про Чорнобильську трагедію, ліванець д-р С. Фарах — дослідник історії християнства на Русі. А. (пере­важно ліванці, йор­данці, єгиптяни) активізують свою під­приємницьку та бізнесову діяльність в Україні, роз­вивають дво­сторон­ню торгівлю. (Див.: Арабістика, Іслам, Близький Схід).

Літ.: Федоров В. Шаріат та адат в житті мусульманського Сходу: Тези // Східний світ. 1928. № 2; Лозовик Г. Нове дослідже­н­ня арабо-візантійських взаємин VII–X віків: Про доп. В. М. Рамзея «Спроба арабів завоювати Малу Азію (641–964 по Р. Х.) та причини їхніх поразок») // Східний світ. 1930. № 10–11(1–2); Вин­ников И. Н. Арабы в СССР // Советская этно­графия. 1940. № 4; Першиц А. И. Этно­графические сведения об арабах в рус­ских «Хождениях» XII–XVII вв. // Там само. 1951. № 4; Народы Пере­дней Азии. Москва, 1957; Очерки общей этно­графии. Вып. 2. Москва, 1959; Al–‘ARAB // Encyclopaedia of Islam. New ed. Vol. 1. Leiden, London, 1960; Djazоrat al-ʼArab // Encyclopaedia of Islam. New ed. Vol. 1. Leiden, London, 1960; A. Hourani. A History of the Arab Peoples. Harvard University Press, 1991; Фильштинский И. М. История арабов и халифата (750–1517 гг.). Москва, 1999; Батенко Г. Висвітле­н­ня про­блеми виникне­н­ня арабо-єврейського проти­стоя­н­ня в Палестині в сучасних під­ручниках з всесвітньої історії // Пів­ден­ний архів. Історичні науки. 2008. Вип. 28-29; Петрова Ю. До історії арабського друкарства на Сході: перші арабо-християнські книги, ви­дані у Волощині // Східний світ. 2023. № 118.

В. С. Рибалкін

Завантажити статтю